Старечі зміни центральної нервової системи. Особливості. Нервові розлади у літньому віці Особливості нервової системи у літньому віці

К.І.Прощаєв 1, О.М.Ільницький 2, К.В.Перелигін 3
1 Білгородський державний університет
2 Полоцький державний університет
3 Санкт-Петербурзький інститут біорегуляції та геронтології СЗО РАМН

РезюмеУ статті представлені дані про ознаки старіння нервової системи та можливість їх корекції за допомогою застосування препарату Проноран.
Ключові слова:старіння, нервова система, Проноран.

NEUROLOGICAL SYMPTOMS OF AGEING AND THEIR CORRECTION

K.I.Prashchayeu 1, A.N.Ilnitski 2, K.V.Perelygin 3
1 Belgorod State University;
2 Polotsk State University;
3 S.-Petersburg Institue of Bioregulation and Gerontology

Сумарні.Інформація про симптоми ageing nervous system і можливість їхньої корекції за допомогою Pronoran is presentd.
Key words: ageing, nervous system, Pronoran.

В останні роки особлива увага приділяється проблемам геріатрії, що пов'язано зі збільшенням частки людей похилого віку в суспільстві, важливістю використання їх залишкової працездатності. Нерідко цьому перешкоджають численні захворювання, що розвиваються у людей похилого віку, у тому числі неврологічного профілю. Так, за даними різних авторів, скарги на когнітивні розлади висувають не менше 80-83% літнього населення нашої країни, причому в умовах відсутності неврологічних захворювань. Це диктує необхідність як глибокого вивчення процесів природного старіння, а й активного пошуку ефективних лікарських засобів, поліпшують когнітивні функції у геріатричного контингенту хворих .

Патоморфологія старіння центральної нервової системи
Процеси старіння характеризуються серією однопланових для всіх органів та систем проявів, які полягають у заміщенні активно діючих клітин жирової та сполучної тканини внаслідок порушення кровопостачання через атеросклеротичні та інволютивні процеси в серцево-судинній системі.

Ці явища характерні й у центральної нервової системи. З віком маса головного мозку людини знижується, відбувається зменшення кількості нейронів у корі мозку, підкіркових ядерних структурах та мозочку при одночасному збільшенні кількості гліальних клітин. Насамперед гинуть нейрони, які займають полярне становище щодо функціональної активності, тобто. активно функціонуючі клітини та нейроцити, що не мають функціонального навантаження (прискорене зношування та атрофія спокою). Змінюється біохімія діяльності нейронів: знижується синтез та обмін нейромедіаторів, накопичуються проміжні метаболіти, токсини, що викликають множинні пролонговані пошкодження ДНК, що призводить до накопичення мутацій та уповільнює перебіг репаративних процесів.

Описані морфологічні зміни мозкової тканини призводять до функціональних наслідків. Знижується електрична активність нейронів кори та порушується ефективність передачі нервових імпульсів, знижується ефективність мозкового метаболізму, спостерігається каскад біохімічних реакцій – зниження концентрації дофаміну, серотоніну. На тлі гіпоперфузії мозку відмічено накопичення в ньому прозапальних сигнальних молекул – фактора некрозу пухлини, прозапальних інтерлейкінів, що посилює процеси старіння мозку та стимулює клінічні прояви цього старіння.

Зазначимо, що початкові прояви старіння з'являються вже досить рано, четверту декаду життя, в яку починається процес зменшення кількості нейронів. Проте саме собою зменшення кількості нервових клітин немає визначального впливу прояви старіння. Більш важливим є стан функціональних зв'язків між нейронами, які здійснюються завдяки нейротрансмітерам, які взаємодіють із відповідними рецепторами. Доведено, що у процесі нормального природного старіння відбувається послідовне роз'єднання регуляторних систем нейронів мозку. Насамперед це проявляється зміною сигнальних каскадів лише на рівні клітинного ядра, потім спостерігаються порушення структурно-функціональних властивостей синаптичних мембран та його деградація .

