Анастасія тиханович тихонович біографія особисте життя. Анастасія Тиханович. Виставка "Канапа маркет". Стиль: чорна сукня та червоний шарф

АНАСТАСІЯ ТИХОНОВИЧ ПРО ХВОРОБУ БАТЬКА: "МИ ЗРОБИЛИ ВСЕ, ЩО МОГЛИ... АЛЕ ВІД ЦЬОГО ВИЛІКУВАТИСЯ НЕМОЖЛИВО Народний артист Білорусі помер у реанімації мінської лікарні. Він до останнього не хотів, щоб про захворювання знали…

Смерть Олександра Тихановича для багатьох стала повною несподіванкою та шоком. Тисячі співчуттів, перепости його пісень та фотографій у соціальних мережах, спогади. І питання: «Чому він помер? Чому так рано?" Адже народному артисту було лише 64 роки. Дочка артиста Анастасія Тиханович назвала «Комсомолці» діагноз хвороби, на яку страждав її батько. Звучить він так: аутоімунне захворювання легень - ідіопатичний альвеоліт, що фіброзує. Це досить рідкісне захворювання, з яким мешкають 3-4 роки. Олександр Тиханович прожив із ним майже 7 років. Те, що артист так сильно схуд за останній рік – один із проявів цієї хвороби. – Радикального лікування на сьогоднішній день не існує, його можна лише гальмувати, чим ми й займалися весь цей час, – розповіла нам Настя. - Рік тому у нього сталося погіршення, і він також довго лежав у лікарні. Ми робили все, що можна, він їздив на лікування до Німеччини. На жаль, це таке захворювання, вилікуватися від якого неможливо. Папа дуже не хотів, щоб про захворювання знала широка громадськість. Тому ми не робили публічних заяв та не збирали кошти. Він хотів залишатися активним, бути на сцені стільки, наскільки це можливо.

Так воно і було – свій останній концерт 13 січня на президентському балі він відпрацював, а 14 січня потрапив до лікарні. Йому було дуже тяжко вже 13 січня, і все це бачили. Але він зробив усе, що зміг. Олександр Тиханович був у лікарні під кисневою маскою майже два тижні, але в ті моменти, коли її знімали, намагався посміхатися, щоб підбадьорити рідних, які були поряд. Він тримався дуже мужньо аж до останнього моменту… - Я була з ним до самого кінця, - каже Анастасія. Тиханович завжди першим розкривав обійми: Друзі згадують народного артиста Георгія Волчка, артиста: - Я до Сашка ставлюся як до свого естрадного батька. У 90-ті я прийшов у його театр пісні, і разом ми об'їхали весь світ завдяки його добрим відносинам з усіма. Він належав ще до радянської артистичної школи, таких людей уже й не залишилося більше – він був співаком, позбавленим зоряної хвороби. Сашко завжди першим розкривав обійми, навіть для незнайомих людей. Декого це дивувало і навіть шокувало. Я спитав, чому він усіх обіймає. Він відповів: так і бог обіймає, всі люди божі. Але ж ти їх не знаєш, - дивувався я. А може й знаю, – з усмішкою відповів Сашко. Він був дуже віруючою людиною, багато часу проводив у церкві, знав усі молитви. І Бог його беріг довгий час. Анатолій Ярмоленко, художній керівник ансамблю «Сябри»: - Важко говорити якісь слова в такі моменти – що не скажеш усе виглядає банально. Ми грали на одному полі, за одну команду, разом йшли життям. Зараз ми зустрілися з людьми, які його знали близько, щоби згадати. Що сказати про Сашка... Артист, якого любили, який професійно робив свою справу. Те, що він хворів, останнім часом було дуже помітно – але продовжував працювати до останнього дня, виступав і приносив глядачам радість. Олена Спиридович, телеведуча: - Я думаю весь ранок про Сашка. Знаєте, якби навіть не цей сумний привід, адже про померлих не прийнято говорити погано, навіть якби Сашко був зараз із нами, ви б не знайшли людину, яка, знаючи її особисто, сказала б про неї погано. Його любили всі, і було за що. Я багато їжджу по всьому колишньому Союзу, і коли незнайомі люди з артистичного середовища питають мене: «а ви з Білорусі?», я вже знаю, яке буде продовження. Вони кажуть: «Передайте Саші Тихановичу привіт!»… Людина прожила яскраве і дуже гарне життя. Мабуть, усе найкраще, що могло статися з ним, вже сталося. Я впевнена, що там, де він зараз, йому також добре. У цьому суть і справедливість життя… Георгій Волчек, артист: - Я до Сашка ставлюсь як до свого естрадного батька. У 90-ті я прийшов у його театр пісні, і разом ми об'їхали весь світ завдяки його добрим відносинам з усіма. Він належав ще до радянської артистичної школи, таких людей уже й не залишилося більше – він був співаком, позбавленим зоряної хвороби. Сашко завжди першим розкривав обійми, навіть для незнайомих людей. Декого це дивувало і навіть шокувало. Я спитав, чому він усіх обіймає. Він відповів: так і бог обіймає, всі люди божі. Але ж ти їх не знаєш, - дивувався я. А може й знаю, – з усмішкою відповідав Сашко. Він був дуже віруючою людиною, багато часу проводив у церкві, знав усі молитви. І бог його беріг довгий час. Мало хто знає, що він багато робив для благодійності, але ніколи це не афішував. Він був творцем нашого артистичного братства, яке допомагає тим, хто у біді. За два роки ми з ним об'їхали всі будинки інвалідів у Білорусі, і зустрічали там неймовірну віддачу та подяку.

