Annotation

Збірник казок, загадок, прислів'їв, приказок, ігор для дітей, створений відомим російським письменником Володимиром Івановичем Далем. Художник В. Конашевич. Збережено всі ілюстрації з друкованого видання.

Даль Володимир Іванович

Збирач слів

Старий річник

Снігуронька дівчинка

Прислів'я

Журавель та чапля

Прислів'я

Скоромовки

Польотушки

Війна грибів із ягодами

Прислів'я

Лисиця та ведмідь

Прислів'я

Лисиця-лапотниця

Скоромовки

Ведмідь-половинник

Прислів'я

Спритні хлопці

Скоромовки

Гуси-лебеді

Привіредниця

Даль Володимир Іванович

СТАРИЙ РІЧНИК

Збирач слів

Володимир Іванович Даль жив давним-давно, у старі, незапам'ятні часи.

Народився він у 1801 році на півдні Росії, у «Луганському заводі», тому коли він згодом став письменником, то підписував свої книжки ім'ям «Козак Луганський». Шістдесят років прожив Даль при кріпацтві, коли поміщики були повними господарями своїх селян, могли продавати їх, як корів, овець чи коней.

Даль спочатку був моряком, потім військовим лікарем, довгі роки служив у різних установах, писав повісті, оповідання та казки, складав підручники та книжки для дітей. Але головною справою свого життя вважав вивчення мови російського народу. Один із перших російських письменників, він став писати оповідання з народного життя мовою, якою говорив народ.

Даль близько зійшовся з найкращими письменниками свого часу – з Пушкіним, Жуковським, Криловим та Гоголем.

Олександр Сергійович Пушкін подарував Далю свою знамениту «Казку про рибалку та рибку» з написом: «Казнику Козаку Луганському – казкар Олександр Пушкін». Пушкін помер на руках у Даля. Перед смертю Пушкін подарував йому свій старовинний перстень на згадку про те, що обоє любили російський народ та її великий, багатий, живий язык. Ще при перших зустрічах Пушкін говорив молодому Далю: «А що за розкіш, що за сенс, який толк у кожній приказці нашій! Що то за золото! А не дається в руки, ні…»

Щоб це «золото» російської мови – приказки, прислів'я, загадки – «далося всім у руки», треба було його зібрати. І Даль усе своє життя віддав цій справі. Він став шукачем, збирачем слів.

Та хіба ж треба збирати слова? - Запитайте ви. - Який у цьому толк? Слова - не ягоди, не гриби, вони в лісі не ростуть, в козуб їх не покладеш.

І справді, слова в лісі не ростуть. Але вони живуть у народі, у різних краях і областях нашої великої землі, вони народяться та вмирають, у них є батьки та діти… Як це – слова народяться?

За часів Даля не було, наприклад, таких слів, які зараз знає кожен школяр: «колгосп», «комсомол»…

Ці слова народилися після Жовтневої революції, за Радянської влади, коли з'явилися у нас колгоспи, коли організували Ленінський комсомол.

Не було в ті часи, коли жив Даль, і слів "автомобіль", "аероплан" - з тієї простої причини, що ці машини ще не були винайдені.

А ось такі слова, як «боярин», «государ», йдуть із нашої мови та живуть лише в історичних книгах.

А скільки ж слів у людини? І багато, і мало.

У маленької дитини слова напереказ. Коли він підросте, у нього їх десятки, потім сотні, потім тисячі. Чим більше слів знає людина, тим легше їй висловлювати свої думки та почуття. Іншому школяреві, якщо попросити його записати всі слова, якими він користується, знадобиться один тоненький зошит. А ось тепер видано словник усіх слів, які вживав Пушкін у своїх творах: це чотири товсті томи у дві колонки, надрукованих дрібним шрифтом. У цьому словнику багато тисяч слів.

А чи багато слів у народу? У народу слів ще більше. Ось збирачем слів, на які багатий наш народ, і був Володимир Іванович Даль.

Нам у спадок від Даля залишився його «Словник живої мови». Півстоліття – п'ятдесят років – Даль збирав, складав, видавав, покращував та доповнював свій «Словник». Почав він цю роботу юнаків, а скінчив старим.

Саме життя Даля - постійні переїзди з місця на місце, зустрічі з різними людьми - ніби допомагало йому стати збирачем слів. Коли він був моряком, плавало на кораблях Балтійським і Чорним морями, він зібрав багато слів у розмовах з матросами.

Потім, коли Даль став військовим лікарем, він зблизився з солдатами, прислухався до їхніх розмов і записував народні слова і висловлювання.

«Бувало, на денці, - розповідав Даль, - збереш навколо себе солдатів із різних місць та й почнеш розпитувати, як такий предмет у тій чи іншій місцевості називається».

Він записував не лише назви предметів, а підхоплював на льоту влучні народні слівця, прислів'я, приказки, примовки, скоромовки. Коли він був у армії, у нього накопичилося

стільки записів, що з перевезення його паперів у поході знадобився спеціальний верблюд. Це було під час війни. І сталося так, що одного разу цей верблюд зник.

«Я осиротів із втратою своїх записок, – говорив Даль. - Але, на щастя, за тиждень козаки відбили десь мого верблюда і привели його до табору».

Вже готуючи свій словник до видання, Даль так багато працював, що часто почував себе погано. Рідні вмовляли його відпочити, але він відповів:

«Ах, дожити до кінця словника! Спустити б корабель у воду!

Мрія його здійснилася: він довів справу свого життя остаточно.

В 1862 Даль надрукував книгу «Прислів'я російського народу», а в 1868, за чотири роки до смерті, закінчив свій «Словник».

І з того часу ці книги Даля стоять на полицях російських бібліотек, і всі освічені російські люди користуються ними.

«Слоар» Даля стояв на полиці поруч із письмовим столом Володимира Ілліча Леніна у Кремлі, і Ленін часто читав його радіючи багатству російської.

У цій маленькій книзі ми надрукували для дітей деякі казки, загадки, прислів'я та приказки з тих, що зібрав колись Володимир Іванович Даль.

І. Халтурін

Старий річник

вийшов старий річник. Почав він махати рукавом і пускати птахів. Кожен птах зі своїм особливим ім'ям. Махнув старий річник перший раз - і полетіли перші три птахи. Повіяв холод, мороз.

Махнув старий річник вдруге - і полетіла друга трійка. Сніг почав танути, на полях з'явилися квіти.

Махнув старий річник втретє - полетіла третя трійка. Стало жарко, душно, спекотно. Чоловіки почали тиснути жито.

Махнув старий річник вчетверте - і полетіли ще три птахи. Повіяв холодний вітер, посипався дощ, залягли тумани.

А птахи були не прості. У кожного птаха по чотири крила. У кожному крилі по сім пір'я. Кожне перо також зі своїм ім'ям. Одна половина пера біла, інша – чорна. Махне птах раз – стане світлим-світло, махне інший – стане темним-темно.

Що це за птахи вилетіли з рукава старого-річника?

Які то чотири крила у кожного птаха?

Які сім пір'їн у кожному крилі?

Що це означає, що у кожного пера одна половина біла, а інша – чорна?

Загадки

Що вище за ліс? .

Над бабусиною хатинкою висить хліб краю.

Вся доріжка обсипана горошком.

Сестра до брата в гості йде, а він від неї задкує.

Махнув птах крилом і покрив весь світ одним пером

Взимку гріє, навесні тліє, влітку вмирає, восени оживає.

Снігуронька дівчинка

або були старий зі старою, у них не було ні дітей, ні онуків. Ось вийшли вони за ворота на свято подивитися на чужих хлопців, як вони зі снігу грудочки катають, у сніжки грають. Старий підняв грудочку та й каже:

А що, стара, коли б у нас з тобою була донька, та така біленька, та така кругленька!

Стара на грудочку подивилася, головою похитала та й каже:

Що ж робитимеш - ні, так і взяти ніде. Проте старий приніс грудочку снігу в хату, поклав у горщик, накрив ганчіркою (ганчіркою. – Ред.) і поставив на віконце. Зійшло сонечко, пригріло горщик, і сніг почав танути. Ось і чують люди похилого віку-пищить щось у горщику під ганчіркою; вони до вікна - дивись, а в горщику лежить дівчинка, біленька, як сніжок, і кругленька, як грудка, і каже їм:

Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком пригріта і нарум'янена.

Ось старі зраділи, вийняли її, та ну стара швидше шити та кроїти, а старий, загорнувши Снігуроньку в рушничок, почав її няньчити і пестувати:

Спи, наша Снігуронька,

Здобна кокурочка (булочка. – Ред.),

З весняного снігу скатана,

Весняним сонечком пригріта!

Ми тебе станемо напувати,

Ми тебе годуватимемо,

У кольорову сукню рядити,

Уму-розуму вчити!

Ось і росте Снігуронька на радість старим, та така розумна, така розумна, що такі тільки в казках живуть, а дійсно не бувають.

Все йшло у старих як по маслу: і в хаті добре,

і надворі непогано, корова зиму перезимувала, птаха випустили надвір. Ось як перевели птаха з хати в хлів, тут і сталося лихо: прийшла до старої Жучки лисиця, прикинулася хворий і ну Жучку благати, тоненьким голосом прохати:

Жученя, Жучок, біленькі ніжки, шовковий хвостик, пусти в хлівик погрітися!

Жучка, весь день за старим лісом пробігавши, не знала, що стара птаха в хлів загнала, зглянулася над хворою лисицею і пустила її туди. А лисиця двох курей задушила та додому потягла. Як дізнався про це старий, то Жучку прибив і зі двору зігнав.

Іди, - каже, - куди хочеш, а мені ти в сторожа не годишся!

От і пішла Жучка, плачучи, зі старого двору, а пошкодували про Жучка тільки старенька та донька Снігуронька.

Прийшло літо, почали ягоди встигати, от і звуть подружки Снігуроньку в ліс по ягідки. Літні люди і чути не хочуть, не пускають. Стали дівчатка обіцяти, що Снігуроньки вони з рук не випустять, та й Снігуронька сама проситься ягідок побрати та на ліс подивитися. Відпустили її люди похилого віку, дали кузовок та пиріжка шматок.

Ось і побігли дівчата зі Снігуронькою під ручки, ...

Здрастуйте, хлопці! Допоможіть мені розгадати загадку.

На одному боці квіти розквітають,

На іншому – листи опадають,

На третьому – плоди дозрівають,

На четвертому - суки підсихають.

Подивіться у віконце.

Яка пора року настала?

А що на це вказує? Які ознаки весни ви знаєте?

Скільки пори року? Назвіть їх.

Молодці, хлопці, давайте поки сядемо на стільчики.

З'являються під звуки природи по черзі пори року (літо, осінь, зима, весна) і загадують загадки (діти в масках пори року).

