Картини русалки – різні ілюстрації до казки русалочки. Г.Х.Андерсен «Русалочка Намалювати ілюстрацію до казки русалочка

Іван Якович Білібін – видатний російський художник, майстер книжкової графіки та театрально-декоративного мистецтва. Особливу популярність завоювали його ілюстрації до російських народних казок і билин, до казок А.С.Пушкіна, що відтворюють яскравий світ вітчизняної старовини та фольклору. Використовуючи декоративні прийоми давньоруського та народного мистецтва вишивки, лубки, ікони, художник створив свій власний "білібінський" графічний почерк.

В 1925 художник приїхав з Єгипту до Франції, де продовжив розвивати свій стиль, який за кордоном став відомий як "Стиль рюсс". У Франції Білібін починає співпрацювати із видавництвом "Фламмаріон", яке випустило з його ілюстраціями кілька книг. Зокрема, в серії "Albums du Rege Castor" Альбоми тата Бобра вийшли три казки: "Килим-літак", "Русалочка" та "Казка про золоту рибку" А.С.Пушкіна.

Робота для Фламмаріона стала для Білібіна новим етапом творчості. У кожній із трьох книг він починає вміло поєднувати і кольорові, і чорно-білі малюнки. Третьою книгою з його ілюстраціями у серії "татуся Бобра" стала "Русалочка"; вона побачила світ 1937 року.

Саме ці ілюстрації з максимальною точністю включені у видання казки про Русалочку. Ці роботи сприймаються як приклад пізньої переклички з графікою модерну. Дивлячись на них, читачі можуть повною мірою відчути м'яке коливання у воді волосся Русалочки та оцінити майстерне зображення мешканців моря: восьминогів, морських зірок та актиній. "Сухопутні" ж чорно-білі ілюстрації витримані у суворішій манері. У них вже немає декоративних звивів і м'яких ліній, що струмують.

Однак набагато приємніше тримати в руках книгу з гарними ілюстраціями, ніж голий текст. Але й тут все не так просто. Двох абсолютно однакових людей не буває, чи не так? Так і не буває двох однакових ілюстраторів. У кожній книзі русалка представлена по-своєму, оригінально і свіжо або повністю зануреною в класичну казкову атмосферу. Хотілося б ближче розглянути роботи ілюстраторів Володимира Ненова, Габріеля Пачеко та Антона Ломаєва.

Почнемо, мабуть, з малюнків Володимира Ненова.

Молоді русалки, зображені його рукою, одягнені в повітряні вбрання пастельних тонів - ліф, браслети на руках і відрізи тонких тканин, що ніби летять у воді за своїми власницями. Хвости підводних красунь сіро-блакитні, що підкреслює їхню приналежність до казкового, прекрасного світу. Волосся довге, природні кольори.

Русалочка у зображеннях Неонова

Хочеться відзначити, що одна з русалок має арфу, традиційний русалочий музичний інструмент. Цим автор показує, що русалки в казковому світі знаходяться не просто від народження, а заслужили своє місце в ньому чимось прекрасним.
Русалочка, отримавши ноги і вийшовши на землю, одягається в розкішні сукні, головний колір яких – блакитний. Він розбавлений то білими, то рожевими вставками, що вказує на мрійливість дівчини. Прикрас вона носить небагато, адже вона не принцеса і королева.
Ще кілька його малюнків до казки Русалочка.

Усі ілюстрації Володимира Ненова до казки Русалочка Андерсена
Тепер звернемося до роботам Габріеля Пачеко. Його можна назвати підводним новатором завдяки незвичайній стилістиці ілюстрацій. Пропорції у його виконанні незрозумілі та химерні, але не позбавлені гармонії. Роботи виконані в приглушених тонах, що підкреслює казковість і нереальність подій, що відбуваються.

Головна героїня зображена без надмірностей, лише в момент порятунку принца на її голові перебуває корона, яка показує, що їй вирішувати, хто виживе, а хто загине у бурхливій стихії. Навіть морська відьма у зображенні Габріеля незвичайна – вона не показана злою чи небезпечною, вона зображена як навчена гірким досвідом стара, що зливається з навколишньою стихією.

Голос русалочки зображений світлою щільною субстанцією, що підкреслює його реальність, значущість жертви.
На березі русалочка одягається в закриту блакитну сукню, що показує її вразливою, яка намагається закритися наглухо від світу людей, у якому вона так і не знайшла свого щастя. У її руках блакитна рибина, що символізує підводне минуле життя, а на горизонті корабель, що спливає в далечінь, що означає втрачене майбутнє.

Ілюстрації Габріеля не романтизують сумний результат, вони повністю відбивають драматичність твору, водночас передаючи казкову атмосферу нереального світу.

Ілюстрації Антона Ломаєвавідрізняються чудовою фентезійною атмосферою.

Зовнішність русалочки дещо незвичайна - в очах Антона вона володарка віддає зеленню волосся, срібного хвоста, що постійно міняє відтінок, і виразних добрих очей. Мрійливе тепле обличчя героїні ми можемо детально розглянути ілюстрації на момент отримання скляночки із зіллям і додому. Незрозуміло, що є джерелом світла – чи героїня, чи зілля або їх поєднання, але потворні риби-вудильники намагаються сховатися назад у темряву темних вод. У світі злої відьми русалочка так само виглядає світлою доброю цяткою.

Сама ж чаклунка показана огидною старою - в її волосся міцно вплелися змії, тіло пухке від чревоугоддя, що дозволяє собі собі, а вхід у її лігво увінчаний
людські черепи.

Гості в її маленькому світі - мешканці дна океану, страшні і небезпечні. Палац русалочки, навпаки, показаний світлим, перламутровим, його населяють прекрасні рифові жителі. В ілюстрації Антона Ломаєва можна вдивлятися нескінченно і аналізувати деталі, що говорять, – вінок на голові русалочки, що зливаються з водою коротко стрижених сестер…

Усі ілюстрації до казки Русалочка можна переглянути

Зробивши невеликі огляди на ці три образи, можна зробити висновок, що кожен бачить русалочку по своєму, адже не буває двох однакових людей на цьому світі. Який із представлених образів сподобався вам найбільше, а який менше і чому?
Може, і Ви замалюєте свою виставу цієї ніжної героїні?

художник Володимир Ненов

Видавництво "Росмен" 2012 рік

З публікацією уривків із казки

Далеко в морі вода синя-синя, як пелюстки найкрасивіших волошок, і прозора-прозора, як найчистіше скло, тільки дуже глибока, така глибока, що ніякого якірного каната не вистачить. Багато дзвонів треба поставити одну на іншу, тоді тільки верхня визирне на поверхню. Там на дні мешкає підводний народ.

Тільки не подумайте, що дно голе, тільки білий пісок. Ні, там ростуть небачені дерева та квіти з такими гнучкими стеблами та листям, що вони ворушаться, наче живі, від найменшого руху води. А між гілками снують риби, великі та маленькі, зовсім як птахи у повітрі у нас нагорі. У найглибшому місці стоїть палац морського царя - стіни його з коралів, високі стрілчасті вікна з найчистішого бурштину, а дах суцільно раковини; вони то відкриваються, то закриваються, зважаючи на те, приплив чи відлив, і це дуже красиво, адже в кожній лежать сяючі перлини і будь-яка була б великою прикрасою в короні самої королеви.

Перед палацом був великий сад, у ньому росли вогненно-червоні та темно-сині дерева, плоди їх сяяли золотом, квіти – гарячим вогнем, а стебла та листя безперестанку колихалися. Земля була суцільно дрібний пісок, тільки блакитний, як сірчане полум'я. Все там унизу віддавало в якусь особливу синьову, - можна було подумати, ніби стоїш не на дні морському, а в повітряній висоті, і небо в тебе не тільки над головою, а й під ногами, У безвітря з дна видно було сонце, воно здавалося пурпуровою квіткою, з чаші якої ллється світло.

У кожної принцеси було в саду своє містечко, тут вони могли копати і садити будь-що. Одна влаштувала собі квіткову грядку у вигляді кита, інша заманулося, щоб її грядка виглядала русалкою, а наймолодша зробила собі грядку, круглу, як сонце, і квіти на ній садила такі ж червоні, як воно саме. Дивною дитиною була ця русалочка, тиха, задумлива. Інші сестри прикрашали себе різними різницями, які знаходили на потонулих кораблях, а вона тільки й любила, що квіти яскраво-червоні, як сонце, там, нагорі, та ще й красиву мармурову статую. Це був чудовий хлопчик, висічений із чистого білого каменю і спустившись на дно морське після аварії корабля. Біля статуї русалочка посадила рожеву плакучу вербу, вона пишно розрослася і звішувала свої гілки над статуєю до блакитного піщаного дна, де виходила фіолетова тінь, що хитається в лад колихання гілок, і від цього здавалося, ніби верхівка і коріння.

