I
Є аул поблизу Казані під назвою Кирлай.
Навіть кури в тому Кирлаї співати вміють… Дивний край!
Хоч я родом не звідти, але любов до нього зберігав,
На землі його працював — сіяв, тиснув і боронив.
Він славиться великим аулом? Ні, навпаки, невеликий,
А річка, народу гордість, — просто маленьке джерело.
Ця сторона лісова завжди в пам'яті жива.
Оксамитовою ковдрою розстеляється трава.
Там ні холоду, ні спеки ніколи не знав народ:
В свою чергу повіє вітер, як і дощ піде.
Від малини, суниці все в лісі строкатим-строкатим,
Набираєш у мить єдину ягоду повне відро.
Часто на траві лежав і дивився на небеса.
Грізною раттю мені здавались безмежні ліси.
Точно воїни, стояли сосни, липи та дуби,
Під сосною – щавель та м'ята, під березою – гриби.
Скільки синіх, жовтих, червоних там квітів переплелось,
І від них пахощі в солодкому повітрі лилися.
Відлітали, прилітали і сідали метелики,
Наче з ними в суперечку вступали і мирилися пелюстки.
Пташиний щебет, дзвінкий лепет лунали в тиші
І пронизливими веселощами наповнювали душу мені.
Тут і музика і танці, і співаки, і циркачі,
Тут бульвари і театри, і борці, і скрипалі!
Цей ліс запашний ширше за море, вище хмар,
Немов військо Чингісхана, багатошумний і могутній.
І вставала переді мною слава дідівських імен,
І жорстокість, і насильство, і усобиця племен.
II
Літній ліс зобразив я, — ще не оспівав мій вірш
Нашу осінь, нашу зиму, і красунь молодих,
І веселощі наших свят, і весняний сабантуй…
О мій вірш, спогадом ти мені душу не хвилюй!
Але стривай, я замріявся… Ось папір на столі…
Адже я розповісти зібрався про витівки шурале.
Я зараз почну, читачу, на мене ти не нарікай:
Будь-який розум я втрачаю, тільки згадаю я Кирлай.
III
Зрозуміло, що в цьому дивовижному лісі
Зустрінеш вовка, і ведмедя, і підступну лисицю.
Тут мисливцям нерідко бачити білок довелося,
То промчить сірий заєць, то майне рогатий лось.
Багато тут стежок таємних та скарбів, кажуть.
Багато тут звірів жахливих та потвор, кажуть.
Багато казок та повір'їв ходить рідною землею
І про джини, і про пір, і про страшні шурали.
Чи це правда? Нескінченний, мов небо, древній ліс,
І не менше, ніж на небі, може бути у лісі чудес.
IV
Про один із них почну я повість коротку свою,
І — такий мій звичай — я віршами запою.
Якось у ніч, коли сяючи, у хмарах місяць ковзає,
З аула по дрова в ліс вирушив джигіт.
На арбі доїхав швидко, одразу взявся за сокиру,
Тук та тук, дерева рубає, а навкруги дрімучий бір.
Як часто буває влітку, ніч була свіжа, волога.
Через те, що птахи спали, наростала тиша.
Дроворуб роботою зайнятий, знай стукає собі, стукає.
На мить забувся зачарований джигіт.
Чу! Якийсь крик жахливий лунає вдалині,
І сокира зупинилася в руці, що замахнулася.
І застиг від подиву наш спритний дроворуб.
Дивиться – і очам не вірить. Що ж це таке? Людина?
Джин, розбійник чи привид — цей скрючений виродок?
До чого він потворний, мимоволі страх бере!
Ніс вигнутий на зразок рибальського гачка,
Руки, ноги — наче сучча, лякають і сміливі.
Злісно спалахуючи, очі в чорних западинах горять,
Навіть удень, не те що вночі, злякає цей погляд.
Він схожий на людину, дуже тонкий і голий,
Вузький лоб прикрашений рогом у палець наш завбільшки.
У нього ж у піваршина пальці на руках кривих,
Десять пальців потворних, гострих, довгих та прямих.
V
І в очі виродку дивлячись, що запалилися як два вогні,
Дроворуб спитав сміливо: Що ти хочеш від мене?
— Молодий джигіт, не бійся, не тягне мене за розбій.
Але хоч я не розбійник — я не праведник святий.
Чому, побачивши тебе, я видав веселий крик?
Тому що я лоскотом вбивати людей звик.