Літо:

Я зіткано зі спеки,

Несу тепло із собою,

Я річки зігріваю,

"КУПАЙТЕСЯ"-запрошую.

І любите за це

Ви всі мене. Я... (літо)

Осінь:

Вранці ми подвір'я йдемо-

Листя сиплеться дощем,

Під ногами шелестять

І летять, летять, летять... (осінь).

Зима:

Справ у мене чимало-

Я білою ковдрою

Всю землю вкриваю,

У лід річки прибираю,

Білю поля, будинки,

Звати мене... (зима).

Весна:

Я розкриваю нирки,

У зелені листочки

Дерева одягаю,

Посіви поливаю,

Рухи повні,

Звати мене... (весна).

Пори року вишиковуються один за одним.

Пори року, а ви хочете послухати, що хлопці про вас знають? Ну тоді залишайтеся з нами.

2. Основна частина

Хлопці, тепер я прочитаю вам казку-загадку, написану Володимиром Івановичем Далем понад сто років тому. Даль дуже любив і поважав російську мову, складав словники. Писав вірші, оповідання, казки для дітей та дорослих.

Читання казки-загадки В.І. Даля «Старий - річник»(Під музику П.І.Чайковського «Пори року. Січень» з показом на мольберті підготовлених ілюстрацій)

Вийшов старий-річник. Почав він махати рукавом і пускати птахів. Кожен птах зі своїм особливим ім'ям. Махнув старий-річник перший раз - і полетіли перші три птахи. Повіяв холод, мороз. Махнув старий-річник другий раз - і полетіла друга трійка. Сніг почав танути, на полях з'явилися квіти. Махнув старий-річник втретє - полетіла третя трійка. Стало жарко, душно, спекотно.

Хлопці, хто знає, що означає слово «спекотно» - означає «гаряче», «душно» - сперте для дихання повітря, насичене випарами, важке для дихання.

Чоловіки почали тиснути жито.

Що означає вираз «тиснути жито» означає зрізати під корінь стебла рослин серпом або спеціальними машинами.

Махнув старий-річник вчетверте - і полетіли ще три птахи. Повіяв холодний вітер, посипав невеликий дощ, залягли тумани.
А птахи були не прості. У кожного птаха по чотири крила. У кожному крилі по сім пір'я. Кожне перо також зі своїм ім'ям. Одна половина крила біла, інша – чорна. Махне птах раз – стане світлим-світло, махне інший – стане темним-темно.

Діти, але на цьому казка-загадка не закінчується, Володимир Іванович Даль приготував нам питання, на які ми зараз з вами відповімо. Ви готові відповісти на запитання?
Що це за птахи вилетіли з рукава старого-річника?

Зима: А назвіть мої зимові місяці?

Весна: А мої місяці ви знаєте?

Літо: А порадуйте тепер літо своїми відповідями, назвіть моїх місяців-помічників.

Осінь: Ой, хлопці, невже ви та мої місяці знаєте?

Хлопці, а скільки ж на рік місяців?

Наступне питання.Які це чотири крила у кожного птаха?(ілюстрація)

Хлопці, а які сім пір'їн у кожному крилі?(ілюстрація)

Хлопці, а Назвіть дні тижня.

Що це означає, що у кожного пера одна половина біла, а інша – чорна?
(ілюстрація)

Молодці, ви відповіли правильно на всі запитання Володимира Івановича Даля.

Хлопці, то хто ж такий Старий-річник?(ілюстрація)

Хлопці, а тепер давайте трохи повеселимося. Вставайте в коло.

Фізкультхвилинка «Весна».

Від сонечка весняного проміння біжать,

Травушку-муравушку виглянути звуть,

Ось проклюнулися паростки,

Потяглися вгору листочки,

Кулачки-бутони самі

Так і бризнули квітами.

Ну, ось ми і відпочили трохи, давайте сядемо на стільці.

Визначення головної думки казки: А чому цей твір названо казкою – загадкою?

Що казкового?

Як ви вважаєте, навіщо В.І. Даль написав таку казку – загадку?

Чому хотів навчити?

Хлопці, а давайте порадуємо «Пори року» та намалюємо для них малюнки. Малюнки не прості, а для кожної пори року свої.

Перед тим, як приступити до малювання, нам треба розім'яти пальчики.

Проводиться пальчикова гімнастика «Квітка»

Виросла красива квітка на галявині.

До сонця розкрив він свої пелюстки.

А під землею красу та сяйво дарують квітці коріння.

А тепер приступаємо до малювання. Кожна команда малює картинку своєї пори року.

Подивіться, які гарні малюнки в нас вийшли.

3. Заключна частина

Що нового та цікавого дізналися сьогодні?

Яку казку-загадку ми з вами сьогодні прочитали?

З якими новими словами познайомились?

Що сподобалось?

Що видалося важким?

Про що можете розповісти друзям, батькам?

Хлопці, а пори року за те, що ви стільки знаєте про них, приготували подарунки (тематичні розмальовки).

Дякую, що завантажили книгу в

Ця ж книга в інших форматах

Приємного читання!

Збирач слів

Володимир Іванович Даль жив давним-давно, у старі, незапам'ятні часи.

Народився він у 1801 році на півдні Росії, у «Луганському заводі», тому коли він згодом став письменником, то підписував свої книжки ім'ям «Козак Луганський». Шістдесят років прожив Даль при кріпацтві, коли поміщики були повними господарями своїх селян, могли продавати їх, як корів, овець чи коней.

Даль спочатку був моряком, потім військовим лікарем, довгі роки служив у різних установах, писав повісті, оповідання та казки, складав підручники та книжки для дітей. Але головною справою свого життя вважав вивчення мови російського народу. Один із перших російських письменників, він став писати оповідання з народного життя мовою, якою говорив народ.

Даль близько зійшовся з найкращими письменниками свого часу – з Пушкіним, Жуковським, Криловим та Гоголем.

Олександр Сергійович Пушкін подарував Далю свою знамениту «Казку про рибалку та рибку» з написом: «Казнику Козаку Луганському – казкар Олександр Пушкін». Пушкін помер на руках у Даля. Перед смертю Пушкін подарував йому свій старовинний перстень на згадку про те, що обоє любили російський народ та її великий, багатий, живий язык. Ще при перших зустрічах Пушкін говорив молодому Далю: «А що за розкіш, що за сенс, який толк у кожній приказці нашій! Що то за золото! А не дається в руки, ні…»

Щоб це «золото» російської мови – приказки, прислів'я, загадки – «далося всім у руки», треба було його зібрати. І Даль усе своє життя віддав цій справі. Він став шукачем, збирачем слів.

Та хіба ж треба збирати слова? - Запитайте ви. - Який у цьому толк? Слова - не ягоди, не гриби, вони в лісі не ростуть, в козуб їх не покладеш.

І справді, слова в лісі не ростуть. Але вони живуть у народі, у різних краях і областях нашої великої землі, вони народяться та вмирають, у них є батьки та діти… Як це – слова народяться?

За часів Даля не було, наприклад, таких слів, які зараз знає кожен школяр: «колгосп», «комсомол»…

Ці слова народилися після Жовтневої революції, за Радянської влади, коли з'явилися у нас колгоспи, коли організували Ленінський комсомол.

Не було в ті часи, коли жив Даль, і слів "автомобіль", "аероплан" - з тієї простої причини, що ці машини ще не були винайдені.

А ось такі слова, як «боярин», «государ», йдуть із нашої мови та живуть лише в історичних книгах.

А скільки ж слів у людини? І багато, і мало.

У маленької дитини слова напереказ. Коли він підросте, у нього їх десятки, потім сотні, потім тисячі. Чим більше слів знає людина, тим легше їй висловлювати свої думки та почуття. Іншому школяреві, якщо попросити його записати всі слова, якими він користується, знадобиться один тоненький зошит. А ось тепер видано словник усіх слів, які вживав Пушкін у своїх творах: це чотири товсті томи у дві колонки, надрукованих дрібним шрифтом. У цьому словнику багато тисяч слів.

А чи багато слів у народу? У народу слів ще більше. Ось збирачем слів, на які багатий наш народ, і був Володимир Іванович Даль.

Нам у спадок від Даля залишився його «Словник живої мови». Півстоліття – п'ятдесят років – Даль збирав, складав, видавав, покращував та доповнював свій «Словник». Почав він цю роботу юнаків, а скінчив старим.

Саме життя Даля - постійні переїзди з місця на місце, зустрічі з різними людьми - ніби допомагало йому стати збирачем слів. Коли він був моряком, плавало на кораблях Балтійським і Чорним морями, він зібрав багато слів у розмовах з матросами.

Потім, коли Даль став військовим лікарем, він зблизився з солдатами, прислухався до їхніх розмов і записував народні слова і висловлювання.

«Бувало, на денці, - розповідав Даль, - збереш навколо себе солдатів із різних місць та й почнеш розпитувати, як такий предмет у тій чи іншій місцевості називається».

Він записував не лише назви предметів, а підхоплював на льоту влучні народні слівця, прислів'я, приказки, примовки, скоромовки. Коли він був у армії, у нього накопичилося

стільки записів, що з перевезення його паперів у поході знадобився спеціальний верблюд. Це було під час війни. І сталося так, що одного разу цей верблюд зник.

«Я осиротів із втратою своїх записок, – говорив Даль. - Але, на щастя, за тиждень козаки відбили десь мого верблюда і привели його до табору».

Вже готуючи свій словник до видання, Даль так багато працював, що часто почував себе погано. Рідні вмовляли його відпочити, але він відповів:

«Ах, дожити до кінця словника! Спустити б корабель у воду!

Мрія його здійснилася: він довів справу свого життя остаточно.

В 1862 Даль надрукував книгу «Прислів'я російського народу», а в 1868, за чотири роки до смерті, закінчив свій «Словник».

І з того часу ці книги Даля стоять на полицях російських бібліотек, і всі освічені російські люди користуються ними.

«Слоар» Даля стояв на полиці поруч із письмовим столом Володимира Ілліча Леніна у Кремлі, і Ленін часто читав його радіючи багатству російської.

У цій маленькій книзі ми надрукували для дітей деякі казки, загадки, прислів'я та приказки з тих, що зібрав колись Володимир Іванович Даль.

І. Халтурін

Старий річник

вийшов старий річник. Почав він махати рукавом і пускати птахів. Кожен птах зі своїм особливим ім'ям. Махнув старий річник перший раз - і полетіли перші три птахи. Повіяв холод, мороз.

Махнув старий річник вдруге - і полетіла друга трійка. Сніг почав танути, на полях з'явилися квіти.

Махнув старий річник втретє - полетіла третя трійка. Стало жарко, душно, спекотно. Чоловіки почали тиснути жито.

Махнув старий річник вчетверте - і полетіли ще три птахи. Повіяв холодний вітер, посипався дощ, залягли тумани.