Тут уже русалочка зрозуміла, яка небезпека загрожує людям, - їй і самій доводилося ухилятися від колод і уламків, що носилися хвилями. На мить стало темно, хоч око виколило, але блиснула блискавка, і русалочка знову побачила людей на кораблі. Кожен рятувався як міг. Вона шукала очима принца і побачила, як він упав у воду, коли корабель розвалився на частини. Спершу вона дуже зраділа - адже він потрапить тепер до неї на дно, але відразу згадала, що люди не можуть жити у воді і він припливе до палацу батька тільки мертвим. Ні, ні, він не повинен померти! І вона попливла між колодами та дошками, зовсім не думаючи про те, що вони можуть її розчавити. Вона то пірнала глибоко, то злітала на хвилю і нарешті допливла до юного принца. Він майже зовсім вибився з сил і пливти бурхливим морем не міг. Руки й ноги відмовлялися йому служити, прекрасні очі заплющилися, і він потонув би, якби не з'явилася йому на допомогу русалонька. Вона підняла над водою його голову і надала хвилях нести їх обох куди завгодно.

На ранок буря стихла. Від корабля не залишилося й тріски. Знов заблищало над водою сонце і ніби повернуло фарби щокам принца, але очі його все ще були заплющені.

Русалочка відкинула з чола принца волосся, поцілувала його у високе гарне чоло, і їй здалося, що він схожий на мармурового хлопчика, який стоїть у неї в саду. Вона поцілувала його ще раз і побажала, щоб він залишився живим.

Нарешті вона побачила суходіл, високі сині гори, на вершинах яких, мов зграї лебедів, біліли сніги. Біля самого берега зеленіли чудові ліси, а перед ними стояла чи то церква, чи то монастир - вона не могла сказати точно, знала тільки, що це була будівля. У саду росли апельсинові та лимонні дерева, а біля воріт високі пальми. Море вдавалося тут у берег невеликою затокою, тихою, але дуже глибокою, з скелею, в якої море намило дрібний білий пісок. Сюдись і припливла русалочка з принцом і поклала його на пісок так, щоб його голова була вище на сонці.

Тут у високій білій будівлі задзвонили дзвони, і в сад висипав цілий натовп молодих дівчат. Русалочка відпливла подалі за високі камені, що стирчали з води, покрила своє волосся і груди морською піною, тож тепер ніхто не розрізнив би її обличчя, і почала чекати, чи не прийде хто на допомогу бідному принцу.

Невдовзі до скелі підійшла молода дівчина і спочатку дуже злякалася, але відразу зібралася з духом і покликала інших людей, і русалочка побачила, що принц ожив і посміхнувся всім, хто був біля нього. А їй не посміхнувся, він навіть не знав, що вона врятувала йому життя. Сумно стало русалочці, і, коли принца повели у велику будівлю, вона сумно пірнула у воду і попливла додому.

Тепер вона стала ще тихішою, ще задумливішою, ніж раніше. Сестри питали її, що вона бачила вперше на поверхні моря, але вона їм нічого не розповіла.

Часто вранці та вечорами припливала вона до того місця, де залишила принца.

Тепер русалочка знала, де живе принц, і почала припливати до палацу майже щовечора чи щоночі. Жодна з сестер не наважувалася підпливати до землі так близько, ну а вона запливала навіть у вузький канал, що проходив саме під мармуровим балконом, що кидав на воду довгу тінь. Тут вона зупинялася і подовгу дивилася на юного принца, а він думав, що гуляє при світлі місяця один.

Багато разів бачила вона, як він катався з музикантами на своєму ошатному човні, прикрашеному розмахуючи прапорами. Русалочка виглядала з зеленої тростини, і якщо люди іноді помічали, як вештається за вітром її довга сріблясто-біла вуаль, їм здавалося, що це плескає крилами лебідь.

Багато разів чула вона, як говорили про принца рибалки, що ловили ночами з смолоскипом рибу, вони розповідали про нього багато хорошого, і русалочка раділа, що врятувала йому життя, коли його, напівмертвого, носило хвилями; вона згадувала, як його голова лежала на її грудях і як ніжно поцілувала вона його тоді. А він нічого не знав про неї, вона йому і приснитися не могла!

Все більше і більше починала русалка любити людей, все сильніше тягло її до них; їхній земний світ здавався їй набагато більшим, ніж її підводний; адже вони могли перепливати на своїх кораблях море, підніматися на високі гори вище хмар, а їхні країни з лісами та полями розкинулися так широко, що й оком не охопиш! Дуже хотілося русалочці більше дізнатися про людей, про їхнє життя, але сестри не могли відповісти на всі її запитання, і вона зверталася до бабусі: стара добре знала "вище світло", як вона справедливо називала землю, що лежала над морем.

Якщо люди не тонуть, – питала русалонька, – тоді вони живуть вічно, не вмирають, як ми?

Ну що ти! - відповіла стара. - Вони теж вмирають, їхній вік навіть коротший за наш. Ми живемо триста років; тільки коли ми перестаємо бути, нас не ховають, у нас навіть немає могил, ми просто перетворюємося на морську піну.

Я б віддала всі свої сотні років за один день людського життя, - промовила русалонька.

Дурниця! Нема чого й думати про це! - сказала стара. - Нам тут живеться набагато краще, ніж людям на землі!

Значить, і я помру, стану морською піною, не чутиму більше музику хвиль, не побачу ні чудових квітів, ні червоного сонця! Невже я не можу пожити серед людей?

Можеш, - сказала бабуся, - нехай тільки хтось із людей полюбить тебе так, що ти станеш йому дорожчим за батька і матір, нехай віддасться він тобі всім своїм серцем і всіма помислами, зробить тебе своєю дружиною і поклянеться у вічній вірності. Але цього ніколи не бувати! Адже те, що в нас вважається красивим – твій риб'ячий хвіст, наприклад, – люди знаходять потворним. Вони нічого не тямлять у красі; на їхню думку, щоб бути красивим, треба неодмінно мати дві незграбні підпори, чи ноги, як вони їх називають.

Русалочка глибоко зітхнула і сумно подивилася на свій риб'ячий хвіст.

Житимемо - не тужити! - сказала стара. - Повеселимося досхочу, триста років - термін чималий...

А ще ти мусиш заплатити мені за допомогу, - сказала відьма. - І я недешево візьму! У тебе чудовий голос, їм ти й думаєш заворожити принца, але ти маєш віддати цей голос мені. Я візьму за свій безцінний напій найкраще, що є у тебе: адже я мушу додати до напою свою власну кров, щоб він став гострим, як лезо меча.

Твоє чарівне обличчя, твоя плавна хода і твої очі, що говорять - цього досить, щоб підкорити людське серце! Ну годі, не бійся: висунеш язичок, і я відріжу його в сплату за чарівний напій!

Добре! - сказала русалочка, і відьма поставила на вогонь казан, щоб зварити питво.

Чистота – найкраща краса! - Сказала вона і обтерла котел зв'язкою живих вужів.

Потім вона подряпала собі груди; у котел закапала чорна кров, і незабаром почали підніматися клуби пари, що набували таких химерних форм, що просто страх брав. Відьма щохвилини додавала в котел нових і нових зілля, і; коли пиття закипіло, воно забулькало так, ніби плакав крокодил. Нарешті напій був готовий, на вигляд він здавався прозорою ключовою водою.

Бери! - сказала відьма, віддаючи русалочці напій.

Потім відрізала їй мову, і русалонька стала німа – не могла більше ні співати, ні говорити.

Перед нею стояв чудовий принц і здивовано розглядав її. Вона опустилася і побачила, що риб'ячий хвіст зник, а замість нього у неї з'явилися дві маленькі біленькі ніжки. Але вона була зовсім гола і тому закуталася у своє довге, густе волосся. Принц спитав, хто вона і як сюди потрапила, але вона тільки лагідно й сумно дивилася на нього своїми темно-синіми очима: адже вона говорити не могла. Тоді він узяв її за руку і повів у палац. Правду сказала відьма: кожен крок завдавав русалочці такого болю, ніби вона ступала по гострих ножах та голках; але вона терпляче переносила біль і йшла пліч-о-пліч з принцом легко, як у повітрі. Принц і його почет тільки дивувалися її чудовій, плавній ході.

Русалочку вбрали в шовк і муслін, і вона стала першою красунею при дворі, але залишалася, як і раніше, німою, не могла ні співати, ні говорити. Якось до принца та його царствених батьків покликали дівчат-рабинь, одягнених у шовк і золото. Вони стали співати, одна з них співала особливо добре, і принц плескав у долоні та посміхався їй. Сумно стало русалочці: колись і вона могла співати, і незрівнянно краще! "Ах, якби він знав, що я назавжди розлучилася зі своїм голосом, тільки щоб бути біля нього!"