Клінічні прояви старіння центральної нервової системи
В даний час відомо, що є ряд захворювань, розвиток яких можливий тільки в похилому та старечому віці, так звані вік-асоційовані захворювання, до яких з патології неврологічної групи відносять, перш за все, хвороба Альцгеймера та психічні сенильні розлади. Разом з тим, описані патоморфологічні явища старіння можуть виникати при станах, званих патобіогерозами, при яких біологічний вік людини випереджає паспортний. До таких станів слід віднести дисциркуляторну енцефалопатію, найчастіше атеросклеротичного генезу, хворобу Паркінсона. Клінічними проявами старіння центральної нервової системи при даних захворюваннях будуть хронічні когнітивні розлади, ознаки гіпоперфузії головного мозку - запаморочення, нестійкість при ходьбі, загальна слабкість, підвищена стомлюваність, порушення сну, нерідко осередкова симптоматика - пірамідна синдром, пірамідна недостатність.

Нормальне старіння також супроводжується низкою симптомів, які дебютують, як правило, у віці 50-60 років. При цьому дещо знижується здатність до концентрації уваги та швидкість обробки інформації, розумова діяльність у похилому віці вимагає відносно більшого часу та зусиль. При нормальному старінні спостерігаються труднощі при отриманні слухомовної інформації, зорова інформація краще запам'ятовується та переробляється. Допомога при заучуванні та підказки при відтворенні суттєво збільшують обсяг запам'ятовування, що є суттєвим диференційно-діагностичним критерієм. За наявності патологічних процесів допомога при заучуванні та відтворенні, як правило, неефективна. Загалом при природному старінні когнітивні функції суттєво не страждають, швидке прогресування когнітивних розладів є ознакою органічного ураження головного мозку.

Таким чином, як природне старіння, асоційовані з віком захворювання, так і біопатогероз характеризуються зниженням перфузії тканини головного мозку, ангіоспазмом його судин, порушеннями електричної активності кори, зниженням концентрації нейротрансмітерів, включаючи дофамін, серотонін, норадреналін. У зв'язку з цим перспективним у клінічній практиці буде застосування тих лікарських препаратів, які впливають на всі зазначені патогенетичні ланки.

До препаратів, які успішно використовуються для корекції проявів старіння центральної нервової системи, можна віднести пірибедил із групи дофаміноміметиків та протипаркінсонічних засобів («Проноран», Серв'є, Франція).

За механізмом дії Проноран є селективним агоністом D2/D3-дофамінових рецепторів з додатковими α2-норадренергічними властивостями.

Особливістю фармакологічної дії Пронорана є його здатність впливати на дофамінові рецептори в ядрах екстрапірамідної системи, стимулювати електричну активність кори та підкіркових структур мозку, покращувати церебральне кровопостачання за рахунок дилатації судин головного мозку.

Крім того, Проноран блокує пресинаптичні α2-адренорецептори префронтальної кори та блакитної плями. Ці властивості можуть пояснювати ефективність Пронорана при вікових розладах пам'яті та уваги, оскільки дозволяють стимулювати когнітивні функції та підвищувати працездатність.

Препарат швидко адсорбується із шлунково-кишкового тракту, максимальна концентрація у сироватці крові досягається через 1 годину після прийому, зв'язування з білками плазми низьке. Період напіввиведення становить близько 2 годин, виводиться переважно нирками у вигляді метаболітів та жовчю. Через 24 год із сечею виводиться 50% препарату, через 48 год – 100%.

Проноран застосовується при терапії хронічних когнітивних розладів та нейросенсорному дефіциті у процесі старіння; при хворобі Паркінсона у вигляді монотерапії або на фоні застосування леводопи, особливо при формах хвороби, що протікають із тремором; як допоміжна терапія при облітеруючій патології судин нижніх кінцівок; терапії симптомів офтальмологічних захворювань ішемічного генезу (звуження гостроти, полів зору, зниження контрастності квітів).

Прийом препарату протипоказаний при гіперчутливості, артеріальній гіпотензії, у гострій фазі інфаркту міокарда, у період вагітності та лактації.

На сьогодні закінчено низку досліджень, що свідчать про високу ефективність Пронорана.