А птахи були не прості. У кожного птаха по чотири крила. У кожному крилі по сім пір'я. Кожне перо також зі своїм ім'ям. Одна половина пера біла, інша – чорна. Махне птах раз – стане світлим-світло, махне інший – стане темним-темно.

Що це за птахи вилетіли з рукава старого-річника?

Які то чотири крила у кожного птаха?

Які сім пір'їн у кожному крилі?

Що це означає, що у кожного пера одна половина біла, а інша – чорна?

Що вище за ліс? Сонечко (у друкованому оригіналі відповіді загадки надруковані вгору ногами під текстом загадки - V_E)..

Над бабусиною хатинкою висить хліб краю Місяць..

Вся доріжка обсипана горошком Зірки на небі..

Сестра до брата в гості йде, а він від неї задкує. День і ніч..

Махнув птах крилом і покрив весь світ одним пером Ніч.

Взимку гріє, навесні тліє, влітку вмирає, восени оживає Сніг..

Снігуронька дівчинка

або були старий зі старою, у них не було ні дітей, ні онуків. Ось вийшли вони за ворота на свято подивитися на чужих хлопців, як вони зі снігу грудочки катають, у сніжки грають. Старий підняв грудочку та й каже:

А що, стара, коли б у нас з тобою була донька, та така біленька, та така кругленька!

Стара на грудочку подивилася, головою похитала та й каже:

Що ж робитимеш - ні, так і взяти ніде. Проте старий приніс грудочку снігу в хату, поклав у горщик, накрив ганчіркою (ганчіркою. – Ред.) і поставив на віконце. Зійшло сонечко, пригріло горщик, і сніг почав танути. Ось і чують люди похилого віку-пищить щось у горщику під ганчіркою; вони до вікна - дивись, а в горщику лежить дівчинка, біленька, як сніжок, і кругленька, як грудка, і каже їм:

Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком пригріта і нарум'янена.

Ось старі зраділи, вийняли її, та ну стара швидше шити та кроїти, а старий, загорнувши Снігуроньку в рушничок, почав її няньчити і пестувати:

Спи, наша Снігуронька,

Здобна кокурочка (булочка. – Ред.),

З весняного снігу скатана,

Весняним сонечком пригріта!

Ми тебе станемо напувати,

Ми тебе годуватимемо,

У кольорову сукню рядити,

Уму-розуму вчити!

Ось і росте Снігуронька на радість старим, та така розумна, така розумна, що такі тільки в казках живуть, а дійсно не бувають.

Все йшло у старих як по маслу: і в хаті добре,

і надворі непогано, корова зиму перезимувала, птаха випустили надвір. Ось як перевели птаха з хати в хлів, тут і сталося лихо: прийшла до старої Жучки лисиця, прикинулася хворий і ну Жучку благати, тоненьким голосом прохати:

Жученя, Жучок, біленькі ніжки, шовковий хвостик, пусти в хлівик погрітися!

Жучка, весь день за старим лісом пробігавши, не знала, що стара птаха в хлів загнала, зглянулася над хворою лисицею і пустила її туди. А лисиця двох курей задушила та додому потягла. Як дізнався про це старий, то Жучку прибив і зі двору зігнав.

Іди, - каже, - куди хочеш, а мені ти в сторожа не годишся!

От і пішла Жучка, плачучи, зі старого двору, а пошкодували про Жучка тільки старенька та донька Снігуронька.

Прийшло літо, почали ягоди встигати, от і звуть подружки Снігуроньку в ліс по ягідки. Літні люди і чути не хочуть, не пускають. Стали дівчатка обіцяти, що Снігуроньки вони з рук не випустять, та й Снігуронька сама проситься ягідок побрати та на ліс подивитися. Відпустили її люди похилого віку, дали кузовок та пиріжка шматок.

Ось і побігли дівчата зі Снігуронькою під ручки, а як у ліс прийшли та побачили ягоди, то все про все забули, розбіглися на всі боки, ягідки беруть та аукаються, у лісі один одному голоси подають.

Ягід набрали, а Снігуроньку в лісі втратили. Стала Снігуронька голос подавати – ніхто їй не відгукується. Заплакала бідолаха, пішла дорогу шукати, гірше за те заблукала; ось і залізла на дерево і кричить: "Ау! Ау!" Іде ведмідь, хмиз тріщить, кущі гнуться:

Про що, дівчино, про що, червона?

Ау-ау! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонцем підрум'янена, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі, у ліс завели і покинули!

Злазь, - сказав ведмідь, - я тебе додому доведу!

Ні, ведмідь,-відповідала дівчинка Снігуронька,-я не піду з тобою, я боюся тебе -ти з'їж мене! Ведмідь пішов.

Біжить сірий вовк:

Злазь, - сказав вовк, - я доведу тебе додому!

Ні, вовк, я не піду з тобою, я боюсь тебе - ти з'їж мене!

Вовк пішов. Йде Лиса Патрікеївна:

Що, дівчино, плачеш, що, червона, ридаєш?

Ау-ау! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком підрум'янена, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі в ліс по ягоди, а в ліс завели та й покинули!

Ах, красуне! Ах, розумниця! Ах, бідолашна моя! Злазь скоренько, я тебе додому доведу!

Ні, лисице, улесливі твої слова, я боюсь тебе - ти мене до вовка заведеш, ти ведмедеві віддаси... Не піду я з тобою!

Почала лисиця навколо дерева обходжувати, на дівчинку Снігуроньку поглядати, з дерева її зманювати, а дівчинка не йде.

Гам, гам, гам! - загавкав собака в лісі. А дівчинка Снігуронька закричала:

Ау-ау, Жученько! Ау-ау, люба! Я тут – дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком підрум'янена, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі в ліс по ягідки, у ліс завели та й покинули. Хотів мене ведмідь забрати, я не пішла з ним; хотів вовк відвести, я відмовила йому; хотіла лисиця зманити, я в обман не далася; а з тобою. Жучка, піду!

Ось як почула лисиця собачий гавкіт, так махнула хутром своїм і була така!

Снігуронька з дерева злізла. Жучка підбігла, її лобизала, все личко облизала і повела додому.

Стоїть ведмідь за пнем, вовк на прогалині, лисиця по кущах шастає.

Жучка гавкає, заливається, всі її бояться, ніхто не починає.

Прийшли вони додому; старі з радості заплакали. Снігуроньку напоїли, нагодували, спати поклали, ковдрою накрили:

Спи, наша Снігуронька,

Здобна кокурочка,

З весняного снігу скатана,

Весняним сонечком пригріта!

Ми тебе станемо напувати,

Ми тебе годуватимемо,

У кольорову сукню рядити,

Уму-розуму вчити!

Жучку пробачили, молоком напоїли, прийняли в ласку, на старе місце приставили, стерегти двір змусили.

Скатертина біла весь світ одягла Сніг..

Міститься міст без дощок, без сокири, без клина Лід..

Прислів'я

Вовка боятися – у ліс не ходити.

Нудний день до вечора, коли робити нічого.

Не вчи неробством, а вчи рукоділлю.

Журавель та чапля

етала сова - весела голова; ось вона летіла, летіла та й сіла, головою покрутила, на всі боки подивилася, знялася і знову полетіла; літала, літала та села, головою покрутила, на всі боки подивилася, а очі в неї як плошки, не бачать ні крихти!

Не казка, це приказка, а казка попереду.

Прийшла весна по зиму і ну її сонечком гнати-допікати, а траву-муравку із землі викликати; висипала-вибігла трава на сонечко подивитись, винесла квіти перші - пролісні: і блакитні та білі, синьо-червоні та жовто-сірі.

Потягнувся з-за моря перелітний птах: гуси та лебеді, журавлі та чаплі, кулики та качки, співочі пташки та хвастун-синичка. Усі злетілися до нас на Русь гніздо вити, сім'ями жити. Ось розійшлися вони своїми краями: степами, лісами, болотами, струмками.

Стоїть журавель один у полі, на всі боки все поглядає, головушку погладжує, а сам думає: "Треба мені господарством обзавестися, гніздо звити та хазяюшку добути".

Ось звив він гніздо аж у болота, а в болоті, в кочкарнику, сидить довгоноса-довгоноса чапля, сидить, на журавля поглядає та собі посміюється: "Адже вродився ж незграбний який!"

Тим часом надумався журавель: "Дай, каже, посватаю чаплю, вона в наш рід пішла: і дзьоб наш, і на ногах висока". От і пішов він недорішньою доріжкою по болоту: тяп та тяп ногами, а ноги та хвіст так і вязнуть; ось він упреться дзьобом - хвіст витягне, а дзьоб загрузне; дзьоб витягне - хвіст загрузне; насилу до чаплиної купини дійшов, подивився в очерет і питає:

А чи вдома государя-чапля?

Тут вона. Що треба? - відповіла чапля.

Іди за мене заміж, - сказав журавель.

Як не так, піду я за тебе, за довготелесого: на тобі і коротке плаття, і сам ти пішки гуляєш, скупо живеш, мене на гнізді з голоду вмориш!

Слова ці здалися журавлю образливими. Мовчки він повернув та й пішов додому: тяп та тяп, тяп та тяп.

Чапля, сидячи вдома, подумала: "А що ж, і справді, для чого я йому відмовила, щось мені краще жити одній? Він хорошого роду, звуть його чепуруном, ходить з чубком; піду до нього добре слово перемовити".

Пішла чапля, а шлях болотом не близький: то одну ногу зав'яже, то іншу. Одну витягне - іншу загрузне. Крильце витягне - дзьоб засадить; ну прийшла і каже:

Журавель, я йду за тебе!

Ні, чапля, - каже їй журавель, - я вже роздумав, не хочу на тобі одружитися. Іди туди, звідки прийшла!

Соромно стало чаплі, закрилася вона крильцем і пішла до своєї купини; а журавель, дивлячись за нею, пожалкував, що відмовив; ось він вискочив із гнізда і пішов слідом за нею болото місити. Приходить і каже:

Ну, то вже бути, чапля, я беру тебе за себе.

А чапля сидить сердитий-пресердитий і говорити з журавлем не хоче.

Чуєш, пані-чапля, я беру тебе за себе, - повторив журавель.

Ти береш, та я не йду, - відповіла вона.

Нема чого робити, пішов знову журавель додому. "Така моральна, - подумав він, - тепер нізащо не візьму її!"

Сів журавель у траві і дивитися не хоче в той бік, де живе чапля. А та знову передумала: "Краще жити удвох, ніж одній. Піду помирюся з ним і вийду за нього".

От і пішла знову шкутильгати по болоту. Шлях до журавля довгий, болото в'язко: то одну ніжку зав'яже, то іншу. Крильце витягне - дзьоб засадить; насилу дісталася журавлиного гнізда і каже:

Журонько, послухай-но, так і бути, я йду за тебе!