Потім дівчата почали танцювати під звуки чудової музики; тут і русалочка підняла свої білі прекрасні руки, встала навшпиньки і помчала в легкому, повітряному танці; так не танцював ще ніхто! Кожен рух підкреслював її красу, а її очі говорили серцю більше, ніж спів рабинь.

Усі були в захопленні, особливо принц; він назвав русалочку своїм маленьким знайденим, а русалочка все танцювала і танцювала, хоча щоразу, як ноги її торкалися землі, їй було так боляче, ніби вона ступала гострими ножами. Принц сказав, що вона завжди повинна бути біля нього, і їй було дозволено спати на оксамитовій подушці перед дверима його кімнати.

Якось уночі випливли з води рука об руку її сестри і заспівали сумну пісню; вона кивнула їм, вони впізнали її та розповіли їй, як засмутила вона їх усіх. З того часу вони відвідували її щоночі, а одного разу вона побачила вдалині навіть свою стару бабусю, яка вже багато років не піднімалася з води, і самого царя морського з короною на голові, вони простягали до неї руки, але не наважувалися підпливти до землі. так близько, як сестри.

===========================

Ми віддали наше волосся відьмі, щоб вона допомогла нам позбавити тебе смерті! А вона дала нам ось цей ніж – бачиш, який він гострий? Перш ніж зійде сонце, ти повинна встромити його в серце принца, і коли тепла кров його бризне тобі на ноги, вони знову зростуться в риб'ячий хвіст і ти знову станеш русалкою, спустишся до нас у море і проживеш свої триста років, перш ніж перетворишся на солону піну морську. Але поспішай! Або він, або ти - один із вас має померти до сходу сонця. Вбий принца і повернися до нас! Поспішай. Бачиш, на небі з'явилася червона смужка? Скоро зійде сонце, і ти помреш!

День у день принц прив'язувався до русалочки все сильніше і сильніше, але він любив її тільки як мила, добра дитина, зробити ж її своєю дружиною і принцесою йому і на думку не спадало, а тим часом їй треба було стати його дружиною, інакше, якщо якби він віддав своє серце і руку іншій, вона стала б піною морською.

"Чи любиш ти мене найбільше на світі?" - здавалося, питали очі русалочки, коли принц обіймав її і цілував у лоба.

Да я люблю тебе! – казав принц. - У тебе добре серце, ти віддана мені більше за всіх і схожа на молоду дівчину, яку я бачив одного разу і, мабуть, більше вже не побачу! Я плив на кораблі, корабель затонув, хвилі викинули мене на берег поблизу якогось храму, де боги служать молоді дівчата; наймолодша з них знайшла мене на березі і врятувала мені життя; я бачив її всього двічі, але тільки її одну в цілому світі міг би я покохати! Ти схожа на неї і майже витіснила з мого серця її образ. Вона належить до святого храму, і ось моя щаслива зірка послала мені тебе; ніколи я не розлучуся з тобою!

“На жаль! Він не знає, що це я врятувала йому життя! - думала русалонька. - Я винесла його з морських хвиль на берег і поклала в гаю, біля храму, а сама сховалася в морській піні і дивилася, чи не прийде хтось до нього на допомогу. Я бачила цю гарну дівчину, яку він любить більше за мене! - І русалонька глибоко зітхала, плакати вона не могла. - Але та дівчина належить храму, ніколи не повернеться у світ, і вони ніколи не зустрінуться! Я ж знаходжусь біля нього, бачу його щодня, можу доглядати його, любити його, віддати за нього життя!”

Востаннє глянула вона на принца згаслим поглядом, кинулася з корабля в море і відчула, як тіло її розпливається піною.

Над морем піднялося сонце; промені його любовно зігрівали мертвенно холодну морську піну, і русалочка не відчувала смерті; вона бачила ясне сонце і якісь прозорі, чудові створіння, що сотнями майоріли над нею. Вона бачила крізь них білі вітрила корабля та рожеві хмари в небі; голос їхній звучав як музика, але така піднесена, що людське вухо не почуло б її, так само як людські очі не бачили їх самих. У них не було крил, але вони носилися в повітрі, легкі та прозорі. Русалочка помітила, що і вона стала такою ж, відірвавшись від морської піни.

До кого я йду? - спитала вона, підводячись у повітрі, і її голос звучав такою ж дивною музикою.

До доньок повітря! - відповіли їй повітряні створіння. - Ми літаємо всюди і всім намагаємося приносити радість. У спекотних країнах, де люди гинуть від спекотного, зачумленого повітря, ми навіюємо прохолоду. Ми розповсюджуємо в повітрі пахощі квітів і несемо людям зцілення та втіху... Летимо з нами в захмарний світ! Там ти знайдеш любов і щастя, яких не знайшла на землі.

І русалонька простягла свої прозорі руки до сонця і вперше відчула у себе на очах сльози.

На кораблі за цей час все знову почало рухатися, і русалочка побачила, як принц з молодою дружиною шукають її. Сумно дивилися вони на морську піну, що хвилювалася, точно знали, що русалочка кинулася в хвилі. Невидима, поцілувала русалочка красуню в лоба, посміхнулася принцу і піднеслася разом з іншими дітьми повітря до рожевих хмар, що плавали в небі.

НазваРусалонька
АвторГ.Х.Андерсен
Ілюстратор Kim Sam Hyuen

Назва The Little Mermaid
АвторГ.Х.Андерсен
Ілюстратор Edmund Dulac
Рік видання 1911
Видавництво Hodder and Stoughton

НазваРусалонька
АвторГ.Х.Андерсен
ІлюстраторВолодимир Ненов
Рік видання 2012
ВидавництвоРосмен



Назва Fairy tales Автор Hans Christian Andersen Ілюстратор Eleanor Vere Boyle Рік видання 1872 Видавництво Sampson Low Marson and Searle		Назва Tales from Hans Andersen Автор Hans Christian Andersen Ілюстратор Helen Stratton Рік видання 1896 Видавництво A. Constable		Назва Basnie Автор Hans Christian Andersen Ілюстратор Paulina Garwatowska Рік видання 1988 Видавництво PIW



НазваРусалонька АвторГ.Х.Андерсен ІлюстраторАнтон Ломаєв Рік видання 2012 ВидавництвоАбетка-класика		Назва Fairy Tales of Hans Andersen Автор Hans Christian Andersen Ілюстратор Joyce Mercer Рік видання 1935 Видавництво Hutchinson & Co		НазваКазки та історії АвторГ.Х.Андерсен ІлюстраторВ.Алфіївський Рік видання 1955 ВидавництвоДержлітвидав



НазваКазки АвторГ.Х.Андерсен ІлюстраторНіка Гольц Рік видання 2012 ВидавництвоЕксмо		НазваКазки АвторГ.Х.Андерсен Ілюстратор Arthur Rackham Рік видання 2011 ВидавництвоОЛМА		Назва The Little Mermaid Автор Hans Christian Andersen Ілюстратор Rachel Isadora Рік видання 1998 Видавництво Penguin Putnam



НазваКазки Г.Х.Андерсена АвторГ.Х.Андерсен ІлюстраторІржі Трнка Рік видання 1966 ВидавництвоАртія		Назва Andersens Märchen Автор Hans Christian Andersen Ілюстратор Wanda Zeigner-Ebel Рік видання 1923 Видавництво Abel&Muller		НазваП'ять казок про кохання Автор Hans Christian Andersen ІлюстраторДмитро Трубін Рік видання 2005 ВидавництвоРіпол Класік



Назва The little mermaid Автор Hans Christian Andersen Ілюстратор Lars Bo Рік видання 1995 Видавництво Carlsen Verlag		Назва The Little Mermaid Автор Hans Christian Andersen Ілюстратор Katie Thamer Treherne Рік видання 1989 Видавництво Harcourt Childrens Books		НазваРусалонька АвторГ.Х.Андерсен ІлюстраторАнастасія Архіпова Рік видання 2011 ВидавництвоРіпол-Класік



НазваРусалонька Автор Hans Christian Andersen ІлюстраторНадія Іларіонова Рік видання 2015 ВидавництвоРосмен		Назва The Little Mermaid Автор Hans Christian Andersen Ілюстратор Dani Torrent Рік видання 2009

Казка

У відкритому морі вода зовсім синя, як пелюстки гарненьких волошок, і прозора, як кришталь, але зате й глибоко там! Жоден якір не дістане до дна: на дно моря довелося б поставити одну на іншу багато дзвонів, щоб вони могли висунутися з води. На дні живуть русалки.

Не подумайте, що там на дні один голий білий пісок; ні, там ростуть дивовижні дерева і квіти з такими гнучкими стеблами і листям, що вони рухаються, як живі, при найменшому русі води.

Між гілками їх шастають маленькі і великі рибки, точнісінько як у нас тут птахи. У найглибшому місці стоїть кораловий палац морського царя з великими гострими вікнами з найчистішого бурштину і з дахом з раковин, які то відкриваються, то закриваються, дивлячись на приплив і відлив; виходить дуже красиво, тому що в середині кожної раковини лежить по перлині такої краси, що й одна з них прикрасила корону будь-якої королеви.