Кожен палець пристосований, щоб зліше лоскотати,
Вбиваю людину, змушуючи реготати.
Ану, пальцями своїми, братику мій, поворухнули,
Пограй зі мною в лоскоту і мене розвеселі!
— Добре, я пограю, — дровосек йому у відповідь. -
Тільки за однієї умови… Ти згоден чи ні?
— Говори ж, чоловіче, будь, будь ласка, сміливішим,
Всі умови прийму я, але давати грати швидше!
- Якщо так - мене послухай, як вирішиш - мені все одно.
Бачиш товсту, велику і важку колоду?
Дух лісовий! Давай спочатку попрацюємо вдвох,
На арбу з тобою разом ми колоду перенесемо.
Щілину велику ти помітив на іншому кінці колоди?
Там тримай міцну колоду, сила вся твоя потрібна!
На вказане місце покосився шурале
І, джигіту не проти, погодився шурале.
Пальці довгі, прямі поклав він у пащу колоди.
Мудреці! Проста хитрість дроворуба вам видно?
Клин, заздалегідь заткнутий, вибиває сокирою,
Вибиваючи, виконує спритний задум потай.
Шурале не ворухнеться, не ворухне рукою,
Він стоїть, не розуміючи розумної вигадки людської.
Ось і вилетів зі свистом товстий клин, зник у темряві.
Прищемилися і залишилися в щілини шурале пальці.
Шурале обман побачив, шурале волає, репетує.
Він кличе на допомогу братів, він кличе лісовий народ.
З покаянною благанням він джигіту каже:
— Змилуйся, змилуйся наді мною! Відпусти мене, джигіт!
Ні тебе, джигіт, ні сина не ображаю я повік.
Весь твій рід не чіпатиму ніколи, о людина!
Нікому не дам у образу! Хочеш, клятву принесу?
Всім скажу: «Я друг джигіта. Хай гуляє він у лісі!»
Пальцям боляче! Дай мені волю! Дай мені пожити на землі!
Що тобі, джигіт, за прибуток від мук шурале?
Плаче, кидається бідолаха, ниє, виє, сам не свій.
Дроворуб його не чує, збирається додому.
— Невже крик мученика цю душу не пом'якшить?
Хто ти, хто ти, безсердечний? Як звати тебе, джигіт?
Завтра, якщо я до зустрічі з нашою братів доживу,
На запитання: Хто твій кривдник? — чиє ім'я я назву?
— Так, скажу я братик. Це ім'я не забудь:
Прозваний я «Вгодуминувшем»… А тепер — час мені в дорогу.
Шурале кричить і виє, хоче силу показати,
Хоче вирватися з полону, дроворуба покарати.
- Я помру! Лісові духи, допоможіть мені швидше,
Прищемив Вгодуминувшему, погубив мене лиходій!
А вранці прибігли шурале з усіх боків.
- Що з тобою? Ти збожеволів? Чим ти, дурню, засмучений?
Заспокойся! Помовчи-но, нам від крику нестерпно.
Прищемлений у минулому році, що ж ти в нинішньому ревеш
переклад: С.Ліпкін
20 квітня 1912 року Тукай приїжджає до Петербурга (пробив 13 днів), щоб зустрітися з Муллануром Вахітовим, згодом видним революціонером. (Докладніше про поїздку до Петербурга: глава 5 з книги книги І.З.Нурулліна "Тукай")
У житті та творчості Тукай виступив як виразник інтересів та сподівань народних мас, глашатай дружби народів та співак свободи. Тукай був зачинателем нової реалістичної татарської літератури та літературної критики. Перші вірші Тукая з'явилися в рукописному журналі Аль-Гаср аль-джадід (Нове століття) за 1904 рік. У цей же час він перекладає татарською мовою байки Крилова і пропонує їх до видання. ()
2. Поема "Шурале"
- Поема татарського поета Габдулли Тукая. Написана у 1907 році за мотивами татарського фольклору. За сюжетом поеми створено балет «Шурале». 1987 року «Союзмультфільмом» знято мультиплікаційний фільм «Шурале».
Прообраз Шурале побутував у татарської міфології. У різних народів Сибіру та Східної Європи (а також у китайців, корейців, персів, арабів та інших) існувала віра у так званих "половинників". Називалися вони по-різному, але їхня суть залишалася практично однаковою.