А журавель їй у відповідь:

Не буде Федора за Єгора, а й пішла б Федора за Єгора, та Єгор не бере.

Промовивши такі слова, журавель відвернувся. Чапля пішла.

Думав, думав журавель та знову пожалкував, навіщо йому не погодитися взяти за себе чаплю, поки та сама хотіла; встав скоренько і пішов знову болотом: тяп, тяп ногами, а ноги та хвіст так і в'язнуть; ось упреться він дзьобом, хвіст витягне - дзьоб ув'язне, а дзьоб витягне - хвіст загрузне.

Ось так і досі ходять вони один за одним; доріжку торували, а пива не зварили.

Прислів'я

Під лежачий камінь та вода не тече.

Працю людини годує, а ліньки псує.

Два братики у воду виглядають, повік не зійдуться Річкові береги..

Один каже: «Побіжимо, побіжимо».

Інший каже: «Постоїмо, постоїмо».

Третій каже: «Похитаємось, похитаємось» Вода, берег, трава..

Скоромовки

Чубаті реготання реготали:

Ха-ха-ха-ха-ха!

Польотушки

всі діти сідають навколо столу і кладуть по пальцю на стіл.

Ватажок починає гру, називає якусь птицю або летуча комаха, а назвавши його, піднімає палець вгору і швидко опускає його на стіл.

Діти повинні робити те саме. Якщо ж хтось прогавить летіти, тобто підняти або опустити палець, або полетить, коли ватажок обманює, називаючи нелетючу тварюку чи річ, то дає заставу. Застави після розігруються.

Ось приклад. Ватажок, піднімаючи палець, каже:

Сова летить, сама летить!

Діти піднімають та опускають пальці.

Півник летить, кочеток летить!

Пальці піднімаються та опускаються.

Козелок летить! - каже ватажок, піднімаючи та опускаючи палець.

Хто з дітей полетів із козелком, той дає заставу.

Війна грибів із ягодами

різного літа всього в лісі багато - і грибів всяких і всяких ягід: суниці з чорницею, і малини з ожиною, і чорної смородини. Ходять дівки лісом, ягоди збирають, пісеньки розспівують, а гриб-боровик, під дубочком сидячи, і пижиться, дметься, із землі пре, на ягоди гнівається: «Бач, що їх вродило! Бувало й ми на честі, у пошані, а нині ніхто на нас і не подивиться! Стривай же, - думає боровик, усім грибам голова, - нас, грибів, сила велика - пригнітемо, задушимо її, солодку ягоду!»

Задумав-загадав боровик війну, під дубом сидячи, на всі гриби дивлячись, і став він гриби скликати, став допомогти скликати:

Ідіть ви, хвилі, виступайте на війну!

Відмовилися хвилі:

Ми всі старі старенькі, не винні на війну.

Ідіть ви, опеньки!

Відмовилися опеньки:

У нас ноги дуже тонкі, не підемо на війну!

Гей ви, зморшки! - крикнув гриб-боровик. - Споряджайте на війну!

Відмовилися зморшки; кажуть:

Ми дідки, куди нам на війну!

Розсердився гриб, прогнівався боровик, і крикнув він голосним голосом:

Грузді, ви хлопці дружні, йдіть зі мною воювати, хизую ягоду бити!

Відгукнулися грузді з підвантаженням:

Ми грузди, брати дружні, ми йдемо з тобою на війну, на лісову та польову ягоду, ми її шапками закидаємо, п'ятою затопчемо!

Сказавши це, грузди полізли дружно з землі, сухий лист над головами їх здіймається, грізна рать піднімається.

"Ну, бути біді", - думає зелена трава.

А на той час прийшла з коробом у ліс тітка Варвара – широкі кишені. Побачивши велику тягарську силу, ахнула, присіла і ну гриби поспіль брати та в кузов класти. Набрала його повним-повненько, насилу до дому донесла, а вдома розібрала грибки по родах і за званням: хвилі - в кадушки, опеньки - в барила, сморчки - в бурачки, груздкі - в кузовки, а найбільший гриб-боровик потрапив у в'язку; його пронизали, висушили та й продали.

З того часу перестав гриб із ягодою воювати.

Маленький-віддалений крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов Гриб..

Прислів'я

Не рій іншому яму, сам до неї потрапиш.

Молодець на овець, а на молодця та сам вівця.

У страху очі що плошки, а не бачать ні крихти.

Сміливість міста бере.

ети сідають грати. Один із них ставить на стіл кошик і каже сусідові:

Ось тобі кузовок, клади в нього що є на ок, обмовишся - віддаси заставу.

Діти по черзі говорять слова у риму на ок:«Я покладу в кузовок клубок; а я хустку; я замок, сучок, коробок, чобіток, черевичок, панчоха, праска, комірець, цукор, мішок, листок, пелюстка, колобок» та ін.

Після закінчення розігруються застави: покривають кошик, і один із дітей запитує:

Чия застава вийде, що робити?

Діти по черзі призначають кожній заставі викуп - наприклад, пострибати по кімнаті на одній ніжці або в чотирьох кутах справу поробити: в одному постояти, в іншому потанцювати, в третьому поплакати, в четвертому посміятися; або байку сказати, загадку загадати, або казочку розповісти, або пісеньку заспівати.

Лисиця та ведмідь

мула-була кума-лиса; набридло Лисі на старості самій про себе промишляти, от і прийшла вона до Ведмедя і почала проситися в жилички:

Впусти мене, Михайле Потапичу, я лисиця стара, вчена, місця займу трохи, не об'єм, не обіп'ю, хіба тільки після тебе поживлюся, кісточки огладу.

Ведмідь, довго не думавши, погодився. Перейшла Лиса на життя до Ведмедя і стала оглядати та обнюхувати, де що в нього лежить. Мішенька жив із запасом, сам досхочу наїдався і Лисоньку добре годував. Ось помітила вона в сінях на поличці кадочку з медом, а Лиса, що Ведмідь, любить солодко поїсти; лежить вона вночі та й думає, як би їй піти та медку полизати; лежить, хвостиком постукує та Ведмедя запитує:

Мишенько, ніяк, хтось до нас стукає?

Прислухався Ведмідь.

І те, – каже, – стукають.

Це, знати, за мною, за старим лікарком, прийшли.

Ну що ж, – сказав Ведмідь, – йди.

Ох, кумане, щось не хочеться вставати!

Ну, ну, іди, - понукав Мишко, - я і дверей за тобою не замикатиму.

Лисиця заохала, злізла з печі, а як за двері вийшла, звідки й спритність взялася! Видерлася на полицю і ну починати діжку; їла, їла, всю верхівку з'їла, досхочу наїлася; закрила кадочку ганчіркою, прикрила кухлем, заклала камінчиком, усе прибрала, як у Ведмедя було, і вернулася в хату, як ні в чому не бувало.

Ведмідь її запитує:

Що, кумо, чи далеко ходила?

Близько, куманек; звали сусідки, дитина у них захворіла.

Що ж, полегшало?

Полегшало.

А як звати дитину?

Верхівкою, куманець.

Ведмідь заснув, і Лиса заснула.

Сподобався Лисі медок, от і на іншу нічку лежить, хвостом об лаву постукує:

Мишенько, ніяк знову хтось до нас стукає?

Прислухався Ведмідь і каже:

І то кума, стукають!

Це, мабуть, за мною прийшли!

Ну що ж, кумко, йди, - сказав Ведмідь.

Ох, кумане, щось не хочеться вставати, старі кісточки ламати!

Ну, ну, іди, - понукав Ведмідь, - я і дверей за тобою не замикатиму.

Лисиця заохала, злазячи з печі, поплилася до дверей, а як за двері вийшла, звідки й спритність взялася! Видерлася на полицю, дісталася меду, їла, їла, всю середку з'їла; наївшись досита, закрила кадочку ганчірочкою, прикрила кухлем, заклала камінчиком, все, як треба, прибрала і повернулася до хати.

А Ведмідь її питає:

Чи далеко, кумо, ходила?

Близько, куманек. Сусіди звали, у них дитина захворіла.

Що ж, полегшало?

Полегшало.

А як звати дитину?

Сільце, куманець.

Не чув такого імені, – сказав Ведмідь.

І-і, куманек, чи мало чудесних імен у світі живе! - відповіла Лиса.

З тим обоє й заснули.

Сподобався Лисі медок; ось і на третю ніч лежить, хвостиком постукує та сама Ведмедя питає:

Мишенька, ніяк, знову до нас хтось стукає? Послухав Ведмідь і каже:

І те, кума, стукають.

Це, мабуть, за мною прийшли.

Що ж, кумо, йди, коли звуть, - сказав Ведмідь.

Ох, кумане, щось не хочеться вставати, старі кісточки ламати! Сам бачиш - жодної ночі спати не дають!

Ну, ну, вставай, - понукав Ведмідь, - я і дверей за тобою не замикатиму.

Лисиця заохала, закряхтіла, злізла з печі і поплилася до дверей, а як за двері вийшла, звідки й спритність взялася! Видерлася на полицю і взялася за діжку; їла, їла, всі наслідки з'їла; наївшись досхочу, закрила кадочку ганчірочкою, прикрила кухлем, пригніла камінчиком і все, як треба бути, прибрала. Повернувшись до хати, вона залізла на піч і згорнулася калачиком.

А Ведмідь почав Лісу питати:

Чи далеко, кумо, ходила?

Близько, куманек. Звали сусіди дитину полікувати.

Що ж, полегшало?

Полегшало.

А як звати дитину?

Наслідком, куманець, Нащадком, Потапович!

Не чув такого імені, – сказав Ведмідь.

І-і, куманек, чи мало чудесних імен у світі живе!

Ведмідь заснув, і Лиса заснула.

Чи вдовго, чи коротко, захотілося знову Лисі меду - адже Лисиця солодка, - ось і прикинулася вона хворий: кахі та кахі, спокою не дає Медведю, всю ніч прокашляла.

Кумушка, - каже Ведмідь, - хоч би чим не є полікувалась.

Ох, куманек, є в мене зілля, аби тільки медку в нього додати, і все як є рукою симе.

Встав Мишко з полатей і вийшов у сіни, зняв діжку - ан діжка порожня!

Куди подівся мед? - заревів Ведмідь. - Кума, це твоїх рук справа!

Лисиця так закашлялася, що й відповіді не дала.

Кума, хто з'їв мед?

Який мед?

Та мій, що в діжці був!

Коли твій був, то ти й з'їв,— відповіла Лиса.

Ні, - сказав Ведмідь, - я його не їв, все про випадок берег; це, знати, ти, кумо, пошалила?

Ах ти, кривдник такий! Закликав мене, бідолашну сироту, до себе та й хочеш зі світу зжити! Ні, друже, не на таку напав! Я, лисиця, миттю винного дізнаюся, розвідаю, хто мед з'їв.