Морський цар давно овдовів, і господарством у нього заправляла його стара мати — жінка розумна, але дуже горда своїм родом; вона носила на хвості цілу дюжину устриць, тоді як вельможі мали право носити лише по шість. Взагалі ж вона була гідна, особливо тому, що дуже любила своїх маленьких онучок. Всі шість принцес були чудовими русалочками, але найкраще була наймолодша, ніжна і прозора, як пелюстка троянди, з глибокими, синіми, як море, очима. Але й у неї, як у інших русалок, не було ніжок, а тільки риб'ячий хвіст.

День-денний грали принцеси у величезних палацових залах, де по стінах росли живі квіти. У відкриті янтарні вікна впливали рибки, як у нас, буває, влітають ластівки; рибки підпливали до маленьких принцес, їли з їхніх рук і дозволяли себе гладити.

Біля палацу був великий сад; там росло багато вогненно-червоних і темно-блакитних дерев з вічно хитаючими гілками і листям; плоди їх при цьому русі сяяли, як золото, а квіти - як вогники. Сама земля була посипана дрібним блакитним, як сірчане полум'я, піском; на морському дні на всьому лежав якийсь дивовижний блакитний відблиск — можна було, швидше, подумати, що витаєш високо-високо в повітрі, причому небо в тебе не тільки над головою, а й під ногами. У безвітря можна було бачити сонце; воно дивилося пурпуровою квіткою, з чашки якої лилося світло.

Кожна принцеса мала своє місце в саду; тут вони могли копати і садити що хотіли. Одна зробила собі квіткову грядку у вигляді кита, іншій захотілося, щоб її грядка була схожа на русалочку, а наймолодша зробила собі грядку круглу, як сонечко, і засадила її такими ж яскраво-червоними квітами. Дивною дитиною була ця русалочка: така тиха, задумлива... Інші сестри прикрашали себе різними різницями, які доставлялися їм з розбитих кораблів, а вона любила лише свої червоні, як сонечко, квіточки та прекрасного білого мармурового хлопчика, що впав на дно моря з якогось загиблого корабля. Русалочка посадила біля статуї червону плакучу вербу, яка чудово розрослася; гілки її перевішувалися через статую і хилилися на блакитний пісок, де вагалася їхня фіолетова тінь: вершина і коріння точно грали і цілувалися один з одним!

Найбільше любила русалонька слухати розповіді про людей, які живуть нагорі, на землі. Стара бабуся мала розповідати їй усе, що тільки знала, про кораблі та міста, про людей і про тварин. Особливо цікавило та дивувало русалочку, що квіти на землі пахли, — не те що тут, у морі! — що ліси там були зеленого кольору, а рибки, що жили у гілках, чудово співали. Бабуся називала рибками пташок, інакше внучки не зрозуміли б її: адже вони зроду не бачили птахів.

— Коли вам виповниться п'ятнадцять років, — казала бабуся, — вам теж можна буде спливати на поверхню моря, сидіти, при світлі місяця, на скелях і дивитися на величезні кораблі, що пливуть повз, на ліси та міста!

Цього року старшій принцесі мало виповнитися п'ятнадцять років, але іншим сестрам — а вони всі були погодки — доводилося ще чекати, і найдовше — цілих п'ять років — наймолодшій. Але кожна обіцяла розповісти решті сестер про те, що їй найбільше сподобається в перший день: розповіді бабусі мало задовольняли їхню цікавість, їм хотілося знати про все докладніше.

Нікого не тягнуло так на поверхню моря, як наймолодшу, тиху, задумливу русалочку, на яку доводилося чекати найдовше.

Скільки ночей провела вона біля відкритого вікна, вдивляючись у синяву моря, де ворушили своїми плавцями та хвостами цілі зграї рибок! Вона могла розглянути крізь воду місяць та зірки; вони, звичайно, блищали не так яскраво, зате здавалися набагато більше, ніж здаються нам. Траплялося, що під ними ковзала ніби велика хмара, і русалочка знала, що це або пропливав над нею кит, або проходив корабель із сотнями людей; вони й не думали про гарненьку русалочку, що стояла там, у глибині моря, і простягала до корабля свої білі ручки.

Але старшій принцесі виповнилося п'ятнадцять років, і їй було дозволено спливти на поверхню моря.

Ось було оповідань, коли вона повернулася назад! Найкраще ж, за її словами, було лежати в тиху погоду на піщаній мілині і ніжитися, при світлі місяця, милуючись містом, що розкинулося по березі: там, наче сотні зірочок, горіли вогники, чулася музика, шум і гуркіт екіпажів, виднілися вежі зі шпіцями дзвонили дзвони. Так, саме тому, що їй не можна було потрапити туди, її найбільше й манило це видовище.

Як жадібно слухала її розповіді наймолодша сестриця. Стоячи ввечері біля відкритого вікна і вдивляючись у морську синяву, вона тільки й думала що про велике галасливе місто, і їй здавалося навіть, що вона чує дзвін.

Через рік та друга сестра отримала дозвіл підніматися на поверхню моря та плисти куди хоче. Вона виринула з води саме в ту хвилину, коли сонце сідало, і знайшла, що краще за це видовище нічого і бути не може. Небо сяяло, як розплавлене золото, розповідала вона, а хмари... та тут у неї вже й слів не вистачало! Забарвлені в пурпурові та фіолетові кольори, вони швидко мчали по небу, але ще швидше за них мчала до сонця, мов довга біла вуаль, зграя лебедів; русалочка теж попливла до сонця, але воно опустилося в море, і по небу і воді розлилася рожева вечірня зоря.

Ще за рік випливла на поверхню моря третя принцеса; ця була сміливіша за всіх і пропливла в широку річку, яка впадала в море. Тут вона побачила зелені пагорби, вкриті виноградниками, палаци та будинки, оточені чудовими гаями, де співали птахи; сонечко світило і гріло так, що їй неодноразово доводилося пірнати у воду, щоб освіжити своє палаюче обличчя. У маленькій бухті вона побачила цілий натовп голеньких чоловічків, що хлюпалися у воді; вона хотіла було погратися з ними, але вони злякалися її і втекли, а замість них з'явилося якесь чорне звірятко і так страшно взявся на неї тяфкати, що русалка злякалася і попливла назад у море; звірятко це був собака, але ж русалка ніколи ще не бачила собак.

І ось принцеса все згадувала ці чудові ліси, зелені пагорби та чарівних дітей, які вміли плавати, хоч у них і не було риб'ячого хвоста!

Четверта сестра була такою сміливою; вона трималася більше у відкритому морі і розповідала, що це було найкраще: куди не озирнися, на багато миль навколо — одна вода та небо, що перекинулося над водою, наче величезний скляний купол; вдалині, як морські чайки, проносилися великі кораблі, грали і перекидалися кумедні дельфіни і пускали з ніздрів сотні фонтанів величезні кити.

Потім настала черга передостанньої сестри; її день народження припадав узимку, і тому вона побачила вперше те, чого не бачили інші: море було зеленуватого кольору, всюди плавали великі крижані гори: ні дати ні взяти перлини, розповідала вона, але такі величезні, вищі за найвищі дзвони! Деякі з них були дуже химерної форми і блищали, як діамантові. Вона сіла на найбільшу, вітер розвівав її довге волосся, а моряки злякано обходили гору подалі. Надвечір небо вкрилося хмарами, заблищала блискавка, загримів грім і темне море почало кидати крижані брили з боку на бік, а вони так і сяяли при блиску блискавки. На кораблях прибирали вітрила, люди металися в страху та жаху, а вона спокійно пливла собі на крижаній горі і дивилася, як вогняні зигзаги блискавки, прорізавши небо, падали в море.

Взагалі кожна з сестер була в захваті від того, що бачила вперше: все було для них нове і тому подобалося; але, отримавши, як дорослі дівчата, дозвіл плавати всюди, вони невдовзі придивилися до всього і за місяць почали вже говорити, що скрізь добре, а вдома краще.

Часто вечорами всі п'ять сестер спліталися руками і піднімалися на поверхню води; у всіх були чудові голоси, яких не буває у людей на землі, і ось коли починалася буря і вони бачили, що кораблям загрожує небезпека, вони підпливали до них, співали про чудеса підводного царства і просили моряків не боятися опуститися на дно; але моряки було неможливо розібрати слів; їм здавалося, що це просто шумить буря; та їм все одно не вдалося б побачити на дні жодних чудес: якщо корабель гинув, люди тонули та припливали до палацу морського царя вже мертвими.

Молодша ж русалочка, коли сестри її спливали пліч-о-пліч на поверхню моря, залишалася одна і дивилася їм услід, готова заплакати, але русалки не можуть плакати, і тому їй було ще важче.