Так, проведено оцінку ефективності Пронорана в дозі 50 мг на добу у літніх пацієнтів зі скаргами на запаморочення, розлади пам'яті та настрої. Виконано багатоцентрове дослідження, до якого було включено 684 пацієнти, середній вік яких становив 66 років (55-75 років). Усі пацієнти мали одну чи більше ознак погіршення мозкової діяльності (інтелектуальні розлади, розлади поведінки, рухові та сенсорні порушення), 67% хворих мали розлад пам'яті. Тривалість спостереження становила 3 міс. Оцінка ефективності препарату проводилася на основі динаміки виразності розладів інтелекту, настрою, рухових та нейросенсорних порушень. Застосовано геріатричну клінічну шкалу, що складається з 13 пунктів: пам'ять на недавні події, Втома, запаморочення, шум у вухах, сон, швидкість мислення, емоційна стабільність, товариськість, мотивація, кооперація, орієнтація в часі та просторі, турбота про себе. Виявлено, що Проноран достовірно покращує пам'ять нещодавніх подій на 34,8%, когнітивні функції у літніх пацієнтів загалом на 33%. 85% дослідників оцінюють ефективність Пронорана як «хорошу і дуже хорошу», 80% пацієнтів оцінюють лікування як «дуже хороше та добре», а 98,7% хворих оцінюють переносимість лікування як «дуже хорошу». Отримані дані дозволили зробити висновок, що Проноран - високоефективний препарат для лікування пацієнтів похилого віку, які мають порушення мозкової функції, пов'язаної зі старінням (розлади пам'яті, настрої і запаморочення).

Вивчено ефективність застосування препарату Проноран у літніх пацієнтів з дисциркуляторною атеросклеротичною енцефалопатією та легкими когнітивними розладами. Дослідження було відкритим, до нього було включено 22 пацієнти, середній вік – 67 років (53-78 років). Випробувані страждали на дисциркуляторну енцефалопатію II стадії з ознаками легких когнітивних розладів, ним був призначений Проноран у дозі 50 мг на добу, тривалість лікування склала 3 міс. Ефективність терапії оцінювалася за динамікою когнітивних функцій: пам'яті, уваги, психомоторних функцій (за шкалами MMSE та депресії Маттіса), за динамікою суб'єктивних неврологічних симптомів: головний біль, запаморочення, шум у голові, порушення сну, стомлюваність. Виявлено, що Проноран достовірно покращує когнітивні та психомоторні функції у пацієнтів похилого віку, значно покращує самопочуття пацієнтів, зменшує суб'єктивні неврологічні симптоми. Крім того, Проноран показав хорошу переносимість, не впливаючи на життєво важливі функції організму.

Проноран має безперечні переваги в терапії когнітивних розладів у порівнянні з традиційними судинорозширювальними препаратами. Про це свідчать результати рандомізованого подвійного сліпого дослідження, в якому порівнювалася ефективність Пронорана та судинорозширювального засобу Вінкамін. 84 хворих віком 55-75 років отримували або Проноран у дозі 50 мг на добу, або Вінкамін (60 мг на добу) протягом 3 місяців. Дослідження оцінювало вплив Пронорана на різні психомоторні процеси та безпеку цього препарату. Виявлено, що Проноран достовірно покращує увагу, про що свідчили показники тесту Brickenkamp (тест викреслення літер). Випробовуваний мав викреслювати певну букву в 14-рядковому надрукованому тексті. При цьому необхідно викреслити якнайбільше літер за обмежений час. На кожен рядок давалося 20 секунд. Результат виражався у кількості викреслених літер, загальному числі помилок та відсотку помилок. Проноран зменшував кількість помилок, тоді як препарат порівняння не впливав на результати тесту.

Також Проноран здатний покращувати гнучкість мислення, яку оцінювали за допомогою кількох тестів. Так були застосовані: тест Guildford, або тест освіти пропозиції. Випробуваний мав скласти осмислене речення з 4 заданих слів. Усього пропонувалося 20 комбінацій із 4 слів. Тест Amthauer: визначення загальних властивостей. Хворому пропонувалося 16 пар слів, які мають виділити загальне. За результатами цих тестів Проноран не тільки покращував показники через 3 місяці лікування, але й виявився більш ефективним, ніж препарат порівняння.

Проноран покращує здатність до запам'ятовування у похилому віці. Пам'ять оцінювали за допомогою чотирьох тестів: відтворення короткої розповіді(хворий повинен відтворити як можна більше деталей); тест на зорову пам'ять (хворий повинен відтворити знайомі об'єкти, показані у певний час); відтворення послідовності чисел через короткий час після їхнього пред'явлення; відтворення послідовності букв через короткий час після їхнього пред'явлення. Виявлено, що Проноран суттєво покращував показники кожного із цих чотирьох тестів. Причому в кожному випадку він виявлявся значно ефективнішим за препарат порівняння.