Ось Ведмідь зрадів і каже:

Будь ласка, кумко, розвідай!

Ну що ж, ляжемо проти сонця – у кого мед із живота витопиться, той його й з'їв.

Ось лягли, сонечко їх пригріло. Ведмідь захропів, а Лисонька - швидше додому: зіскребла останній медок з діжки, вимазала їм Ведмедя, а сама, вмивши лапки, ну Мишеньку будити.

Вставай, злодія знайшла! Я злодія знайшла! - кричить у вухо Медведю Лисиця.

Де? - заревів Мишко.

Та ось де, - сказала Лиса і показала Мишкові, що в нього все черево в меді.

Ведмедик сів, протер очі, провів лапою по животу - лапа так і льне, а Лиса його докоряє:

Ось бачиш, Михайле Потаповичу, сонечко мед із тебе витопило! Вперед, куманець, своєї провини на іншого не звалюй!

Сказавши це, Лиска махнула хвостом, тільки Ведмідь бачив її.

Прислів'я

Лисиця все хвостом прикриє.

Коли шукаєш лисицю попереду, вона позаду.

Хто хвалиться, той із гори звалиться.

Без праці не виймеш і рибку зі ставка.

Лисиця-лапотниця

вночі йшла голодна кума по доріжці; на небі хмари нависли, по полю сніжком порошить.

"Хоч би на один зуб чого перекусити", - думає лисонька. Ось іде вона шляхом-дорогою; лежить ошметок. "Що ж, - думає лисиця, -іну пору і лапоток знадобиться". Взяла лапоть у зуби і пішла далі. Приходить у село і біля першої хати постукала.

Хто там? - Запитав мужик, відкриваючи віконце.

Це я, добра людина, лисичка-сестричка. Нехай переночувати!

У нас і без тебе тісно! - сказав старий і хотів було засунути віконце.

Що мені, чи багато треба? – просила лисиця. - Сама ляжу на лаву, а хвостик під лаву, - і вся тут.

Зглянувся старий, пустив лисицю, а вона йому й каже:

Мужичку, мужичку, сховай мій лапоток!

Чоловік узяв лапоток і кинув його під грубку.

Ось уночі всі заснули, лисичка злізла тихенько з лави, підкралася до лаптя, витягла його і закинула далеко в піч, а сама повернулася як ні в чому не бувало, лягла на лавочку, а хвостик спустила під лавку.

Стало світати. Люди прокинулися; стара затопила піч, а старий почав споряджатися в ліс по дрова.

Прокинулася й лисиця, побігла за лапоткою - дивись, а лаптя як не бувало. Завила лисиця:

Образив старий, поживився моїм добром, а я за свій лапоток і курочки не візьму!

Подивився мужик під піч – нема лаптя! Що робити? Адже сам клав! Пішов, узяв курку і віддав лисиці. А лисиця ще ламатися стала, курку не бере і на все село виє, репетує про те, як розкрив її старий.

Хазяїн із господинею стали ублажувати лисицю: налили в чашку молока, покришили хліба, зробили яєчню і стали лисицю просити не погребувати хлібом-сіллю. А лисиці тільки того й хотілося. Схопилася на лаву, поїла хліб, вилакала молочка, вплела яєчню, взяла курку, поклала в мішок, попрощалася з господарями і пішла дорогою.

Іде і пісеньку співає:

Лисичка-сестричка

Темною нічкою

Ішла голодна;

Вона йшла та йшла,

Ошметок знайшла

У люди знесла,

Добрим людям збула,

Курочку взяла.

Ось підходить вона ввечері до іншого села. Стук, тук, тук, - стукає лисиця до хати.

Хто там? - Запитав мужик.

Це я, лисичка-сестричка. Пусти, дядечку, переночувати!

Я вас не потісню, - казала лисиця. - Сама ляжу на лаву, а хвіст під лаву, - і вся тут!

Пустили лисицю. Ось вклонилася вона господареві і віддала йому на заощадження свою курочку, сама ж смирненько лягла в куточок на лаву, а хвостик підвернула під лаву.

Хазяїн узяв курочку і пустив її до качок за ґрати. Лисиця все це бачила і, як заснули господарі, злізла тихенько з лави, підкралася до ґрат, витягла свою курочку, обскубла, з'їла, а пір'їни з кісточками закопала під піччю; сама ж, як добра, схопилася на лаву, згорнулася клубочком і заснула.

Стало світати, баба взялася за піч, а мужик пішов короту корму задати.

Прокинулася й лисиця, почала збиратися в дорогу; подякувала господарям за тепло, за вугрів і почала у мужика питати свою курочку.

Чоловік поліз за куркою - дивись, а курочки як не бувало! Звідти – сюди, перебрав усіх качок: що за диво – курки нема як ні!

Курочко моя, чорнушка моя, заклювали тебе строкаті качки, забили тебе сизі селезні! Не візьму я за тебе будь-якої качки!

Зжалилася баба над лисицею і каже чоловікові:

Віддамо їй качечку та погодуємо її на дорогу!

Ось нагодували, напоїли лисицю, віддали їй качку і провели за ворота.

Іде кума-лисиця, облизуючись, та пісеньку свою співає:

Лисичка сестричка

Темною нічкою

Ішла голодна;

Вона йшла та йшла,

Ошметок знайшла

У люди знесла,

Добрим людям збула:

За ошметок - курочку,

За курочку – качечку.

Ішла лисиця близько, чи далеко, чи довго, чи коротко - стало смеркати. Побачила вона осторонь житло і завернула туди; приходить: тук, тук, тук у двері!

Хто там? - Запитує господар.

Я, лисичка-сестричка, збилася з дороги, вся перезябла і ноженьки відбила втік! Пусти мене, добра людина, відпочити та обігрітися!

І радий би пустити, кумко, та нікуди!

І-і, куманек, я невибаглива: сама ляжу на лаву, а хвіст підгорну під лаву, - і вся тут!

Подумав, подумав старий та й пустив лисицю. А лисиця і рада. Вклонилася господарям та й просить їх зберегти до ранку її качечку-плосконосочку.

Прийняли качечку-плосконосочку на заощадження і пустили її до гусаків. А лисичка лягла на лаву, хвіст підвернула під лаву і захропла.

Мабуть, сердечна, вм'ялася, - сказала баба, залазячи на грубку. Недовго заснули й господарі, а лисиця тільки того й чекала: злізла тихенько з лави, підкралася до гусей, схопила свою качечку-плосконосочку, закусила, обскубла дочиста, з'їла, а кісточки та пір'їни закопала під піччю; сама ж, як ні в чому не бувало, лягла спати і спала до білого дня. Прокинулася, потяглася, озирнулася; бачить - одна господиня у хаті.

Хазяюшка, а де господар? - Запитує лисиця. - Мені треба з ним попрощатися, поклонитися за тепло, за вугрів.

Вона, хапалася хазяїна! - сказала стара. - Та він уже, чай, давно на базарі.

Так щасливо залишатися, господине, - сказала, кланяючись, лисиця. - Моя плосконосочка вже, чай, прокинулася. Давай її, бабусю, скоріше, час і нам з нею пуститися в дорогу.

Стара кинулася за качкою - дивись, а качки ні! Що робитимеш, де взяти? А віддати треба! Позаду старої стоїть лисиця, очі куксит, голосом голосить: була в неї качечка, небачена, нечувана, строката впрозолот, за качечку ту вона б і гуска не взяла.

Злякалася господиня, та й ну кланятися лисиці:

Візьми ж, матінко Лисиці Патрікеївно, візьми будь-якого гуска! А вже я тебе напою, нагодую, ні олії, ні яєчок не пошкодую.

Пішла лисиця на світову, напилася, наїлася, обрала що не є жирної гуски, поклала в мішок, вклонилася господині і вирушила в дорогу; йде та й приспівує про себе пісеньку:

Лисичка-сестричка

Темною нічкою

Ішла голодна;

Вона йшла та йшла,

Ошметок знайшла

Добрим людям збула:

За ошметок - курочку,

За курочку - качечку,

За качечку - гусеночка!

Ішла лисиця та примружилася. Тяжко їй стало гусака в мішку нести: ось вона то привстане, то сяде, то знову побіжить. Прийшла ніч, і стала лисиця ночівлю промишляти; де в які двері не постукає, скрізь відмова. Ось підійшла вона до останньої хати та тихенько, несміливо так стала постукувати: тук, тук, тук, тук!

Чого треба? - обізвався господар.

Обігрій, рідний, пусти ночувати!

Ніде, і без тебе тісно!

Я нікого не потісню, - відповіла лисиця, - сама ляжу на лавочку, а хвостик під лавочку, - і вся тут.

Зглянувся господар, пустив лисицю, а вона сує йому на заощадження гусака; господар посадив його за ґрати до індичок. Але сюди вже дійшли з базару чутки про лисицю.

Ось господар і думає: "Чи не та це лисиця, про яку народ бає?" - І став за нею доглядати. А вона, як добра, лягла на лавочку і хвіст спустила під лавочку; сама ж слухає, коли заснуть хазяї. Стара захропла, а старий вдав, що спить. Ось лиска стрибнув до ґрат, схопила свою гусаку, закусила, обскубла і почала їсти. Їсть, поїсть та й відпочине, раптом гусака не здолаєш! Їла вона, їла, а старий все доглядає і бачить, що лисиця, зібравши кісточки та пір'їни, знесла їх під грубку, а сама влягла знову і заснула.

Проспала лисиця ще довше колишнього, - вже господар її будити став:

Яке, лисонько, спала-почивала?

А лисонька тільки потягується та очі протирає.

Пора тобі, лисонько, і честь знати. Пора в дорогу збиратися, - сказав господар, відчиняючи їй двері навстіж.

А лиска йому у відповідь:

Не пощо хату студити, і сама піду, та наперед своє добро заберу. Давай мого гусака!

Якого? - Запитав господар.

Та того, що я тобі вечора віддала на заощадження; ти ж у мене його приймав?

Приймав, – відповів господар.

А приймав, то й подай, - пристала лисиця.

Гусака твого за ґратами немає; іди хоч сама подивися - одні індички сидять.

Почувши це, хитра лисиця грянулася об підлогу і ну вбиватися, ну причитати, що за свого гуска вона б і індички не взяла!

Чоловік збагнув лисячі хитрощі. "Стривай, - думає він, - ти пам'ятатимеш гусака!"

Що робити, – каже він. – Знати, треба йти з тобою на світову.

І обіцяв їй за гусака індичку. А замість індички тихо підклав їй у мішок собаку. Лисонька не здогадалася, взяла мішок, попрощалася з хазяїном і пішла.

Ішла вона, йшла, і захотілося їй заспівати пісеньку про себе та про лапоток. Ось сіла вона, поклала мішок на землю і тільки-но взялася співати, як раптом вискочив з мішка господарський собака — та на нього, а він від собаки, а собака за ним, не відстаючи ні на крок.