— Ах, коли мені буде п'ятнадцять років? - казала вона. — Я знаю, що дуже полюблю і те світло, і людей, які там живуть!

Зрештою і їй виповнилося п'ятнадцять років!

- Ну ось, виростили й тебе! - сказала бабуся, вдова королева. — Іди сюди, треба й тебе нарядити, як інших сестер!

І вона одягла русалочці на голову вінець із білих перлинних лілій — кожна пелюстка була половинкою перлини, потім, для позначення високого сану принцеси, наказала причепитися до її хвоста вісім устриць.

- Та це боляче! - сказала русалонька.

— Заради краси доводиться й потерпіти трохи! - сказала стара.

Ах, з яким задоволенням скинула б з себе русалонька всі ці убори і важкий вінець: червоні квіточки з її садка йшли їй набагато більше, але робити нічого!

- Прощайте! — сказала вона й легко й плавно, наче прозорий водяний міхур, піднялася на поверхню.

Сонце щойно село, але хмари ще сяяли пурпуром і золотом, тоді як у червоному небі вже спалахували чудові ясні вечірні зірочки; повітря було м'яке і свіже, а море лежало, як дзеркало. Неподалік того місця, де виринула русалочка, стояв трищогловий корабель лише з одним піднятим вітрилом: адже не було ні найменшого вітерця; на вантах і щоглах сиділи матроси, з палуби мчали звуки музики та пісень; коли ж зовсім стемніло, корабель осяяв сотні різнокольорових ліхтариків; здавалося, що в повітрі замиготіли прапори всіх націй. Русалочка підпливла до вікон каюти і, коли хвилі злегка піднімали її, вона могла зазирнути в каюту. Там було безліч одягнених людей, але найкраще був молодий принц з великими чорними очима.

Йому, мабуть, було не більше шістнадцяти років; того дня святкувалося його народження, тому на кораблі й йшла така веселість. Матроси танцювали на палубі, а коли вийшов туди молодий принц, догори здійнялися сотні ракет, і стало ясно, як удень, так що русалочка зовсім перелякалася і пірнула у воду, але незабаром знову висунула голівку, і їй здалося, що всі зірочки небесні потрапляли до неї. у морі. Ніколи ще не бачила вона такої вогняної потіхи: великі сонця крутилися колесом, чудові вогняні риби крутили в повітрі хвостами, і все це відбивалося у тихій, ясній воді. На самому кораблі було так ясно, що можна було розрізнити кожну мотузку, а людей поготів. Ах, який гарний був молодий принц! Він тиснув людям руки, посміхався і сміявся, а музика все гриміла і гриміла в тиші чудової ночі.

Ставало вже пізно, але русалонька очей не могла відірвати від корабля та від красеня принца. Різнобарвні вогники згасли, ракети більше не злітали в повітря, не чулося й гарматних пострілів, зате загуло і застогнало море. Русалочка гойдалася на хвилях поряд з кораблем і все заглядала в каюту, а корабель мчав все швидше і швидше, вітрила розгорталися один за одним, вітер міцнів, заходили хвилі, хмари згустилися, і заблищала блискавка. Починалася буря!

Матроси почали прибирати вітрила; величезний корабель страшно хитало, а вітер так і мчав його бурхливими хвилями; навколо корабля вставали високі водяні гори, що загрожували зімкнутися над щоглами корабля, але він пірнав між водяними стінами, як лебідь, і знову злітав на гребінь хвиль. Русалочку буря тільки бавила, але морякам доводилося погано: корабель тріщав, товсті колоди розліталися в тріски, хвилі перекочувалися через палубу, щогли ламалися, як тростинки, корабель перекинувся набік, і вода ринула в трюм. Тут русалонька зрозуміла небезпеку — їй і самій доводилося остерігатися колод та уламків, що носилися хвилями.

На хвилину раптом стало темно, хоч око виколи; але ось знову блиснула блискавка, і русалочка знову побачила всіх людей, що були на кораблі; кожен рятувався, як умів. Русалочка знайшла очима принца і побачила, як він поринув у воду, коли корабель розбився на частини. Спочатку русалочка дуже зраділа тому, що він потрапить тепер до них на дно, але потім згадала, що люди не можуть жити у воді і що він може припливти до палацу батька лише мертвим. Ні, ні, він не повинен вмирати!

І вона попливла між колодами і дошками, зовсім забуваючи, що вони щохвилини можуть розчавити її саме. Доводилося то пірнати в саму глибину, то злітати догори разом із хвилями; але нарешті вона наздогнала принца, який уже майже зовсім вибився з сил і не міг більше пливти бурхливим морем; руки та ноги відмовилися йому служити, а чарівні очі заплющились; він помер би, не прийди йому на допомогу русалочка. Вона підняла над водою його голову і надала хвиль нести їх обох куди завгодно.

На ранок негода стихла; від корабля не залишилося й тріски; сонце знову засяяло над водою, і його яскраві промені ніби повернули щокам принца їхнє живе забарвлення, але очі його все ще не розплющувалися.

Русалочка відкинула з чола принца волосся і поцілувала його у високе гарне чоло; їй здалося, що він схожий на мармурового хлопчика, що стояв біля неї в саду; вона поцілувала його ще раз і щиро побажала, щоб він залишився живим.

Нарешті вона побачила тверду землю і високі гори, що йдуть у небо, на вершинах яких, мов зграї лебедів, біліли сніги. Біля самого берега зеленів чудовий гай, а вище стояла якась будівля, на кшталт церкви чи монастиря. У гаю росли апельсинові та лимонні дерева, а біля воріт будівлі високі пальми. Море врізувалося в білий піщаний берег невеликою затокою, де вода була дуже тиха, але глибока; сюди-то припливла русалочка і поклала принца на пісок, подбавши про те, щоб його голова лежала вище і на самому сонечку.

В цей час у високій білій будівлі задзвонили дзвони і в сад висипав цілий натовп молодих дівчат. Русалочка відпливла подалі за високі камені, що стирчали з води, покрила собі волосся і груди морською піною — тепер ніхто не розрізнив би в цій піні її біленького личка — і почала чекати, чи не прийде хтось на допомогу бідному принцові.

Чекати довелося недовго: до принца підійшла одна з молодих дівчат і спочатку дуже злякалася, але незабаром зібралася з духом і покликала на допомогу людей. Потім русалочка побачила, що принц ожив і посміхнувся всім, хто був біля нього. А їй не посміхнувся і навіть не знав, що вона врятувала йому життя! Сумно стало русалочці, і, коли принца повели у велику білу будівлю, вона сумно пірнула у воду і попливла додому.

І колись вона була тихою і задумливою, тепер стала ще тихішою, ще задумливішою. Сестри питали її, що вона вперше бачила на поверхні моря, але вона не розповіла їм нічого.

Часто ввечері та вранці припливала вона до того місця, де залишила принца, бачила, як дозріли й були зірвані в садах плоди, як становив сніг на високих горах, але принца більше не бачила і поверталася додому з кожним разом все сумнішим і сумнішим. Єдиною відрадою було для неї сидіти в своєму садку, обвиваючи руками гарну мармурову статую, схожу на принца, але за квітами вона більше не доглядала; вони росли, як хотіли, по стежках і доріжках, переплелися своїми стеблами та листочками з гілками дерева, і в садку стало зовсім темно.

Нарешті вона не витримала, розповіла про все одну зі своїх сестер; за нею впізнали і всі інші сестри, але більше ніхто, крім хіба ще двох-трьох русалок та їхніх найближчих подруг. Одна з русалок знала принца, бачила свято на кораблі і навіть знала, де лежить королівство принца.

— Ходімо з нами сестрице! — сказали русалці сестри, і пліч-о-пліч піднялися всі на поверхню моря біля того місця, де лежав палац принца.

Палац був із світло-жовтого блискучого каменю, з великими мармуровими сходами; одна з них спускалася просто в море. Чудові визолочені куполи височіли над дахом, а в нішах між колонами, що оточували всю будівлю, стояли мармурові статуї, зовсім як живі. У високих дзеркальних вікнах виднілися розкішні покої; скрізь висіли дорогі шовкові завіси, розстелені килими, а стіни прикрашені великими картинами. Чудовість, та й годі! Серед найбільшої зали дзюрчав великий фонтан; струмені води били високо-високо під саму скляну куполоподібну стелю, через яку на воду і на чудові рослини, що росли в широкому басейні, лилися промені сонця.

Тепер русалочка знала, де живе принц, і почала припливати до палацу майже щовечора чи щоночі. Жодна з сестер не наважувалася підпливати до землі так близько, як вона; вона ж впливала і в вузеньку протоку, яка бігла якраз під чудовим мармуровим балконом, що кидав на воду довгу тінь. Тут вона зупинялася і довго дивилася на молодого принца, а він думав, що гуляє при світлі місяця один.