Загалом пацієнти, які приймали Проноран, відзначали покращення загального самопочуття, приплив життєвої енергії, підвищення працездатності, що достовірно відрізняло препарат від Вінкаміну.

Таким чином, Проноран є сучасним ефективним препаратом, що нівелює негативні неврологічні наслідки як природного старіння, так і симптоматики патобіогерозів та асоційованих із віком захворювань.

Відомості про авторів:
Прощаєв Кирило Іванович - д-р мед. наук, проф. кав. внутрішніх хвороб №2 БелДУ
О.М.Ільницький – д-р мед. наук, проф., Полоцький державний університет
К.В.Перелигін - канд. мед. наук, Санкт-Петербурзький інститут біорегуляції та геронтології СЗО РАМН

ЛІТЕРАТУРА

1. Прощаєв К.І., Ільницький О.М., Коновалов С.С. Вибрані лекції з геріатрії. СПб.: Прайм-Єврознак. 2008.
2. Шабалін В.М. Посібник з геронтології. М: Цитадель-Трейд. 2005.
3. Пальцев М.А., Квітовий ІМ. Посібник з нейроиммуноэндокринологии. М: Медицина. 2006.
4. Saraux H, HacheJC, Pradere E. Interet de Trivastal retard 50 dans les degenerescences maculaires liees a 1age avec mesure de la sensibilite au contraste.J Int Med 1992; 257:119-23.
5. Corradino C. Trivastal retard 50 in everyday medical practice. Це значення в резистентності з дизнесу, tinnitus and memory disorders. Trib Med 1988; 3:39–42.
6. Gallet B, Ane R. Ефективність Trivastal retard 50 in cochleovestibular Syndromes. Arch Otolaryngol 1989; 7:50-4.
7. Bille J, Bukowski JV, De-Ferron A. Cerebral decline and therapeutics: multicenter клінічний тріал з Trivastal retard 50 in neurogeriatrics. Psychol Med 1986; 18: 609-26.
8. Mounier-Kuhn P, Pialoux P. Etude de 1"accepabilite" de Trivastal retrase 50 en ORL Appreciation clínicа та електроніста-мографічний дн traitement au long cours dans les vertiges posttraumatiques, la maladie de Meniere, les trauma- acouphenes et les presbyacousies. Expert Report 1974.
9. Pujol R. Cochlear neuropharmacology: advances and perspectives. First multidisciplinare meetings on Trivastal retard 50. Collection Scientifique, Trivastal retard 50 mg LP Editions Eutherapie 1991; 99-102.
10. Nagaraja D. Randomized клінічним триалом в допамін receptor agonist piribedil в дослідженні age asociated memory impairment. Am J Psychiatry2001; 158:1517-9.
11. Millan M, Cussac D, Milligan G. Antiparkinsonian agent Piribedil displays antagonist properties at native, rat, and cloned, human α 2 adenoceptors: cellular and functional characterization. J Pharmacol Experiment 2001; 297: 876-87.
12. Gallet B, Ane E. Efficacite de Trivastal retard 50 dans les syndromes cochle"o-vestibulaires. JAMA 1991; 1:59-61.
13. Lambrozo J. Value of Trvastal retard 50 в тривалий термін хронічної cerebral insufficiency. National multicenter study involving 2758 пацієнтів. CR Ther 1983; 1:9-19.
14. Grange GD. Utility of Trivastal retard 50 in macular drusen. Gaz Med Fr 1984; 91: 115-7.
15. Scholing WE. Etude en double insu, par tests psychometriques. Trivastal retard 50 center produit de reference. Tempo Medical 1982; 114: 36-40.

Будь-який живий організм з моменту виникнення і протягом всього життя зазнає певних змін у структурі, обміні, функції та поведінці, послідовно проходячи етапи ембріонального та постембріонального розвитку, зрілості та старості, що неминуче закінчується смертю. Старість і смерть невідворотно наступають навіть у тому випадку, якщо організм знаходиться в максимально сприятливих умовах довкілля і забезпечений гарною їжею. Незважаючи на те, що, як відомо, вплив середовища може надавати деякий модифікуючий вплив на темп і характер вікових змін, значно загальмувати процес старіння і тим більше звернути його назад поки нікому не вдається, що свідчить швидше про внутрішню природу цього процесу.