Ця подія була по-справжньому значущою, адже, якби в родині мами Ядвіги та тата Сашка народився хлопчик, то молодому батькові довелося б поголити один вус. Саме це він і збирався зробити, якби 23 грудня 1980 замість Настюші з'явився б якийсь навіжений хлопчик. Народження дівчинки врятувало становище, і тато залишився з вусами!

З 4-х років Настя з цікавістю опановувала премудрості гри на фортепіано, а коли їй виповнилося 6 вона, співаючи пісеньку про "Чунга-чангу", вступила до 9 музичної школи. Щоправда, за кілька років школу змінив Республіканський ліцей, а пізніше Коледж мистецтв на вулиці Макаєнка. Стіни рідної школи бачили не лише суворі іспити з фортепіанної гри та інших музичних наук, а й численні виступи Насті Тиханович на шкільних концертах та капусниках.

Шкільні роки пролетіли швидко. Вже згодом на концерті телеканалу ОНТ "Шкільна лінійка" Анастасія Тиханович разом зі своїм однокласником Ярославом Неверковичем (піаніст Президентського оркестру Білорусі), згадавши шкільну пору, виконали свою версію відомого джазового хіта, названу "Однокласник".

Наступна сторінка біографії – Інститут Сучасних знань та факультет мистецтв. Навчаючись нелегкому ремеслу продюсера, Анастасія Тиханович розпочинає роботу над першими піснями та готується до виступу на фестивалі національної пісні та поезії в Молодечно, де вперше у супроводі державного концертного оркестру Білорусі під керівництвом професора, народного артиста РБ М. Я. Фінберга прозвучала Домарацького та слова Леоніда Прончака "Пабудзі мене". Далі пішов фестиваль "Золотий шлягер" у м. Могильові, де Анастасія разом з Я. Поплавською та О. Тихановичем виконала один із їхніх шлягерів пісню "Тільки ти" (муз. Я Поплавський, сл. Г. Буравкіна).

Телеконкурс "Хіт-момент" приніс Анастасії Тиханович перемогу в номінації "За чарівність та артистизм", а пісня "Развiтанне" (муз. Я. Поплавської, сл. Л. Прончака) стала фіналісткою "Хіт-моменту". На телеконкурсі "На перехрестях Європи" Анастасії Тиханович було вручено спеціальну премію "Надія", а пісня "Для щастя півсвіту" (муз. Сергій Жданович - сл. Михайло Кожух) стала фіналісткою цього телеконкурсу. Тож початок нового століття ознаменувався участю Насті у численних фестивалях, конкурсах та концертних програмах.

16 травня 2003 року у Свято-Духовому кафедральному соборі раба Божого Анастасія одружилася з рабом Божим Дмитром, а згодом одного з мінських вечорів на світ з'явилося немовля Іоанн, він же Ваня, Ванюшка чи Іван Дмитрович.

На початку 2005 року Анастасія Тиханович вирішила всерйоз зайнятися навігацією та інженерингом у галузі телебачення. Незабаром на екранах телеканалу СТВ з'явився новий музичний проект "Зоряний диліжанс".

Наразі анастасія Тиханович працює над новими пісенними композиціями та проектами.

Найкращі дні

Людина, яка зробила себе сама

Морозного грудневого вечора в одному з мінських вікон допізна горіла яскрава лампа, а тим, хто був по той бік вікна, явно не спалося. Справа в тому, що саме в цей день на світ з'явилася дівчинка, яку згодом на честь прабабусі назвали Настенькою.

численні виступи Насті Тиханович на шкільних концертах та капусниках.

еларуси під керівництвом професора, народного артиста РБ М. Я. Фінберга прозвучала балада на музику Володимира Домарацького та слова Леоніда Прончака "Пабудзі мене". Далі пішов фестиваль "Золотий шлягер" у м. Могильові, де Анастасія разом з Я. Поплавською та О. Тихановичем виконала один із їхніх шлягерів пісню "Тільки ти" (муз. Я Поплавський, сл. Г. Буравкіна).

Михайло Кожух) стала фіналісткою цього телеконкурсу. Тож початок нового століття ознаменувався участю Насті у численних фестивалях, конкурсах та концертних програмах.

Наразі анастасія Тиханович працює над новими пісенними композиціями та проектами.

З дня смерті білоруського співака Олександра Тихановича (за радянських часів він був солістом найпопулярнішого ансамблю «Вераси») минуло майже два роки. Але його рідні досі не змирилися з тим, що легендарного музиканта немає.