Це одноокі, однорукі істоти, яким приписувалися різні надприродні властивості. За якутськими та чуваськими повір'ями, половинники можуть змінювати розміри свого тіла. Майже у всіх народів вважається, що вони страшенно смішні - сміються до останнього подиху, а також люблять смішити й інших, часто лоскочуть худобу та людей до смерті. Половинникам приписувалися "сміються" голоси деяких птахів (загону совиних). Удмурти словом "шуралі" або "уралі" називають пугача. А марійці гукаючого нічного птаха називають "шур-лочо", що означає "половина-карлик". Злий лісовий дух, що має лише півдуші, міг вселятися в людей. У старочуваській мові утворилося слово "сурале" - людина, в яку вселився "сура" (біс-половинник). У північних говорах чуваської мови та в марійському звук "с" іноді переходить у "ш" - цим пояснюється поява "шуреле".
Образ Шурале був дуже поширений у татарської і башкирської міфології. Розповіді про Шурала мали безліч варіантів. Ще наприкінці ХІХ століття вони були зафіксовані дослідниками. Слід назвати книгу угорського вченого Габора Балінта "Вивчення мови казанських татар", видану в 1875 році в Будапешті, роботу відомого татарського просвітителя Каюма Насирі "Повір'я та обряди казанських татар", опубліковану в 1880 році, а також збірник казок ве сабіят" 1900 видання. Один із цих варіантів (де найяскравіше показані винахідливість і сміливість татарського народу) ліг в основу знаменитого твору Габдулли Тукая. З легкої руки поета Шурале зробив крок у сфері забобонів у світ татарської літератури та мистецтва. У примітці до поеми Р. Тукай писав: " Цю казку " Шурале " я написав, користуючись прикладом поетів А. Пушкіна і М. Лермонтова, обробляли сюжети народних казок, які розповідають народними оповідачами у селах " .
Казкова поема Габдулли Тукая мала величезний успіх. Вона була співзвучна своєму часу і відображала просвітницькі тенденції в літературі: у ній оспівувалась перемога людського розуму, знань, вправності над таємничими та сліпими силами природи. У ній позначилося зростання національної самосвідомості: вперше у центрі літературного віршованого твори виявився не общетюркский чи ісламський сюжет, саме татарська казка, що існувала серед простого народу. Відрізнявся соковитістю, виразністю та доступністю мову поеми. Але не тільки в цьому є секрет її популярності.
Поет вклав у розповідь свої особисті почуття, спогади, переживання, зробивши його напрочуд ліричним. Не випадково дія розвивається в Кирлаї - селі, в якому Тукай провів свої найщасливіші дитячі роки і, за його власним зізнанням, "почав пам'ятати себе". Величезний, дивовижний світ, повний таємниць та загадок постає перед читачем у чистому та безпосередньому сприйнятті маленького хлопчика. Поет з величезною ніжністю та любов'ю оспівав і красу рідної природи, і народні звичаї, і спритність, силу, життєрадісність селян. Ці почуття поділяли та її читачі, сприйняли казку " Шурале " як глибоко національний твір, по-справжньому яскраво і виражає саму душу татарського народу. Саме в цій поемі нечисть із дрімучого лісу вперше отримала не лише негативну, а й позитивну оцінку: Шурале став немов невід'ємною частиною рідної землі, її незайманою квітучою природою, невичерпною народною фантазією. Не дивно, що цей яскравий образ, що запам'ятовується, потім багато років надихав письменників, художників, композиторів на створення значних і оригінальних творів мистецтва.
Юний аматор літератури, ми твердо переконані, у тому, що тобі буде приємно читати казку "Шурале (Татарська казка)" і ти зможеш отримати з неї урок та користь. Сюжет простий і старий як світ, але кожне нове покоління знаходить собі у ньому щось актуальне собі корисне. Щоразу, прочитуючи ту чи іншу билину, відчувається неймовірне кохання з яким описуються зображення навколишнього середовища. Мило і втішно поринути у світ, у якому завжди перемагає любов, шляхетність, моральність і безкорисливість, якими назидається читач. "Добро завжди перемагає зло" - на цьому фундаменті збудовується, подібні до цього і це творіння, з ранніх років закладаючи основу нашого світорозуміння. Всі образи прості, повсякденні і не викликають юнацького нерозуміння, адже ми стикаємося з ними щодня у нашому побуті. Зіткнувшись з такими сильними, вольовими і добрими якостями героя, мимоволі відчуваєш бажання і самому перетворитися на краще. Казка "Шурале (Татарська казка)" читати безкоштовно онлайн стоїть усім, тут і глибока мудрість, і філософія, і простота сюжету з гарним закінченням.