В даний час не можна зробити остаточного висновку про причини, що викликають старіння. З численних гіпотез, що існують з цього питання, можна виділити дві основні групи. Гіпотези першої групи припускають, що старіння є наслідком накопичення пошкоджень, що не відновлюються, одержуваних організмом протягом життя.

Як фактори, що пошкоджують, можуть виступати радіоактивне випромінювання, у тому числі фонове, що відбувається внаслідок розпаду природних радіоактивних елементів, космічні випромінювання та інші джерела радіації, а також випадкові флюктуації рН і температури в мікрооб'ємах середовища .

Крім того, сильну шкідливу дію надають вільні радикали і перекиси, які можуть утворюватися при окисленні речовин в організмі. Як відомо, ці сполуки хімічно надзвичайно активні та здатні викликати ушкодження молекул, розриваючи їх або утворюючи внутрішньомолекулярні та міжмолекулярні зшивки. Описане при старінні накопичення погано розчинного колагену та ліпофусцину, можливо, є наслідком такого вільнорадикального окислення.

Неминучість старечих змін і фатальність смерті, бажання затримати молодість, що йде, і повернути минулу здавна хвилювали людський розум і будили уяву. Немає числа легенд, фантастичних спроб і необґрунтованих рекомендацій, що прийшли з глибини століть і не зникають у наші дні, які обіцяють швидке досягнення тривалої молодості, довголіття та звільнення від хвороб. Найчастіше ці методи "омолодження" наївні і в кращому разі варті уваги. Однак вони можуть стати потенційно небезпечними для здоров'я. Такі рекомендації повинні бути засновані тільки на науковому розумінні механізмів старіння та всебічної експериментальної перевірки.

Центральна нервова система покликана пристосувати організм до існування за умов довкілля, забезпечити йому механізми, сприяють збільшенню тривалості життя. Виниклі в нервовій системі вікові зміни - одна з головних причин старіння.

Робота центральної нервової системи порушується насамперед через старіння рецепторів - закінчень чутливих нервових волокон та спеціалізованих клітин, які є сполучною ланкою між зовнішніми подразниками та центральною нервовою системою. Цей процес продовжується все життя і відбувається у всіх відділах центральної нервової системи.

У процесі старіння організму сповільнюється психомоторна реакція. Час, необхідне спрацьовування умовних рефлексів - судинних, рухових, миготливих і дихальних, - помітно збільшується. З віком здатність до одночасного та успішного виконання кількох видів діяльності різко погіршується.

Це суттєвою зміною процесів біосинтезу білка у мозку. Вироблення білка стає менш активним через зниження вмісту РНК у нервових клітинах, що зумовлено тим, що процес продукування цієї кислоти сповільнюється. В результаті погіршуються збудливість та реактивність клітинних структур мозку. Основні нервові процеси – збудження та гальмування – стають нестійкими.

У процесі старіння змінюються структура і обмінні процеси в нервових клітинах (нейронах), в їх довгих відростках (аксонах), а також в їх відростках, що гілкуються (дендритах). Це призводить до загибелі частини нейронів, що є практично непоправною втратою: під час останніх відкриттів вчені встановили, що нервові клітини хоч і діляться (раніше це заперечувалося), але відновлюються вкрай повільно. А тим часом протягом усього життя людини в нейронних мережах мозку накопичується та зберігається вся необхідна життєва інформація, яка пов'язана з пам'яттю, досвідом та можливостями їх використання.

Так як у літньому віці щільність нейронів у корі головного мозку зменшується, знижується інтенсивність кровотоку мозку. Вага головного мозку у процесі старіння також змінюється. Після 30 років він починає повільно зменшуватись (у чоловіків цей процес відбувається швидше). Одночасно знижується енергетичний потенціал мозку, що з ослабленням енергетичного обміну.

Процеси старіння характеризуються серією однопланових для всіх органів та систем проявів, які полягають у заміщенні активно діючих клітин жирової та сполучної тканини внаслідок порушення кровопостачання через атеросклеротичні та інволютивні процеси в серцево-судинній системі.