Ось забігли обидві разом у ліс; лисиця по пеньках та по кущах, а собака за нею.

На лисоньчине щастя, трапилася нора; лисиця схопилася в неї, а собака не пролізла в нору і стала над нею чекати, чи не вийде лисиця...

А лисиця з переляку дихає не віддихається, а як відпочила, то стала сама з собою розмовляти, почала себе питати:

Вуха мої, вушка, що ви робили?

А ми слухали та слухали, щоб собака лисонька не з'їла.

Очі мої, очі, що ви робили?

А ми дивилися та дивилися, щоб собака лисонька не з'їла!

Ніжки мої, ніжки, що ви робили?

А ми бігли та бігли, щоб собака лисонька не зловила.

Хвостик, хвостик, що ти робив?

А я не давав тобі ходу, за всі пеньки та сучки чіплявся.

А, то ти не давав мені тікати! Стривай, ось я тебе! - сказала лисиця і, висунувши хвоста з нори, закричала собаці: - На ось, з'їж його!

Собака схопив лисицю за хвіст і витяг з нори.

йде кішечка

На віконці

Прийшов кіт,

Став кішку питати,

став випитувати:

Про що кицька плаче,

Про що сльозу ронить?

А як же мені не плакати,

Як сльози не ронити:

Кухар з'їв печінку;

Та сказав на кицьку;

Хочуть кицьку бити,

Вушка смикати.

Скоромовки

Біжить лисиця по шісточці, лизні, лисиці, пісочку.

З'їв молодець тридцять три пирога з пирогом та все з сиром.

По сінях і так і сяк, а в хату ніяк Двері..

Новий посуд вся в дірах Решето..

Качка в морі, хвіст на паркані Ківш..

вибирають зайчика і обступають його хороводом.

Зайчик весь час танцює, поглядає, ніби вистрибнути з кола; а хоровод ходить навкруги, співаючи:

Зайчик, потанцюй,

Сіренький, поскачи,

Гуртком, бочком повернись,

Гуртком, бочком повернись!

Заінька, в долоні,

Сіренький, у долоні,

Гуртком, бочком повернись,

Гуртком, бочком повернись!

Їсти зайцю куди вискочити,

Їсти сірому куди вискочити,

Гуртком, бочком повернись,

Гуртком, бочком повернись!

При цьому деякі граючі послаблюють руки, вказуючи, де зайчик може прорватися.

Зайчик припадає до землі, видивляється місце, звідки вискочити, і, прорвавшись там, де не чекали, тікає.

Ведмідь-половинник

чи був чоловік у крайній хаті на селі, що стояла біля самого лісу. А в лісі жив ведмідь і, що не осінь, заготовляв собі житло, барліг, і залягав у нього з осені на всю зиму; лежав та лапу смоктав. Чоловік же весну, літо і осінь працював, а взимку щі та кашу їв та квасом запив. От і позаздрив йому ведмідь; прийшов до нього і каже:

Сусідко, давай задружимося!

Як з вашим братом дружити: ти, Мишко, якраз покалічиш! – відповів мужичок.

Ні, - сказав ведмідь, - не покалічу. Слово моє міцне - адже я не вовк, не лисиця: що сказав, те й стримаю! Давай станемо разом працювати!

Ну гаразд, давай! - Сказав мужик.

Вдарили по руках.

Ось прийшла весна, став мужик соху та борону ладнати, а ведмідь йому з лісу в'язки виламує та тягає. Справивши справу, уставивши соху, мужик і каже:

Ну, Мишенько, впрягайся, треба ріллю піднімати. Ведмідь упрягся в соху, виїхали в поле. Чоловік, взявшись за рукоятку, пішов за сохою, а Мишко йде попереду, соху на собі тягне. Пройшов борозну, пройшов іншу, пройшов третю, а на четвертій каже:

Чи не повно орати?

Куди тобі, - відповідає мужик, - ще треба дати кінців зо два десятки!

Змучився Мишко на роботі. Як покінчив, так одразу на ріллі і розтягнувся.

Чоловік почав обідати, нагодував товариша та й каже:

Тепер, Мишенько, соснем, а відпочивши, треба раптом переорати.

І вдруге переорали.

Гаразд, - каже мужик, - завтра приходь, станемо боронити і сіяти ріпу. Тільки вмовляння краще за гроші. Давай наперед покладемо, коли рілля вродить, кому що брати: чи все порівну, чи навпіл, чи кому вершки, а кому коріння?

Мені вершки, – сказав ведмідь.

Ну гаразд, - повторив мужик, - твої вершки, а мої коріння.

Як сказано, так зроблено: ріллю другого дня заборонили, посіяли ріпу і знову заборонили.

Прийшла осінь, настав час ріпу збирати. Спорядилися наші товариші, прийшли на поле, повитягали, вибрали ріпу: мабуть-невидимо її.

Став чоловік Мишкину частку - бадилля зрізати, вороха навалив з гору, а свою ріпу на возі додому звіз. І ведмідь пішов у ліс бадилля тягати, весь перетяг до свого барлогу. Сів, спробував, та, мабуть, не до смаку припала!..

Пішов до чоловіка, подивився у вікно; а чоловік напарив солодкої ріпи повний горщик, їсть і прицмокує.

"Добре, - подумав ведмідь, - уперед розумніше буду!"

Ведмідь пішов у ліс, заліг у барліг, посмоктав, посмоктав лапу та з голоду заснув і проспав усю зиму.

Настала весна, піднявся ведмідь, худий, худий, голодний, і пішов знову набиватися до сусіда в робітники – пшеницю сіяти.

Справили соху з бороною. Впрягся ведмідь і пішов тягати соху по ріллі! Перелякався, упарився і став у тінь.

Чоловік сам поїв, ведмедя нагодував, і лягли обидва заснути. Виспавшись, мужик став Мишку будити:

Пора раптом переорювати. Нема чого робити, взявся Мишко за справу! Як скінчили ріллю, ведмідь і каже:

Ну, мужичок, вмовляння краще за гроші. Давай умовимося тепер: цього разу вершки твої, а корінці мої. Гаразд, чи що?

Гаразд! - Сказав мужик. - Твої корінці, мої вершки! Вдарили по руках. На другий день ріллю запретили, посіяли пшеницю, пройшли по ниві бороною і ще раз тут же згадали, що тепер ведмедеві коріння, а мужичку вершки.

Настав час пшеницю прибирати; мужик жне не покладаючи рук; стиснув, обмолотив і на млин звів. Взявся і Мишко за свій пай; насмикнув соломи з корінням цілі ворохи і пішов тягати в ліс до свого барлогу. Всю солому переволок, сів на пеньок відпочити та своєї праці покуштувати. Пожував соломки недобре! Пожував корінців - не краще за те! Пішов Мишко до мужика, заглянув у вікно, а мужичок сидить за столом, пшеничні коржики їсть, бражкою запиває та бороду втирає.

"Мабуть, вже моя така частка, - подумав ведмідь, - що з моєї роботи пуття немає: візьму вершки - вершки не годяться; візьму коріння - коріння не їдять!"

Тут Мишко з горя заліг у барліг і проспав усю зиму, та з того часу не ходив до чоловіка в роботу. Коли голодувати, то краще на боці лежати.

Прислів'я

Хліб-сіль їж, а правду, слухай.

Щоправда у вогні не горить, у воді не тоне.

Любиш кататися, люби та саночки возити.

Терпіння і труд все перетруть.

ведмідь на роботі каміння верне,

Рак на колоді сорочку б'є,

Вовки в болоті просо молотять,

Кіт на печі сухарі товче,

Кішка у віконці ширинку шиє,

Курочка-рябушечка хату мете,

Павук у кутку основу снує,

Качка в хаті полотна точе,

Селезень-пирожник пироги пече,

Корова в рогожі найдорожче -

У закутку стоїть, сиром-олією доїть.

Жила-була ворона, і жила не одна, а з няньками, мамками, з малими дітками, з ближніми і далекими сусідками. Прилетіли птахи із замор'я, великі та малі, гуси та лебеді, пташки та пташки, звили гнізда в горах, у долах, у лісах, у луках і нанесли яєчок.

Помітила це ворона і ну перелітних птахів ображати, у них яєчка тягати!

Летів сич і побачив, що ворона великих та малих птахів ображає, яєчка тягає.

Стривай, - каже він, - негідна ворона, знайдемо на тебе суд і розправу!

І полетів він далеко, у кам'яні гори, до сизого орла. Прилетів і просить:

Батюшка сизою орел, дай нам свій праведний суд на кривдницю-ворону! Від неї життя немає ні малим, ні великим птахам: наші гнізда руйнує, дитинчат краде, яйця тягає та ними своїх воронят живить!

Похитав сизою орел головою і послав за вороною легшого, меншого свого посла – горобця. Горобець спалахнув і полетів за вороною. Вона була ну відмовлятися, а на неї піднялася вся пташина сила, всі пташки, і ну щипати, клювати, до орла на суд гнати. Нема чого робити - каркнула і полетіла, а всі птахи здійнялися і слідом за нею помчали.

Ось і прилетіли вони до орлова життя і обсіли його, а ворона стоїть посеред та обсмикається перед орлом, охорашивается.

І став орел ворону допитувати:

Про тебе, ворона, кажуть, що ти на чуже добро рот роззявляєш, у великих і малих птахів дитинчат та яйця тягаєш!

Напраслина, батюшка сизою орел, напраслина, я тільки одні шкаралупки підбираю!

Ще про тебе скарга до мене доходить, що як вийде мужичок ріллю засівати, так ти підіймаєшся з усім своїм воронням і ну насіння клювати!

Напраслина, батюшка сизою орел, напраслина! Я з подружками, з малими дітками, з чадами, домочадцями тільки черв'яків зі свіжої ріллі тягаю!

А ще на тебе скрізь народ плачеться, що як хліб сожнуть та снопи в копиці складуть, то ти налетиш з усім своїм воронням і давай бешкетувати, снопи ворушити та копи розбивати!

Напраслина, батюшка сизою орел, напраслина! Ми це заради доброї справи допомагаємо - копи розбираємо, сонечку та вітру доступ даємо, щоб хліб не проріс та зерно просохло!

Розсердився орел на стару брехню-ворону, звелів її засадити в острог, у ґратчастий теремок, за залізні засуви, за булатні замки. Там вона сидить і досі!

Спритні хлопці

У якоїсь господині заморська річ - кришталевий судок барильцем, а в середині розгороджений навпіл: в одну половину наливається оцет, в іншу - масло, та так і подається на стіл.

Послала господиня сина свого в лавочку з цим судком, веліла купити масла прованського та оцту.

Хлопчик прийшов у крамницю, заплатив гроші, підставив судок одним кінцем:

Лій олії!

Потім, не заткнувши пробкою, перевернув:

Лій оцет!