Багато разів бачила вона, як він катався з музикантами на своєму прекрасному човні, прикрашеному прапорами, що майоріли: русалочка виглядала з зеленої тростини, і якщо люди іноді помічали її довгу сріблясто-білу вуаль, що розвівалася за вітром, то думали, що це лебідь змахнув крил .

Багато разів чула вона, як говорили про принца рибалки, що ловили ночами рибу; вони розповідали про нього багато хорошого, і русалочка раділа, що врятувала йому життя, коли він напівмертвий гасав хвилями; вона згадувала ті хвилини, коли його голова лежала на її грудях і коли вона так ніжно поцілувала його біле гарне чоло. А він нічого не знав про неї, вона йому навіть і у сні не снилася!

Все більше і більше починала русалка любити людей, більше і більше тягнуло її до них; їхній земний світ здавався їй набагато більшим, ніж її підводний: адже вони могли перепливати на своїх кораблях море, підніматися на високі гори до самих хмар, а ті, що були в їхньому володінні простору землі з лісами і полями, тяглися далеко-далеко, і оком було їх не окинути! Їй так хотілося більше дізнатися про людей та їхнє життя, але сестри не могли відповісти на всі її запитання, і вона зверталася до бабусі; ця добре знала «вище світло», як вона справедливо називала землю, що лежала над морем.

— Якщо люди не тонуть, — питала русалонька, — тоді вони живуть вічно, не вмирають, як ми?

- Як же! — відповіла стара. — Вони теж вмирають, і їхній вік навіть коротший за наш. Ми живемо триста років, зате, коли нам приходить кінець, від нас залишається одна морська піна, у нас немає навіть могил, близьких нам. Нам не дано безсмертної душі, і ми ніколи не воскреснемо для нового життя; ми, як ця зелена тростина: вирвана з коренем, вона вже не зазеленіє знову! Люди, навпаки, мають безсмертну душу, яка живе вічно, навіть і після того, як тіло перетворюється на порох; вона відлітає тоді в синє небо, туди, до ясних зірочок! Як ми можемо піднятися з дна моря і побачити землю, де живуть люди, так вони можуть піднятися після смерті до невідомих блаженних країн, яких нам не бачити ніколи!

— Чому ми не маємо безсмертної душі! — сумно сказала русалонька. — Я б віддала всі свої сотні років за один день людського життя, щоб взяти потім участь у небесному блаженстві людей.

— Нема чого й думати про це! - сказала стара. — Нам тут живеться набагато краще, ніж людям на землі!

— Так і я помру, стану морською піною, не чутиму більше музики хвиль, не побачу чудесних квітів і червоного сонечка! Невже я ніяк не можу придбати безсмертної душі?

— Можеш, — сказала бабуся, — нехай тільки хтось із людей полюбить тебе так, що ти станеш йому дорожчим за батька й матір, нехай віддасться тобі всім своїм серцем і всіма помислами і велить священикові з'єднати ваші руки на знак вічної вірності один одному; тоді частка його душі повідомиться тобі, і ти братимеш участь у вічному блаженстві людини. Він дасть тобі душу і збереже з собою. Але цього ніколи не бувати! Адже те, що в нас тут вважається красивим, — твій риб'ячий хвіст, люди знаходять потворним: вони мало тямлять у красі; на їхню думку, щоб бути красивим, треба неодмінно мати дві незграбні підпірки – ноги, як вони їх називають.

Глибоко зітхнула русалонька і сумно подивилася на свій риб'ячий хвіст.

— Житимемо — не тужитимемо! - сказала стара. — Повеселимося досхочу свої триста років — це порядний термін, тим солодшим буде відпочинок по смерті! Сьогодні ввечері у нас при дворі бал!

Ось була пишність, якої не побачиш на землі! Стіни та стеля танцювальної зали були з товстого, але прозорого скла; вздовж стін рядами лежали сотні величезних пурпурових і трав'янисто-зелених раковин з блакитними вогниками в середині: вогні ці яскраво освітлювали всю залу, а через скляні стіни — і саме море; видно було, як до стін підпливали зграї великих і малих риб, що сяяли пурпурно-золотистою і сріблястою лускою.

Посеред зали біг широкий струмок, і на ньому танцювали водяні та русалки під свій чудовий спів. Таких чудесних голосів немає у людей. Русалочка ж співала найкраще, і всі плескали їй у долоні. На хвилину їй стало весело при думці про те, що ні в кого і ніде — ні в морі, ні на землі — немає такого чудового голосу, як у неї; але потім вона знову почала думати про надводний світ, про прекрасного принца і засмучуватися про те, що в неї немає безсмертної душі. Вона непомітно вислизнула з палацу і, поки там співали та веселилися, сумно сиділа у своєму садку; через воду долинали до неї звуки валторн, і вона думала: Ось він знову катається в човні! Як я люблю його! Більше, ніж батька та матір! Я належу йому всім серцем, усіма своїми помислами, йому б я охоче вручила щастя всього мого життя! На все б я пішла заради нього та безсмертної душі! Поки сестри танцюють у батьківському палаці, я попливу до морської відьми; я завжди боялася її, але, можливо, вона щось порадить або якось допоможе мені!

І русалочка попливла зі свого садка до бурхливих вир, за якими жила відьма. Їй ще жодного разу не доводилося пропливати цією дорогою; тут не росло ні квітів, ні трави — один голий сірий пісок; вода у вир вирувала і шуміла, як під млиновими колесами, і захоплювала з собою в глибину все, що тільки зустрічала на шляху.

Русалочці довелося плисти якраз між такими вируючими вирами; потім на шляху до житла відьми лежав великий простір, покритий гарячим мулом; це містечко відьма називала своїм торфовим болотом. За ним уже здалося й саме житло відьми, оточене якимсь дивовижним лісом: дерева і кущі були поліпами, напівтваринами-напіврослинами, схожими на стоголових змій, що росли прямо з піску; їхні гілки були довгими слизовими руками з пальцями, що звиваються, мов черви; поліпи ні на хвилину не переставали ворушити всіма своїми суглобами, від кореня до самої верхівки, хапали гнучкими пальцями все, що тільки їм траплялося, і вже ніколи не випускали назад.

Русалочка злякано зупинилася, серце її забилося від страху, вона готова була повернутися, але згадала про принца, про безсмертну душу і зібралася з духом: міцно обв'язала навколо голови своє довге волосся, щоб його не схопили поліпи, схрестила на грудях руки, і, як риба, попливла між гидкими поліпами, що простягали до неї свої руки, що звиваються. Вона бачила, як міцно, наче залізними кліщами, тримали вони своїми пальцями все, що вдавалося їм схопити: білі кістяки людей, що потонули, корабельні керма, ящики, скелети тварин, навіть одну русалочку. Поліпи зловили та задушили її. Це було найстрашніше!

Але ось вона опинилася на слизькій лісовій галявині, де перекидалися і показували свої бридкі світло-жовті черевці великі жирні водяні вужі. Посеред галявини був збудований будинок із білих людських кісток; тут же сиділа й сама морська відьма, що годувала з рота жабу, як люди годують цукром маленьких канарок. Бридких жирних вужів вона кликала своїми курчатами і дозволяла їм валятися на своїх великих ніздрюватих, як губка, грудях.

— Знаю, знаю, чого ти прийшла! - сказала русалочці морська відьма. - Дурниці ти починаєш, ну та я все-таки допоможу тобі, тобі ж на біду, моя красуне! Ти хочеш отримати замість свого риб'ячого хвоста дві підпірки, щоб ходити, як люди; хочеш, щоб молодий принц полюбив тебе, а ти отримала б безсмертну душу!

І відьма зареготала так голосно і бридко, що й жаба, і вужі потрапляли з неї і розтяглися на землі.

— Ну, гаразд, ти прийшла вчасно! - продовжувала відьма. — Якби ти завтра вранці, було б пізно, і я не могла б допомогти тобі раніше наступного року. Я виготовлю тобі пиття, ти візьмеш його, попливеш з ним на берег ще до сходу сонця, сядеш там і вип'єш усе до краплі; тоді твій хвіст роздвоїться і перетвориться на пару чудових, як скажуть люди, ніжок. Але тобі буде так боляче, наче тебе пронизають наскрізь гострим мечем. Зате всі, хто тебе не побачить, скажуть, що такої чарівної дівчини вони ще не бачили! Ти збережеш свою повітряну ковзну ходу — жодна танцівниця не зрівняється з тобою; але пам'ятай, що ти ступатимеш як по гострих ножах, так що пораниш свої ніжки в кров. Згодна ти? Хочеш моєї допомоги?