Факти, що визначають актуальність цієї проблеми:

12-15% населення становлять особи віком від 65 років, причому до 2020 р. їх чисельність зросте щонайменше вдвічі.

Соматичні та неврологічні захворювання у літніх нерідко протікають атипово, що призводить до складнощів діагностики та лікування даної категорії хворих, а цілий ряд нозологічних форм властивий в основному особам похилого та старечого віку.

Зміни з боку нервової системи, пов'язані з процесами біологічного старіння та/або захворюваннями психоневрологічного та соматичного профілю, є провідними у літніх та старих людей. Так, майже у 50% випадків клінічна неспроможність у людей віком від 65 років обумовлена неврологічними розладами.

У геріатричній практиці атипове або неспецифічне прояв патологічних станів, що часто зустрічаються, є не винятком, а правилом. До подібних станів належать падіння, нетримання сечі, сплутаність свідомості, гіпотермія.

При старінні значною мірою зміни зачіпають структури, що регулюють настрій, інтелектуальні процеси, рухові навички та аферентні системи.

Серед найпоширеніших у літніх порушень слід зазначити
хвороба Альцгеймера
ожиріння
хронічні больові синдроми (болі в спині та шиї, головні та абдомінальні болі)
тазові розлади (нетримання сечі, запори).

У літніх людей нерідко виявляєтьсяортостатична гіпотензія, що веде до порушень рівноваги. Такі неспецифічні симптоми, як сплутаність, падіння, запаморочення, стомлюваність є результатом певних захворювань, проте в практичній діяльності вони нерідко приймаються за "очікувані" порушення.

Неврологічні захворювання у літніх людей нерідко маніфестують якпсихіатричні: у вигляді тривожності, збудження, депресії, манії, ілюзій та галюцинацій – і супроводжуються порушеннями когнітивних функцій.

У діагностичному процесі важливо вирішити питання про те, чи є розлади.
проявом "нормального старіння", зокрема нервової та судинної системи
виникненням нового неврологічного захворювання
неврологічними проявами поточного чи посиленого соматичного захворювання.

Вирішення цих питань є важливим для розробки адекватної терапії, реабілітації, формування прогнозу.

Оцінка скарг та анамнезу

Вивчення історії захворювання людей похилого віку та старих людей має деякі особливості, пов'язані з низкою обставин. До них відносяться
порушення пам'яті, що ускладнюють уточнення часу виникнення перших симптомів
нерідко неадекватне ставлення пацієнта та його родичів до питання про те, чи ті чи інші розлади є "нормальними" явищами або ознаками хвороби.
емоційно-особистісні характеристики пацієнта, що посилюють або маскують наявні порушення.

Детальна оцінка анамнезу та ретельне фізикальне обстеження мають у літніх людей більше значення, ніж у пацієнтів молодого віку. Анамнестичні відомості необхідно отримати не тільки у самого хворого, а й у його близьких, особливо актуально у хворих з деменцією.

Оцінюючи анамнез життя, слід з'ясувати низку питань, що відбивають соціальні умови життя хворого:склад сім'ї
хто допомагає хворому
фінансове становище
одержувані препарати (їх вартість)
харчування (наприклад, внаслідок бідності та певних пристрастей у їжі дієта може бути надмірно вуглеводною)
прийом алкоголю та ліків.

Важливо уточнити характер розладів.
родичів
близьких знайомих
медичну документацію

Необхідно з'ясувати
час появи перших ознак захворювання
характер течії
можливі причини погіршення
застосовувані методи лікування та їх результат

Літні хворі нерідко нечітко описують свої болючі відчуття, пацієнт може використовувати терміни "дискомфорт", "оніміння" або "слабкість" для опису істинного болю, подразнення шкіри, гіперестезії або навіть зниження чутливості. Такими ж погано диференційованими термінами є "запаморочення" (може означати нестійкість при ходьбі, незвичайні відчуття в голові, шум у вухах, власне запаморочення, головний біль та ін) і "нестійкість".

(!!!) Дуже важливо зіставляти стан неврологічної сфери з соматичними захворюваннями, оскільки нерідко неврологічні розлади – гострі чи хронічні – є проявами, часом провідними, захворювань внутрішніх органів, опорно-рухового апарату, ендокринної сфери.