Та теж пробкою не заткнув.

І пішов додому. Мати побачила, що в нижній половині нічого немає, та й питає:

Гриша, та де ж у тебе оцет?

А ось він, – каже, – зверху.

Ну, а масло де ж?

А ось воно, – відповів Грицько і знову перевернув судок.

Насамперед витекло масло, а тепер і оцет - і Гриша залишився ні в чому.

Сидять три кішки. Проти кожної кішки дві кішки. Чи багато всіх? Три.

Летіла зграя птахів на гай; сіли дві на дерево - одне дерево залишилося; сіли по одній – одного не дістало. Чи багато птахів та дерев? Три дерева, чотири птахи.

У сімох братів по одній сестриці. Чи багато сестриць? Одна.

ак мостом, мосточком

Ішла дівчина-семирічка.

За дівкою - молодець:

Стій, дівчина-семирічка,

Загадаю три загадки,

Ти ж бажай відгадати їх:

А що росте без коріння?

А що цвіте без червоного кольору?

А що галасує без буйного вітру?

Росте камінь без коріння.

Цвіте сосна без червоного кольору.

Шумить вода без буйного вітру.

Скоромовки

Сироватка з-під кислого молока.

Від тупоту копит пил полем летить.

Бик тупогуб, тупогубний бичок, у бика біла губа тупа.

Летять три пташки через три порожні хатинки.

Ішли сорок мишей, несли сорок грошей; дві миші несли по дві гроші.

Гуси-лебеді

вибравши двох або одного вовка, дивлячись за кількістю дітей, вибирають ватажка, того, що заводить, тобто починає гру. Решта представляють гусей.

Ватажок стає на одному кінці, гуси - на іншому, а вовки осторонь ховаються.

Ватажок походжає і поглядає і як помітить вовків, то біжить на своє місце, ляскає руками, кричачи:

У жак. Гусі-лебеді, додому!

Г у с і. Що?

У жак. Біжіть, летить додому,

Стоять вовки за горою

Г у с і. А чого вовкам треба?

У жак. Сірих гусей щипати

Та кісточки є.

Гуси біжать, регочучи: «Га-га-га-га!»

Вовки вискакують з-за гори і кидаються на гусей; яких упіймають, тих відводять за гору, і гра починається знову.

Усього краще в гусей-лебедів грати у полі, у саду.

Привіредниця

або були чоловік та дружина. Дітей у них було всього двоє - донька Малашенька та син Івашечка. Малашці було років десяток чи більше, а Івашкові всього пішов третій.

Батько і мати в дітях душі не сподівалися і так вже розпестили! Коли дочки що покарати треба, то вони не наказують, а просять. А потім задовольняти почнуть:

Ми тобі і того дамо і іншого добудемо!

А вже як Малашечка знівечилася, то такий інший не те що на селі, чай, і в місті не було! Ти подай їй хлібця не те що пшеничного, а здобненького, - на житній Малашко і дивитися не хоче!

А спече мати пиріг-ягідник, то Малашечка каже:

"Кисел, давай медку!" Нема чого робити, зачерпне мати на ложку меду і весь на дочірній шматок ухне. Сама ж із чоловіком їсть пиріг без меду: хоч вони й з достатком були, а самі так солодко їсти не могли.

Ось раз знадобилося їм у місто їхати, вони й стали Малашечку вблагати, щоб не пустувала, за братом дивилася, а найдужче, щоб його з хати не пускала.

А ми тобі за це пряників купимо, та горіхів гартованих, та хустинку на голову, та сарафанчик з дутими ґудзиками. - Це мати казала, а батько підтакував.

А донька їх у одне вухо впускала, а в інше випускала.

От батько з матір'ю поїхали. Прийшли до неї подруги і почали кликати посидіти на траві-муравці. Згадала було дівчинка батьківський наказ, та подумала: "Не велика біда, коли вийдемо на вулицю!" А їхня хата була крайня до лісу.

Подруги заманили її в ліс із дитиною - вона сіла і стала братові віночки плести. Подруги поманили її в шуліки пограти, вона пішла на хвилинку, та й загралася цілу годину.

Повернулась до брата. Ой, брата немає, і місце, де сидів, охололо, тільки трава пом'ята.

Що робити? Кинулася до подруг - та не знає, інша не бачила. Завила Малашка, побігла куди очі дивляться брата шукати: бігла, бігла, бігла, набігла в поле на піч.

Пекти, печурка! Чи не бачила ти мого братика Івашечку?

А грубка їй каже:

Дівчинка-привередниця, співаєш мого житнього хліба, співаєш, так скажу!

Ось, стану я житній хліб їсти! Я в матінки та в батюшки і на пшеничний не дивлюся!

Гей, Малашко, їж хліб, а пироги попереду! - сказала їй пекти.

Чи не бачила, куди братик Івашечка подівся?

А яблуня у відповідь:

Дівчинка-привередниця, співаєш мого дикого, кислого яблучка - може статися, тоді й скажу!

Ось, стану я кислицю їсти! У моїх батюшки та матінки садових багато - і то їм на вибір!

Похитала на неї яблуня кучерявою вершиною та й каже:

Давали голодній Маланні оладки, а вона каже: "Запечені негаразд!"

Річка-річка! Чи не бачила ти братика мого Івашечку?

А річка їй у відповідь:

А ну-но, дівчинко-привередниця, співаєш наперед мого вівсяного киселька з молочком, тоді, можливо, дам звістку про брата.

Стану я їсти твій кисіль з молоком! У моїх у батюшки і у матінки та вершки не диво!

Ех, - погрозила на неї річка, - не гидай пити з ковша!

Їжачку, їжачку, чи не бачив ти мого братика? А їжачок їй у відповідь:

Бачив я, дівчинко, зграю сірих гусей, пронесли вони в ліс на собі маленьку дитину в червоній сорочці.

Ах, це і є мій братик Івашечка! - заволала дівчинка-привередниця. - Їжачку, голубчику, скажи мені, куди вони його пронесли?

От і став їжак їй казати: що в цьому дрімучому лісі живе Яга-Баба, у хатинці на курячих ніжках; на послугу найняла вона собі сірих гусей, і що вона їм накаже, то гуси й роблять.

І ну Малашечка їжака просити, їжака пестити:

Їжачок ти мій рябенький, їжачок голчастий! Доведи мене до хатинки на курячих ніжках!

Гаразд, - сказав він і повів Малашечку в саму чашу, а в гущавині всі їстівні трави ростуть: кислиця та борщівник, по деревах сива ожина в'ється, переплітається, за кущі чіпляється, великі ягідки на сонечку дозрівають.

"От би поїсти!" - думає Малашка, та чи до їжі їй! Махнула на сизі плетінниці і побігла за їжаком. Він привів її до старої хатинки на курячих ніжках.

Мала заглянула в відчинені двері і бачить - у кутку на лаві Баба Яга спить, а на прилавку Івашечка сидить, квіточками грає.

Схопила вона брата на руки та геть із хати!

А гуси-найманці чуйні. Сторожовий гусак витягнув шию, гагакнув, змахнув крилами, злетів вище за дрімучий ліс, глянув навколо і бачить, що Малашко з братом біжить. Закричав, зареготав сірий гусак, підняв усю череду гусячу, а сам полетів до Баби Яги доповідати. А Баба Яга - кістяна нога так спить, що з неї пара валить, від хропіння віконниці тремтять. Вже гусак їй у те вухо і в інше кричить - не чує! Розсердився щипун, щипнув Ягу в самий ніс. Схопилася Баба Яга, схопилася за ніс, а сірий гусак став доповідати їй:

Баба Яга – кістяна нога! У нас вдома негаразд, щось сталося – Івашечку Малашенька додому несе!

Тут Баба Яга як розходилася:

Ах ви трутні, дармоїди, з чого я вас співаю, годую! Вийми та поклади, подайте мені брата з сестрою!

Полетіли гуси навздогін. Летять та один з одним перегукуються. Зачула Малашка гусячий крик, підбігла до молочної річки, кисельних берегів, низенько їй вклонилася і каже:

Матінка річка! Сховай, поховай мене від диких гусей! А річка їй у відповідь:

Дівчинка-привередниця, співаєш наперед мого вівсяного киселя з молоком.

Втомилася голодна Малашенька, охоче поїла мужицького киселя, припала до річки і вдосталь напилася молока. Ось річка й каже їй:

Так вас, привередниць, голодом вчити треба! Ну, тепер сідай під бережок, я закрию тебе.

Мала села, річка прикрила її зеленою тростиною; гуси налетіли, покрутилися над річкою, пошукали брата з сестрою та й полетіли додому.

Розсердилась Яга ще дужче і прогнала їх знову за дітьми. Ось гуси летять навздогін, летять та між собою перегукуються, а Малашенька, зачувши їх, швидше побігла. Ось підбігла до дикої яблуні і просить її:

Матінка зелена яблунька! Поховай, сховай мене від біди неминучої, від злих гусей! А яблуня їй у відповідь:

А співаєш мого самородного кислого яблучка, то, може, і сховаю тебе!

Нема чого робити, взялася дівчинка-приборка дике яблуко їсти, і здався дичок голодної Малаші солодший за наливне садове яблучко.

А кучерява яблунька стоїть та посміюється:

Ось так вас, химерок, вчити треба! Надвечір не хотіла і в рота взяти, а тепер їж над жменькою!

Взяла яблунька, обняла гілками брата з сестрою і посадила їх у середочку, у найгустіше листя.

Прилетіли гуси, оглянули яблуню – немає нікого! Полетіли ще туди, сюди та з тим до Баби Яги повернулися.

Як побачила вона їх порожнім, закричала, затупала, заволала на весь ліс:

Ось я вас, трутнів! Ось я вас, дармоїдів! Всі пір'їнки общиплю, на вітер пущу, самих живцем проковтну!

Злякалися гуси, полетіли назад за Івашечкою та Малашкою. Летять та жалібно один з одним, передній із заднім, перегукуються:

Ту-та, ту-та? Ту-то не-ту!

Стемніло в полі, нічого не видно, нема де й сховатися, а дикі гуси все ближче й ближче; а у дівчинки-привередниці ніжки, ручки втомилися - ледве пасе.

Ось бачить вона - у полі та піч стоїть, що її житнім хлібом пригощала. Вона до печі:

Матінка пекти, вкрий мене з братом від Баби Яги!

Отож, дівчинко, слухатись тобі батька-матері, у ліс не ходити, брата не брати, сидіти вдома та їсти, що батько з матір'ю їдять! А то "вареного не їм, печеного не хочу, а смаженого і на дух не треба!"

Ось Малашка стала грубку просити, благати: наперед таке не буду!

Ну, подивлюсь я. Поки співаєш мого житнього хлібця!

З радістю схопила його Малашенька і ну їсти та братика годувати!