- Пам'ятай, - сказала відьма, - що коли ти приймеш людський образ, тобі вже не стати знову русалкою! Не бачити тобі більше ні морського дна, ні батьківського дому, ні сестер. І якщо принц не покохає тебе так, що забуде для тебе і батька і матір, не віддасться тобі всім серцем і не велить священикові з'єднати ваші руки, так що ви станете чоловіком та дружиною, ти не отримаєш безсмертної душі. З першою ж зорею, після його одруження з іншою, твоє серце розірветься на частини, і ти станеш піною морською!

- Нехай! — сказала русалонька і зблідла, як смерть.

— Ти мусиш ще заплатити мені за допомогу! - сказала відьма. - А я недешево візьму! У тебе чудовий голос, і їм ти думаєш обворожити принца, але ти мусиш віддати свій голос мені. Я візьму за свій дорогоцінний напій найкраще, що є в тебе: адже я мушу примішати до напою свою власну кров, щоб він став гострий, як лезо меча!

— Твоє чарівне личко, твоя ковзаюча хода і твої очі, що говорять, — достатньо, щоб підкорити людське серце! Ну, годі, не бійся, висунеш язичок, я і відріжу його в сплату за чарівний напій!

- Добре! — сказала русалонька, і відьма поставила на вогонь казан, щоб зварити питво.

— Чистота — найкраща краса! — сказала вона, витерла котел зв'язкою живих вуж і потім подряпала груди; у котел закапала чорна кров, від якої незабаром почали підніматися клуби пари, що набували таких химерних форм, що просто страх брав, дивлячись на них. Відьма щохвилини додавала в котел нових і нових зілля, і, коли пиття закипіло, почувся плач крокодила. Нарешті напій був готовий і виглядав найпрозорішою ключовою водою!

- Ось тобі! - сказала відьма, віддаючи русалочці напій; потім відрізала їй язичок, і русалка стала німа, не могла більше ні співати, ні говорити!

— Якщо поліпи захочуть тебе схопити, коли ти попливеш назад, — сказала відьма, — бризни на них краплю цього пиття, і їхні руки та пальці розлетяться на тисячі шматків!

Але русалочці не довелося цього зробити: поліпи з жахом відверталися при одному виді напою, що виблискував у її руках, як яскрава зірка. Швидко пропливла вона ліс, минула болото і вируючі вир.

Ось і батьківський палац; вогні в танцювальній залі загашені, всі сплять; вона не сміла більше увійти туди — вона була німа і збиралася залишити батьківський будинок назавжди. Серце її готове було розірватися від туги та смутку. Вона прослизнула в сад, взяла по квітці з грядки кожної сестри, послала рідним тисячі поцілунків рукою та піднялася на темно-блакитну поверхню моря.

Сонце ще не вставало, коли вона побачила перед собою палац принца і присіла на чудові мармурові сходи. Місяць осяяв її своїм чудовим блакитним сяйвом. Русалочка випила блискучий гострий напій, і їй здалося, що її пронизали наскрізь гострим мечем; вона знепритомніла і впала як мертва.

Коли вона прийшла до тями, над морем уже сяяло сонце; у всьому тілі вона відчувала пекучий біль, проте перед нею стояв красень принц і дивився на неї своїми чорними, як ніч, очима; вона похнюпилась і побачила, що замість риб'ячого хвоста у неї були дві чудові біленькі й маленькі, як у дитини, ніжки. Але вона була зовсім голенька і тому закуталася у своє довге густе волосся. Принц спитав, хто вона така і як сюди потрапила, але вона тільки лагідно і сумно дивилася на нього своїми темно-блакитними очима: адже вона говорити не могла. Тоді він узяв її за руку і повів у палац. Відьма сказала правду: з кожним кроком русалонька ніби ступала на гострі ножі та голки, але вона терпляче переносила біль і йшла об руку з принцом легка, повітряна, як водяний міхур; принц і всі оточуючі тільки дивувалися її чудовій ході.

Русалочку роздягли в шовк і кисію, і вона стала першою красунею при дворі, але залишалася, як і раніше, німою — не могла ні співати, ні говорити. Красиві рабині, всі в шовку та золоті, з'явилися перед принцом та його царственими батьками та стали співати. Одна з них співала особливо добре, і принц плескав у долоні та посміхався їй; русалочці стало дуже сумно: колись і вона могла співати, і незрівнянно краще! «Ах, якби він знав, що я назавжди розлучилася зі своїм голосом, аби тільки бути біля нього!»

Потім рабині почали танцювати під звуки чудової музики; тут і русалочка підняла свої білі гарненькі ручки, встала навшпиньки і помчала в легкому повітряному танці — так не танцював ще ніхто! Кожен рух лише збільшував її красу; одні її очі говорили серцю більше, ніж спів усіх рабинь.

Всі були в захопленні, особливо принц, який назвав русалочку своїм маленьким знайденим, і русалочка все танцювала і танцювала, хоча щоразу, як ніжки її торкалися землі, їй було так боляче, наче вона ступала на гострі ножі. Принц сказав, що вона завжди повинна бути біля нього, і їй було дозволено спати на оксамитовій подушці перед дверима його кімнати.

Він наказав пошити їй чоловічий костюм, щоб вона могла супроводжувати його на прогулянках верхи. Вони їздили пахучими лісами, де у свіжому листі співали пташки, а зелені гілки били її по плечах; підіймалися на високі гори, і, хоч з її ніг сочилася кров, так що всі бачили це, вона сміялася і продовжувала йти за принцом на самі вершини; там вони милувалися на хмари, що пливли біля їхніх ніг, мов зграї птахів, що відлітали в чужі країни.

Коли ж вони залишалися вдома, русалочка ходила ночами на берег моря, спускалася мармуровими сходами, ставила свої палаючі, як у вогні, ноги в холодну воду і думала про рідний будинок і про день морський.

Якось уночі випливли з води рука об руку її сестри і заспівали сумну пісню; вона кивнула їм, вони впізнали її та розповіли їй, як засмутила вона їх усіх. З того часу вони відвідували її щоночі, а одного разу вона побачила на відстані навіть свою стару бабусю, яка вже багато років не піднімалася з води, і самого морського царя з короною на голові; вони простягали до неї руки, але не наважувалися підпливати до землі так близько, як сестри.

День у день принц прив'язувався до русалочки все сильніше і сильніше, але він любив її тільки як мила, добра дитина, зробити ж її своєю дружиною і королевою йому і на думку не спадало, а тим часом їй треба було стати його дружиною, інакше вона не могла знайти безсмертну душу і мала, у разі його одруження з іншою, перетворитися на морську піну.

«Чи любиш ти мене найбільше на світі»? — здавалося, питали очі русалочки, коли принц обіймав її і цілував у лоба.

- Да я люблю тебе! - казав принц. — У тебе добре серце, ти віддана мені більше за всіх і схожа на молоду дівчину, яку я бачив раз і, мабуть, більше не побачу! Я плив на кораблі, корабель розбився, хвилі викинули мене на берег поблизу чудового храму, де служать Богові молоді дівчата; наймолодша з них знайшла мене на березі і врятувала мені життя; я бачив її всього двічі, але її одну в цілому світі міг би я покохати! Але ти схожа на неї і майже витіснила з мого серця її образ. Вона належить до святого храму, і ось моя щаслива зірка послала мені тебе; ніколи я не розлучуся з тобою!

«На жаль, він не знає, що це я врятувала йому життя! — думала русалонька. — Я винесла його з морських хвиль на берег і поклала в гаю, де був храм, а сама сховалася в морську піну і дивилася, чи не прийде хтось до нього на допомогу. Я бачила цю красуню дівчину, яку він любить більше за мене! — І русалонька глибоко зітхала, плакати вона не могла. — Але та дівчина належить храму, ніколи не з'явиться у світі, і вони ніколи не зустрінуться! Я ж знаходжуся біля нього, бачу його щодня, можу доглядати його, любити його, віддати за нього життя!»

Але ось почали говорити, що принц одружується з чарівною дочкою сусіднього короля і тому споряджає свій чудовий корабель у плаванні. Принц поїде до сусіднього короля, ніби для того, щоб ознайомитися з його країною, а насправді побачити принцесу; з ним їде і велика почет. Русалочка на всі ці промови тільки хитала головою і сміялася: адже вона найкраще знала думки принца.

— Я мушу їхати! - казав він їй. — Мені треба подивитися чудову принцесу: цього вимагають мої батьки, але вони не будуть змушувати мене одружуватися з нею, я ж ніколи не полюблю її! Вона ж не схожа на ту красуню, на яку ти схожа. Якщо ж мені доведеться нарешті обрати собі наречену, то я виберу, швидше за все, тебе, мій німий знайдеш з очима, що говорять!

І він цілував її рожеві губки, грав її довгим волоссям і клав свою голову на її груди, де билося серце, що жадало людського блаженства та безсмертної людської душі.

— Ти ж не боїшся моря, моя німа крихітко? — говорив він, коли вони вже стояли на чудовому кораблі, який мав відвезти їх у землю сусіднього короля.