Важливе місце займає дослідження серцево-судинної системи, оскільки ціла низка кардіологічних захворювань лежить в основі неврологічних порушень:
кардіогенні емболії церебральних судин
пошкодження центральної нервової системи (ЦНС) з розвитком постгіпоксичної/постишемічної енцефалопатії після короткочасної зупинки серця або після кардіохірургічних операцій
кардіогенні синкопи
неврологічні ускладнення бактеріального ендокардиту

Втім, і патологія ЦНС надає великий впливстан серцево-судинної системи. У зв'язку з цим слід згадати можливість виникнення аритмій та інфаркту міокарда відразу після інсульту, транзиторних ішемічних атак – перед зупинкою серця, роль ЦНС у генезі артеріальної гіпертензії, можливість зупинки серця після операцій на каротидних артеріях.

Неврологічний статус

У осіб похилого та особливо похилого віку нерідко виявляються особливості неврологічного статусу, які, Крайній міріумовно, можна зарахувати до нормальним. Клінічне неврологічне обстеження не відрізняється від загальноприйнятого.

(!!!) Спостереження за поведінкою хворого під час розмови з ним, оцінка його спонтанної рухової активності часом дає більше інформації, ніж власне неврологічний огляд.

При цьому необхідно враховувати особливості, що допомагають розмежувати ознаки доброякісного старіння від симптомів неврологічних захворювань.

При оцінці неврологічного статусу важливе значення надається так званій осередковій мікросимптоматиці.: наприклад, поява легкої асиметрії глибоких рефлексів може бути ознакою прогресування наявного або появи нового захворювання.

Для об'єктивної оцінки змін неврологічного статусу необхідно
добитися повного розуміння хворим інструкцій
необхідно усувати природне емоційне збудження хворого, яке завжди проявляється звичним для молодших пацієнтів образом.

Зміни з боку черепних нервів рідко пов'язані з нормальним старінням. Можна виявити
симетричне зниження нюху та зору (останнє, як правило, пов'язане з порушеннями рефракції)
часто відзначається звуження зіниць
зниження реакції на конвергенцію та акомодацію
іноді - легке обмеження погляду нагору.

(!!!) Зміни на очному дні, обмеження полів зору однозначно мають патологічний характер.

Серйозні порушення з боку зорового аналізатора у літніх людей часто пов'язані з катарактою, глаукомою або макулярною дегенерацією.

Приблизно у 25% осіб віком від 60 років відзначається скарга на дзвін у вухах, що нерідко супроводжується зниженням слуху. Недолік можливої наявності приглухуватості може призвести до помилкового припущення про наявність у пацієнта деменції.

РУХОВА СИСТЕМА

Значні зміни відзначаються у руховій системі:

Зі збільшенням віку відбувається зниження м'язової маси(на 20-30%), що носить двосторонній характер і нічим не виявляється клінічно, - зниження м'язової сили можна виявити лише за динамометрії або за порівняння з молодими.

Оцінюючи м'язової маси можуть виникнути певні труднощі. При атрофічних змінах шкіри та зменшенні підшкірної жирової клітковини може скластися неправильне враження про наявність легкої атрофії м'язів.

(!!!) Показовим для істинної атрофії у разі є наявність фасцикуляций у спокої, асиметрії проти іншою рукою, локальної атрофії (наприклад, м'язів тенара) і навіть легкої м'язової слабкості. За відсутності цих ознак виявляється "атрофія", швидше за все, відповідає межам норми.

При виконанні координаторних проб, оцінці м'язової сили в кінцівках можуть виникнути складності, зумовлені артритами та болем, що обмежують рух у суглобах.

Тремор голови або рук спостерігається досить часто, але, враховуючи той факт, що у більшості літніх має бути відсутнім як доброякісний есенціальний, так і сенільний тремор, краще вважати його патологічною ознакою.У літніх людей збільшується час рухових реакцій, особливо уповільнюється швидкість виконання тонких швидких рухів.

(!!!) Неврологічний огляд обов'язково включає оцінку ходьби.

У літніх хода стає сповільненою, відзначається тенденція
до загальної флексії
дорсальний кіфоз
легка флексія стегон та колін
немає плавності рухів
відзначається легка брадикінезія

Для чоловіківхарактерна флексорна поза з широко розставленими ногами, хода дрібними кроками.