Олександр Тихонович та Ядвіга Поплавська з дочкою Анастасією // архів редакції

Анастасія Тихановичпішла стопами знаменитих батьків. Вона – співачка, виступає у рідній Білорусі, Співрозмовник.

- Я щаслива, що з'явилася на світ у такій чудовій родині! – каже Анастасія. – Тато та мама часто гастролювали, але про мене не забували, намагалися проводити зі мною весь вільний час. Напевно, дивлячись на них, мені й самій захотілося займатись музикою. Я почала з чотирьох років. Навіть школа в мене була не звичною, а з музичним ухилом. Однокласники та вчителі чудово знали, що мої батьки – відомі артисти. І завжди ставилися до цього спокійно. У нас був дуже дружний клас, ми цілодобово займалися музикою. Мої однокласники теж стали відомими у Білорусі музикантами, і ми часто зустрічаємося з ними за лаштунками. Можливо, за моєю спиною й були розмови про якусь протекцію з боку батьків, але я ніколи не звертала на них уваги. Розуміла, що таке є у багатьох сферах... Батьки мене нескінченно любили та балували. У ролі пряника у нашій сім'ї завжди виступав тато. Мама була суворішою, але я їй за це вдячна. Тому що будь-яка батога дуже корисна, особливо в дитинстві.

2000 року в їхню родину прийшла біда. Главі сімейства поставили страшний діагноз, і потім сім років він бився з онкологією. Про те, що батько серйозно хворий, Анастасія знала. Але до останнього сподівалася на диво. На жаль, його не сталося – у січні 2017 року 64-річного музиканта не стало.

– Відхід тата – дуже важке випробування для нашої родини, – зітхає Настя. – Але з Божою допомогою ми впораємося як у житті, так і на сцені. Звісно, нам дуже його не вистачає. Він був світлою людиною і безмежно любив усіх, хто її оточував. Він ніколи не ображався і нікому не заздрив. Ці якості йому були чужі. Навіть останніми роками життя, які через хворобу складалися для нього дуже непросто, він відчував себе щасливою людиною. І мені дуже приємно, що люди, з якими я зараз зустрічаюся, говорять про нього тільки добре. Він багатьом допомагав і дарував радість. Погодьтеся, у нашому світі таке трапляється зовсім нечасто.

Ходили розмови, що після смерті чоловіка Ядвіга Поплавськамож закінчити кар'єру. Адже глядачі звикли бачити їх на сцені вдвох. Масла у вогонь підлив відомий композитор Едуард Ханок. Той за кілька місяців після смерті Тихановича несподівано заборонив Поплавській виконувати їх знаменитий хіт – «Малинівку». Офіційна версія – через порушення його авторських прав. Ханку не сподобалося, що артистка під час своїх виступів не згадує його ім'я. За словами Насті, конфлікт вдалося залагодити лише нещодавно – допомогли небайдужі люди, які заплатили композитору кілька десятків тисяч євро. Але з того часу Ханок та Ядвіга більше не спілкуються. Не обійшлося без участі третьої сторони.

– Мама продовжує виступати, давати концерти, але тепер сольно, – розповідає Настя. - У неї не було думки піти зі сцени після смерті тата. Вона жодного разу нікому не казала, що більше не співатиме. Адже музика – це не просто її професія, а спосіб життя. Те, що її наповнює. Мама розуміє, що за допомогою музики та свого таланту вона служить людям, дарує їм позитивні емоції.

Глядачі Поплавську, як і раніше, приймають дуже тепло. І щоразу висловлюють співчуття з приводу смерті коханого чоловіка.

– Відносини мами та тата були ідеальними, – каже Настя. - Мені хотілося б кожній дівчині побажати такого чоловіка, як мій батько. Таку людину, якій можеш завжди довіряти, яка тебе любитиме завжди і в усьому підтримуватиме! Коли любиш і розумієш, що нарізно вам буде набагато гірше. Мої батьки довели, що кохання – це не метелики в животі, а велика віддача один одному.

Сама Анастасія Тиханович зайнята не лише сценою, а й вихованням сина. Цього року Іван пішов до дев'ятого класу. Настя каже, що син останнім часом тішить її своїми успіхами.

– Його позначки у школі стали набагато кращими, – усміхається співачка. – Звісно, ми йому все допомагаємо. Минулого року, наприклад, наймали йому репетитора з математики. Але син сам зрозумів, що треба підтягуватись і з інших предметів. Він у нас не лише навчається, ще займається хокеєм, а також нещодавно закінчив семирічку у музичній школі. Тож, можливо, він продовжить нашу музичну династію. Ми з мамою на це сподіваємось.

Наразі Ядвіга Поплавська та Анастасія Тиханович думають про те, щоб увічнити пам'ять знаменитого родича. Не виключено, що у Білорусі з'явиться музей імені Олександра Тихановича.

– Нам неодноразово пропонували втілити цю ідею в життя, – продовжує Настя. - Можливо, варто всерйоз цим зайнятися. Хоча тато в житті був дуже скромний, зовсім не кабінетний чоловік, але мені хотілося б, щоб ім'я тата було якимось чином увічнено.

Дмитро Іллінський

Найкращі дні

Можливо, вас зацікавить