Такого хлібця я зроду не бачила - немов пряник- пряник!

А грубка, сміючись, каже:

Голодному і житній хліб за пряник йде, а ситому і пряник вяземський не солодка! Ну, лізь тепер у гирло - сказала піч, - та заслінся заслоном.

Ось Малашка скоренько сіла в піч, зачинилася заслоном, сидить і слухає, як гуси все ближче підлітають, жалібно один одного питають:

Ту-та, ту-та? Ту-то не-ту!

Ось полетали вони довкола грубки. Не знайшовши Малашечки, опустилися на землю і стали між собою говорити: що їм робити? Додому повертатися не можна: господиня їх живцем з'їсть. Тут залишитися також не можна: вона велить їх усіх перестріляти.

Хіба ось що, браття, - сказав передовий ватажок, - повернемося додому, в теплі землі, - туди Бабі Язі доступу немає!

Гуси погодилися, знялися з землі і полетіли далеко-далеко, за сині моря.

Відпочивши, Малашка схопила братика і побігла додому, а вдома батько з матір'ю все село виходили, кожного зустрічного та поперечного про дітей питали; ніхто нічого не знає, тільки-но пастух казав, що хлопці в лісі грали.

Побрели батько з матір'ю в ліс та біля села на Малашечку з Івашечкою і натрапили.

Тут Малашечка в усьому батькові з матір'ю повинилася, про все розповіла і обіцяла вперед слухатись, не суперечити, не переборювати, а є, що інші їдять.

Як сказала, так і зробила, а потім і казці кінець.

Дякую, що завантажили книгу в безкоштовній електронній бібліотеці Royallib.ru

Залишити відгук про книгу

Вийшов старий річник. Почав він махати рукавом і пускати птахів. Кожен птах зі своїм особливим ім'ям. Махнув старий річник перший раз - і полетіли перші три птахи. Повіяв холод, мороз.



Махнув старий річник вдруге - і полетіла друга трійка. Сніг почав танути, на полях з'явилися квіти.



Махнув старий річник втретє - полетіла третя трійка. Стало жарко, душно, спекотно. Чоловіки почали тиснути жито.


Махнув старий річник вчетверте - і полетіли ще три птахи. Повіяв холодний вітер, посипався дощ, залягли тумани.
А птахи були не прості. У кожного птаха по чотири крила. У кожному крилі по сім пір'я. Кожне перо також зі своїм ім'ям. Одна половина пера біла, інша – чорна. Махне птах раз – стане світлим-світло, махне інший – стане темним-темно.

Що це за птахи вилетіли з рукава старого-річника?
Які то чотири крила у кожного птаха?
Які сім пір'їн у кожному крилі?
Що це означає, що у кожного пера одна половина біла, а інша – чорна?

Розалія Лутфулліна
Конспект заняття з розвитку мови В. Даль «Старий-річник»

Конспект заняття з розвитку мови

Ст. Далечінь« Старий-річник»

Завдання: розвивати зв'язне мовлення дітей: вміння відповідати на запитання повною відповіддю, складати розповідь-опис; продовжувати вдосконалювати діалогічну та монологічну форми мови; удосконалювати вміння утворювати (за зразком)прикметники порівняльною мірою; розвивати увагу, мислення та пам'ять; виховувати бажання пізнавати нове.

Ціль: вчити виділяти головну думку казки, її мораль, використовувати образні вирази; уточнювати та закріплювати знання дітей про пори року;

Матеріал та обладнання: картина (пори року, види календарів, мнемосхема, портрет В. Даля, будиночок старого.

Попередня робота: відгадування загадок, читання художньої літератури по порах року, розгляд картин та ілюстрацій.

Словникова робота: Старий-річник, календарі: настінний, настільний, кишеньковий, відривний, світліший, темніший, холодніший, яскравіший, дзвінкіший, тепліший, довший.

Хід НОД:

- Здрастуйте, діти! Я запрошую вас вирушити у подорож. А ось на чому, вгадайте?

Братці в гості спорядилися.

Один за одного вчепилися

І помчали, в дорогу далеку,

Лише залишили димок.

Д. – Поїзд.

В. - Правильно, давайте уявимо, що ми їдемо поїздом, займайте свої місця поїхали. (Фонограма – поїзд, що рухається.)

- Ми приїхали. Подивіться хатинку. Ви знаєте, у цьому будиночку живе Старий-річник. У будиночку він залишив завдання.

В. - Хто ж такий Старий-річник?

В. - Хто це ви дізнаєтесь із казки Володимира Івановича Даля (Показую портрет). На цьому портреті Володимиру Івановичу Далю всього 14 років, але він уже в цьому віці написав дуже багато казок та оповідань. Послухаймо його одну казку.

Старий-річник.

Вийшов старий-річник. Почав він махати рукавом і пускати птахів. Кожен птах зі своїм особливим ім'ям. Махнув старий-річник перший раз - і полетіли перші три птахи. Повіяв холод, мороз.

Махнув старий-річник другий раз - і полетіла друга трійка. Сніг почав танути, на полях з'явилися квіти.

Махнув старий-Річний третій раз - полетіла третя трійка. Стало жарко, душно, спекотно. Чоловіки почали тиснути жито.

Махнув старий-річник четвертий раз - і полетіли ще три птахи. Повіяв холодний вітер, посипав невеликий дощ, залягли тумани.

Як ви думаєте, що це за птахи вилетіли з рукава старого-річника?

Д. Пори року. (картина "Пори року")

Завдання №1.

В. -Давайте послухаємо звуки природи в різні пори року і визначимо, до якої пори року вони підходять. Закрийте очі.

Ст. - Чуєте? Як ви думаєте, яка це пора року?

- Які зимові місяці ви знаєте?

Д. – грудень, січень, лютий.

В. - Покажіть на картині цю пору року. - Чому ти так думаєш?

Д. - Бо сніг іде, діти сніговика зліпили.

В. -Наступний звук. Що ми чуємо? Дощ, вітер сильний, холодно. Яка пора року?

Д.: Осінь.

- Які осінні місяці ви знаєте?

Д.: вересень, жовтень, листопад.

В. – Покажіть на картині. - Чому вибрали цю картину?

Д.: - Дощ іде, листя пожовкло.

Д.: - Весна

- Які весняні місяці ви знаєте?

Д. – березень, квітень, травень.

В. – Покажіть на картині. Чому ти вибрав цю картину?

Д. - Птахи прилетіли, сніг тане.

В. - Чи знайомі вам ці звуки? Птахи співають, цвіркун. Це яка пора року?

- Які літні місяці знаєте?

Д. червень, липень, серпень.

В. -Покажіть на картині. Чому ти вибрав цю картину?

Д. – Метелики літають, трава зелена.

- Ви дуже добре визначили пори року.

В. А що нам допомагає дізнатися дні, місяці?

Д. – Календар.

В. – Правильно, календар. Календар – це список днів року. У році 365 днів, це дуже багато, подивіться, який товстий календар. Кожен листочок – день року.

В. Це настінний, цей настільний, це відривний і кишеньковий. (демонстрація видів календарів та знаходження відмінностей).

- Хто нам скаже, скільки місяців на рік?

Д. – 12 місяців.

В. -А зараз яка пора року?

Д.-Весна.

В. - А хто нам скаже якийсь місяць?

Д. – Квітень.

Завдання №2. Складання оповідання-опису.

В. - Діти, наступне завдання Старий-річник вам потрібно скласти розповідь про "весну". Потрібно розповісти:

Яка пора року;

Що ви можете сказати про погоду;

Про птахів.

В. - Для зручності складання оповідання ви можете використати схему.

2-3 дітей складають оповідання.

Фізкультхвилинка.

У понеділок я купався, (Зображаємо плавання.)

А у вівторок – малював. (Зображуємо малювання.)

У середу довго вмивався, (Умиваємося.)

А у четвер у футбол грав. (Біг на місці.)

У п'ятницю я стрибав, бігав, (Стрибаємо.)

Дуже довго танцював. (Кружимося на місці.)

А в суботу, неділю (Бавовни у долоні.)

Цілий день я відпочивав. (Діти сідають навпочіпки, руки під щоку - засинають.)

В. – під час фіз. хвилинки, що ми згадали?

Д. – Дні тижня.

Завдання №3.

В. Щоб закріпити дні тижня, виконаємо наступне завдання Старого-річника, відповімо на питання:

- Який сьогодні день тижня?

Д. - Понеділок

В. - Скільки днів на тижні?

- Який день іде після четверга?

Д.-П'ятниця

В. - Який день іде перед середовищем?

Д. -Вівторок.

В. – Як називається п'ятий день тижня?

Д.-П'ятниця

- Якщо сьогодні вівторок, який день був учора і який день буде завтра? Д.-Вчора був понеділок, а завтра середа

В. – З цим завданням впоралися.

В. – Добре, пограємося ще в одну гру.

Завдання №4. Дидактична гра з м'ячем «Відповісти на запитання "ще?"

В. -Вам потрібно порівняти та закінчити речення, використовуючи слово «ще»

В. – Вранці ясно, а вдень ще…

Д. -Світліше.

В. - Увечері темно, а вночі ще...

Д. -темніше.

В. – Восени холодно, а взимку ще…

Д. -холодніше.

В. – Навесні сонце світить яскраво, а влітку ще…

В. – Навесні птахи співають дзвінко, а влітку ще…

Д.-Дзвінче.

В. - У пальто тепло, у шубі ще...

Д. -тепліше.

В. - Весною день довгий, а влітку...

Д. -довше.

В. -А тепер Старий-річниця хоче перевірити, як добре ви запам'ятали ознаки пір року. Сіли тихесенько на свої місця. Щоб закріпити ознаки пір року, відгадаємо загадки.

Завдання № 5. Загадки про пори року Виблискує морозний візерунок на віконцях, І падає сніг на дерева, будинки, Пурга заміла всі стежки, доріжки, На вулиці холодно – це ЗИМА.

Сніг розтанув, трава зеленіє, На кущах та деревах – листя, І на вулиці стало тепліше, Світить сонечко – це ВЕСНА.

Птахи, метелики літають, Багато сонячного світла, Бджілки в'ються над квітами, Ліс зелений – це ЛІТО.

Листя жовтіє на деревах, Дощі часто бувають дуже, І птахи на південь відлетіли, Холодний вітер – це ОСІНЬ.

- Діти, ну тепер ви можете сказати, хто такий Старий-річник?

В. - Скільки пір року?

Д. – 4 пори року.

В. - Назвіть місяці кожної пори року.

Д. -Зимові: грудень січень лютий; весняні: березень квітень травень; літні: червень липень серпень; осінні: вересень жовтень листопад.

- Які календарі бувають?

Д. - настінний, настільний, відривний, кишеньковий.

В.-Діти ви всі сьогодні займалися добре, і виконали всі завдання Старого-річника.