Був в одному аулі сміливий дроворуб.
Поїхав він якось узимку в ліс і почав рубати дрова. Раптом перед ним з'явився Шурале.
— Як тебе звуть, чоловіче? - Запитує Шурале.
— Мене звуть Билтир**, — відповідає дроворуб.
— Давай, Билтир, пограємось, — каже Шурале.
- Не до гри мені зараз, - відповідає дроворуб. — Не гратиму з тобою!
Розсердився Шурале і закричав:
- Ах так! Ну, тоді не випущу тебе живим із лісу!
Бачить дроворуб — погано.
— Добре, — каже. — Пограю з тобою, тільки спершу допоможи мені розколоти колоду.
Вдарив дроворуб сокирою по колоді раз, ударив два і каже:
— Засунь пальці в щілину, щоб вона не защемилася, доки я не вдарю втретє.
Засунув Шурале пальці в щілину, а дроворуб витяг сокиру. Тут колода зімкнулась міцно і прищемила пальці Шурале. Тільки цього й треба було дроворубу. Зібрав він свої дрова і поїхав у аул. А Шурале давай кричати на весь ліс:
— Мені Билтир пальці прищемив!.. Мені Билтир пальці прищемив!
Збіглися на крик інші шуралі, питають:
- Що трапилося? Хто прищемив?
- Бултир прищемив! - Відповідає Шурале.
— Коли так, то ми нічим тобі допомогти не можемо, — кажуть інші шурале. — Якби це сталося нині, ми допомогли б тобі. Раз це було минулого року, де його тепер знайдеш? Дурний ти! Тобі треба було б кричати не тепер, а торік!
А дурний Шурале так і не міг їм нічого пояснити.
Розповідають, що Шурале взяв колоду на спину і досі тягає її на собі, а сам голосно кричить:
— Мені Билтир пальці прищемив!
* Шурале - дідько.
** Бултир - минулий рік
| « |
1 вакийга
1) подія, явище, випадок; подія
"Шүрәле" балетин ку татар культураси тарихинда зур вакийга булди - постановка балету "Шурале" в історії татарської культури була великою подією
2) літ.дія
2 шүрәле
3 шүрәле
4 шүрәле
сущ. міф. лісовик, шурале
також в інших словниках:
ШУРАЛЕ- шюралі, урман і я се, в міфології казанських татар і башкир (шуралі, яримтик) дух лісу, лісовик. Термін «Ш.», мабуть, перегукується з давньою назвою божества, близького образу духу шанованого предка щур (чур) у слов'янській міфології. У татар… … Енциклопедія міфології
шурале- Лісовик Словник російських синонімів. шурале сущ., кіль у синонімів: 1 дідько (17) Словник синонімів ASIS. В.М. Тришин. 2013 … Словник синонімів
Шурале- … Вікіпедія
"Шурале"- ШУРАЛЕ (Алі Батир), балет у 3 актах (за мотивами тат. нар. казок та поем Г. Тукая). Комп. Ф. З. Яруллін, інструментування Ф. В. Вітачека. Сцен. A. C. Файзі та Л. В. Якобсон. 12.3.1945, Т р ім. Джаліль, Казань, балет. Л. А. Жуков, Г. Х. Тагіров, … Балет. Енциклопедія
Шурале (міфічна істота)- «Портрет» Шурале на фасаді Татарського державного театру ляльок «Екіят» у Казані Шуралі (тат. Шүрәле) антропоморфна міфічна істота татарських казок. Зазвичай описується як … Вікіпедія
Шурале (значення)- Шурале: Шурале (міфічна істота) антропоморфна міфічна істота татарських казок Шурале (поема) поема татарського поета Габдулли Тукая Шурале (балет) перший татарський балет Шурале (мультфільм) мультфільм …
Шурале (балет)- Цей термін має й інші значення, див. Шурале (значення). Шурале Шурале Наталія Дудинська у … Вікіпедія
Шурале (мультфільм)- Цей термін має й інші значення, див. Шурале (значення). Шурале Тип мультфільму мальований Режисер Галина Баринова Автор сценарію Марат Акчурін … Вікіпедія
Шурале (поема)- Цей термін має й інші значення, див. Шурале (значення). Шурале поема татарського поета Габдулли Тукая. Написана 1907 року за мотивами татарського фольклору. За сюжетом поеми створено балет «Шурале». У 1987 році… … Вікіпедія
Репертуар Маріїнського театру- Основна стаття: Маріїнський театр Репертуар Маріїнського театру включає численні постановки, як створені в останні роки, так і багаторічні традиції, що мають за собою … Вікіпедія
Великий театр- ВЕЛИКИЙ ТЕАТР, Державний ордена Леніна академічний Великий театр Союзу РСР (ГАБТ), провідний радянський муз. т р, який зіграв видатну роль формуванні та розвитку нац. традицій балетного позову. Його виникнення пов'язане з розквітом русявих. Балет. Енциклопедія
Книги
- Повернення перевертнів, Андрій Бєлянін. Вони повернулись! Вони завжди повертаються, якщо хоч комусь у цьому світі (сьогодні, минулому і навіть майбутньому) загрожує біда. Хіба Аліна дозволить зникнути біороботу Стіву, давно і безнадійно в неї… Купити за 189 руб Аудіокнига
- Чарівні татарські казки, Народна творчість. Чарівні казки є найпоширенішим і найулюбленішим видом народної творчості тисячолітньої культури татар. Герой татарських народних казок – хоробрий, кмітливий, працьовитий…
Є аул поблизу Казані під назвою Кирлай.