І принц розповідав їй про бурі і про штилі, про різні риби, що живуть у глибині моря, і про чудеса, які бачили там водолази, а вона тільки посміхалася, слухаючи його розповіді: вона найкраще знала, що є на дні морському. .

Яскравої місячної ночі, коли всі, крім одного кермового, спали, вона сіла біля самого борту і почала дивитися в прозорі хвилі; і ось їй здалося, що вона бачить батьківський палац; стара бабуся стояла на вишці і дивилася крізь хвилюючі струмені води на кіль корабля. Потім на поверхню моря випливли її сестри; вони сумно дивилися на неї і ламали свої білі руки, а вона кивнула їм головою, посміхнулася і хотіла розповісти про те, як їй добре тут, але в цей час до неї підійшов корабельний юнга, і сестри пірнули у воду, юнга ж подумав, що це майнула у хвилях біла морська піна.

На ранок корабель увійшов до гавані чудової столиці сусіднього королівства. І ось у місті задзвонили в дзвони, з високих веж стали лунати звуки рогів, а на площах збиратися полки солдатів з блискучими багнетами і прапорами. Почалися свята, бали йшли за балами, але принцеси ще не було: вона виховувалась десь далеко в монастирі, куди її віддали вчитися всім королівським чеснотам. Нарешті прибула й вона.

Русалочка жадібно дивилася на неї і повинна була зізнатися, що милішою і красивішою за обличчя вона ще не бачила. Шкіра на обличчі принцеси була така ніжна, прозора, а з-за довгих темних вій усміхалася пара темно-синіх лагідних очей.

- Це ти! - сказав принц. — Ти врятувала мені життя, коли я напівмертвий лежав на березі моря!

І він міцно притиснув до серця свою червону наречену.

— О, я надто щасливий! - сказав він русалочці. — Те, про що я не смів і мріяти, справдилося! Ти порадієш моєму щастю, адже ти так любиш мене!

Русалочка поцілувала його руку, і їй здалося, що серце її ось-ось розірветься від болю: його весілля має вбити її, перетворити на морську піну!

Дзвони в церквах задзвонили, вулицями роз'їжджали герольди, сповіщаючи народ про заручини принцеси. З кадильниць священиків струмував запашний фіміам, наречений з нареченою подали один одному руки і отримали благословення єпископа. Русалочка, одягнена в шовк і золото, тримала шлейф нареченої, але її вуха не чули святкової музики, очі не бачили блискучої церемонії: вона думала про свій смертний час і про те, що вона втрачала з життям.

Того ж вечора наречений з нареченою мали відплисти на батьківщину принца; гармати палили, прапори майоріли, а на палубі корабля був розкинутий розкішний намет із золота та пурпуру; у наметі височіло чудове ложе для наречених.

Вітрила надулися від вітру, корабель легко і без найменшого струсу ковзнув по хвилях і помчав уперед.

Коли смеркло, на кораблі спалахнули сотні різнокольорових ліхтариків, а матроси почали весело танцювати на палубі. Русалочці згадалося свято, яке вона бачила на кораблі того дня, коли вперше спливла на поверхню моря, і ось вона помчала в швидкому повітряному танці, наче ластівка, яку переслідує шуліка. Всі були захоплені: ніколи ще не танцювала вона так чудово! Її ніжні ніжки різало як ножами, але вона не відчувала цього болю - серцю її було ще болючіше. Лише один вечір залишалося їй пробути з тим, заради кого вона залишила рідних і батьківський дім, віддала свій чудовий голос і щодня терпіла нескінченні муки, тоді як він і не помічав їх. Лише одну ніч ще залишалося їй дихати одним повітрям з ним, бачити синє море та зоряне небо, а там настане для неї вічна ніч, без думок, без сновидінь. Адже їй не було дано безсмертної душі! Довго за північ продовжувалися на кораблі танці та музика, і русалочка сміялася та танцювала зі смертельним борошном у серці; принц же цілував красуню наречену, а вона грала його чорним волоссям; нарешті, пліч-о-пліч пішли вони в свій чудовий намет.

На кораблі все стихло, один штурман залишився біля керма. Русалочка сперлася своїми білими руками на борт і, обернувшись обличчям на схід, почала чекати першого променя сонця, який, як вона знала, мав убити її. І раптом вона побачила у морі своїх сестер; вони були бліді, як і вона, але їхнє довге розкішне волосся не розвівалося більше по вітру: воно було обрізане.

— Ми віддали наше волосся відьмі, щоб вона допомогла нам позбавити тебе смерті! Вона дала нам ось цей ніж; бачиш, який гострий? Перш ніж зійде сонце, ти повинна встромити його в серце принца, і, коли тепла кров його бризне тобі на ноги, вони знову зростуться в риб'ячий хвіст, ти знову станеш русалкою, спустишся до нас у море і проживеш свої триста років, перш ніж станеш солоною морською піною. Але поспішай! Чи він, чи ти — один із вас має померти до сходу сонця! Наша стара бабуся так засмучується, що втратила від горя все своє сиве волосся, а ми віддали свої відьмі! Вбий принца і повернися до нас! Поспішай — бачиш, на небі показалася червона смужка? Скоро зійде сонце, і ти помреш! З цими словами вони глибоко зітхнули і занурилися в море.

Русалочка підняла пурпурову завісу намету і побачила, що голівка чарівної нареченої лежить на грудях принца. Русалочка нахилилася і поцілувала його в прекрасне чоло, подивилася на небо, де розгорялася ранкова зоря, потім подивилася на гострий ніж і знову поглянула на принца, який у цей час виголосив уві сні ім'я своєї нареченої — вона сама була в його думках! — і ніж здригнувся в руках русалочки. Але ще хвилина — і вона кинула його в хвилі, які почервоніли, ніби забарвилися кров'ю, де він упав. Ще раз подивилася вона на принца згаслим поглядом, кинулася з корабля в море і відчула, як тіло її розпливається піною.

Над морем піднялося сонце; промені його любовно зігрівали мертвенно холодну морську піну, і русалочка не відчувала смерті; вона бачила ясне сонечко і якихось прозорих, чудових створінь, що сотнями майоріли над нею. Вона могла бачити крізь них білі вітрила корабля та червоні хмари на небі; голос їх звучав як музика, але така повітряна, що нічиє людське вухо не могло розчути її, так само, як нічиє людське око не могло бачити їх самих. У них не було крил, і вони носилися в повітрі завдяки своїй легкості та легкості. Русалочка побачила, що й у неї таке ж тіло, як у них, і що вона дедалі більше відокремлюється від морської піни.

- До кого я йду? — спитала вона, підводячись у повітря, і її голос звучав такою ж дивною повітряною музикою, якою не в силах передати жодних земних звуків.

- До дочок повітря! - відповіли їй повітряні створіння. — У русалки немає безсмертної душі, і вона не може придбати її інакше, як завдяки любові до неї людини. Її вічне існування залежить від чужої волі. Доньки повітря також не мають безсмертної душі, але вони самі можуть придбати її собі добрими справами. Ми прилітаємо до спекотних країн, де люди гинуть від спекотного, зачумленого повітря, і навіємо прохолоду. Ми розповсюджуємо в повітрі пахощі квітів і приносимо з собою людям зцілення та втіху. Через триста років, під час яких ми творимо посильне добро, ми отримуємо в нагороду безсмертну душу і можемо взяти участь у вічному блаженстві людини. Ти, бідолашна русалонька, всім серцем прагнула до того ж, що й ми, ти любила й страждала, підіймись разом із нами в захмарний світ; тепер ти сама можеш знайти безсмертну душу!

І русалочка простягла свої прозорі руки до сонечка Божого і вперше відчула у себе на очах сльози.

На кораблі за цей час все знову почало рухатися, і русалочка побачила, як принц з нареченою шукали її. Сумно дивилися вони на морську піну, що хвилювалася, точно знали, що русалочка кинулася в хвилі. Невидима, поцілувала русалочка красуню наречену в лоба, посміхнулася принцу і піднялася разом з іншими дітьми повітря до рожевих хмар, що плавали в небі.

— Через триста років ми ввійдемо в Боже царство! Може, й раніше! - прошепотіла одна з дочок повітря. — Невидимками влітаємо ми в оселі людей, де є діти, і, якщо знайдемо там добре, слухняне дитя, яке тішить своїх батьків і гідне їхнього кохання, ми посміхаємося, і термін нашого випробування скорочується на цілий рік; якщо ж зустрінемо там злої, неслухняної дитини, ми гірко плачемо, і кожна сльоза додає до довгого терміну нашого випробування ще зайвий день!

Ганс Хрістіан Андерсон. Казки та історії. У двох томах. Л: Худий. література, 1969.
Переклад Анни та Петра Ганзен.

Андерсен Г.Х. «Русалочка»

художник Володимир Ненов

Видавництво "Росмен" 2012 рік

З публікацією уривків із казки