Навіть кури в тому Кирлаї співати вміють... Дивний край!
Хоч я родом не звідти, але любов до нього зберігав,
На землі його працював – сіяв, тиснув і боронив.
Він славиться великим аулом? Ні, навпаки, невеликий,
А річка, народу гордість, - просто маленьке джерело.
Ця сторона лісова завжди в пам'яті жива.
Оксамитовою ковдрою розстеляється трава.
Там ні холоду, ні спеки ніколи не знав народ:
В свою чергу повіє вітер, як і дощ
піде.
Від малини, суниці все в лісі строкатим-строкатим,
Набираєш у мить єдину ягоду повне відро.
Часто на траві лежав і дивився на небеса.
Грізною раттю мені здавались безмежні ліси.
Точно воїни, стояли сосни, липи та дуби,
Під сосною – щавель та м'ята, під березою – гриби.
Скільки синіх, жовтих, червоних там квітів
переплелося,
І від них пахощі в солодкому повітрі лилися.
Відлітали, прилітали і сідали метелики,
Наче з ними в суперечку вступали і мирилися пелюстки.
Пташиний щебет, дзвінкий лепет лунали в тиші
І пронизливими веселощами наповнювали душу мені.
Тут і музика, і танці, і співаки, і циркачі,
Тут бульвари, і театри, і борці, і скрипали!
Цей ліс запашний ширше за море, вище хмар,
Немов військо Чингіс-хана, багатошумний і могутній.
І вставала переді мною слава дідівських імен,
І жорстокість, і насильство, і усобиця племен.
2
Літній ліс зобразив я, - не заспівав ще мій вірш
Нашу осінь, нашу зиму та красунь молодих,
І веселощі наших свят, і весняний сабантуй...
О мій вірш, спогадом ти мені душу не хвилюй!
Але зажди, я замріявся... Ось папір на столі...
Адже я розповісти зібрався про витівки шурале.
Я зараз почну, читачу, на мене ти не нарікай:
Будь-який розум я втрачаю, тільки згадаю я Кирлай.
Зрозуміло, що в цьому дивовижному лісі
Зустрінеш вовка, і ведмедя, і підступну лисицю.
Тут мисливцям нерідко бачити білок довелося,
То промчить сірий заєць, то майне рогатий лось.
Багато тут стежок таємних та скарбів, кажуть.
Багато тут звірів жахливих та потвор, кажуть.
Багато казок та повір'їв ходить рідною землею
І про джини, і про пір, і про страшні шурали.
Чи це правда? Нескінченний, мов небо, древній ліс,
І не менше, ніж на небі, може бути у лісі чудес.
Про один із них почну я повість коротку свою,
І - такий мій звичай - я віршами запою.
Якось у ніч, коли, сяючи, у хмарах місяць ковзає,
З аула по дрова в ліс вирушив джигіт.
На арбі доїхав швидко, одразу взявся за сокиру,
Тук та тук, дерева рубає, а довкола – дрімучий бір.
Як часто буває влітку, ніч була свіжа, волога.
Через те, що птахи спали, наростала тиша.
Дроворуб роботою зайнятий, знай стукає собі, стукає,
На мить забувся зачарований джигіт.
Чу! Якийсь жахливий крик лунає вдалині.
І сокира зупинилася в руці, що замахнулася.
І застиг від подиву наш спритний дроворуб.
Дивиться – і очам не вірить. Хто ж це? Людина?
Джин, розбійник чи привид цей скрючений виродок?
До чого він потворний, мимоволі страх бере.
Ніс вигнутий на зразок рибальського гачка,
Руки, ноги - наче сучча, лякають і сміливі.
Злісно спалахують очі, у чорних западинах горять.
Навіть удень, не те що вночі, злякає цей погляд.
Він схожий на людину, дуже тонкий і голий,
Вузький лоб прикрашений рогом у палець наш завбільшки.
У нього ж у піваршина пальці на руках кривих,-
Десять пальців потворних, гострих, довгих
та прямих.
І в очі виродку дивлячись, що запалилися, як два вогні,
Дроворуб спитав сміливо: Що ти хочеш від мене?
«Молодий джигіт, не бійся, не тягне мене розбій,
Але хоч я не розбійник – я не праведник святий.
Чому, побачивши тебе, я видав веселий крик?
Тому що я лоскотом вбивати людей звик.
Кожен палець пристосований, щоб зліше лоскотати,
Вбиваю людину, змушуючи реготати.
Ану пальцями своїми, братику мій, поворухнули,
Пограй зі мною в лоскоту і мене розвеселі!»
«Добре, я пограю, - дроворуб йому у відповідь.
Тільки за однієї умови... Ти згоден чи ні?»
«Говори ж, чоловіче, будь, будь ласка, сміливішим,
Всі умови прийму я, але давай грати швидше!
«Якщо так – мене послухай, як вирішиш –
мені все одно.
Бачиш товсту, велику і важку колоду?
Дух лісовий! Давай спочатку попрацюємо вдвох,
На арбу з тобою разом ми колоду перенесемо.
Щілину велику ти помітив на іншому кінці колоди?
Там тримай міцну колоду, сила вся твоя потрібна!..»
На вказане місце покосився шурале.
І, джигіту не проти, погодився шурале.
Пальці довгі, прямі поклав він у пащу колоди.
Мудреці! Проста хитрість дроворуба вам видно?
Клин, заздалегідь заткнутий, вибиває сокирою,
Вибиваючи, виконує спритний задум потай.
Шурале не ворухнеться, не ворухне рукою,
Він стоїть, не розуміючи розумної вигадки людської.
Ось і вилетів зі свистом товстий клин, зник у темряві.
Прищемилися і залишилися в щілини шурале пальці.
Шурале обман побачив, шурале волає, репетує.
Він кличе на допомогу братів, він кличе лісовий народ.
З покаянною благанням він джигіту каже:
«Жаль, змилуйся наді мною! Відпусти мене, джигіт!
Ні тебе, джигіт, ні сина не ображаю я повік.
Весь твій рід не чіпатиму ніколи, о людина!
Нікому не дам у образу! Хочеш, клятву принесу?
Всім скажу: «Я – друг джигіта. Нехай він гуляє
в лісі!"
Пальцям боляче! Дай мені волю! Дай мені пожити
на землі!
Що тобі, джигіт, за прибуток від мук шурале?
Плаче, кидається бідолаха, ниє, виє, сам не свій.
Дроворуб його не чує, збирається додому.
«Невже крик страждальця цю душу не пом'якшить?
Хто ти, хто ти, безсердечний? Як звати тебе, джигіт?
Завтра, якщо я до зустрічі з нашою братів доживу,
На запитання: Хто твій кривдник? - чиє я ім'я назву?»
«Так і бути, скажу я, братику. Це ім'я не забудь:
Прозваний я «Угоду минулому»... А тепер -
час мені в дорогу».
Шурале кричить і виє, хоче силу показати,
Хоче вирватися з полону, дроворуба покарати.
"Я помру. Лісові парфуми, допоможіть мені скоріше!
Прищемив Вгодуминувшему, загубив мене лиходій!»
А вранці прибігли шурале з усіх боків.
Що з тобою? Ти збожеволів? Чим ти, дурню, засмучений?
Заспокойся! Помовчи! Нам від крику нестерпний.
Прищемлений у минулому році, що ж ти в нинішньому
ревеш?»
Татарська народна казка із картинками. Ілюстрації: До Камалетдінов