Для жінок- близько поставлені ноги, хода перевалку.

Обережна хода характеризується повільними короткими кроками з нормальною або мінімально збільшеною базою та поворотами всім тілом ("en bloc"). Хоча при обережній ході відзначаються дрібні кроки, рухи ногами не настільки зменшені, щоб призводити до ходіння. Підтримка рівноваги та виконання поштовхового тесту порушені мінімально або помірно. Для цього розладів ходьби не характерні ні феномен "замерзання", ні ходьба з широкою базою. Цей тип порушень ходьби має неспецифічний характері і не вказує на якесь певне захворювання. Обережна хода є нормальною відповіддю на відчуття нестійкості. У багатьох людей похилого віку обережна хода може виникати як реакція на мінімальні зміни м'язової сили, вестибулярної системи, зорових функцій, коли вони вважають себе менш стійкими і менш здатними коригувати порушення рівноваги під дією зовнішніх факторів. Обережна хода може бути першою ознакою порушень ходьби, надалі може виникнути патологічний патерн ходьби.

(!!!) Звичайно, не слід поспішати і завжди ці симптоми відносити на рахунок старіння, необхідно оцінювати їх у комплексі з іншими суб'єктивними та об'єктивними проявами захворювання. Зокрема, певні складнощі виникають при діагностиці початкових проявів паркінсонізму, які подібні до ознак нормального старіння. Слід зауважити, що майже у чверті хворих із прижиттєво діагностованою хворобою Паркінсона на аутопсії виявляються зміни, що не підтверджують цей діагноз.

РЕФЛЕКТОРНА СИСТЕМА

У літніх людей знижується амплітуда глибоких рефлексів, часто відсутні ахіллові рефлекси.

(!!!) Не можна вважати проявом нормального старіння відсутність колінних рефлексів чи глибоких рефлексів із верхніх кінцівок. Питання про зниження ахіллових рефлексів як ознаки нормального старіння дискусійне.

У переважної кількості осіб з відсутністю ахіллових рефлексів або на момент огляду, або в минулому були захворювання, які потенційно могли призвести до цього симптому (цукровий діабет, радикулопатія і т.д.).

Глибокі рефлекси на верхніх кінцівках у літніх людей нерідко пожвавлені за відсутності іншої неврологічної симптоматики.

У ряді подібних випадків у пацієнтів відзначається тривожність, дифузна цереброваскулярна недостатність або метаболічні розлади, які частіше пов'язані з дегідратацією.

(!!!) Після корекції дегідратації рефлекси зазвичай стають нормальними.

(!!!)Асиметрія глибоких сухожильних рефлексів є патологічною ознакою.

У літніх людей можуть виявлятися аксіальні рефлекси, проте вони особливо виражені у пацієнтів з деменцією. Нерідко відсутні черевні та інші поверхневі рефлекси.

(!!!) Позитивні розгинальні підошовні рефлекси безперечно вказують на патологію пірамідних шляхів.

Важливе діагностичне значення має наявність фасцікуляцій, у тому числі й у м'язах язика, проте у літніх ізольовані рідкісні фасцікуляції у литкових м'язах можуть не свідчити про наявність патологічного процесу.

ЧУТЧА СИСТЕМА

Поверхнева чутливість та м'язово-суглобове відчуття не змінюються, проте може виявлятися зниження вібраційної чутливості у дистальних відділах нижніх кінцівок. Як правило, великого діагностичного значення у літніх людей це не має.

(!!!) Проте поєднання зниження вібраційної чутливості з порушенням м'язово-суглобового відчуття свідчить про існуючу патологію.

Слід зазначити, що оцінка м'язово-суглобового почуття у літніх пов'язана з певними труднощами у хворих з ураженням суглобів, глухотою або деменцією. Також деякі труднощі можуть виникнути при дослідженні поверхневої чутливості нижніх кінцівок у пацієнтів з набряками.

ВЕГЕТАТНА СИСТЕМА

Практично у всіх осіб, які досягли віку 70 років і старше, спостерігаються симптоми легкої вегетативної дисфункції, включаючи
схильність до запорів
безсоння, виражене тією чи іншою мірою
сексуальну недостатність
легку ортостатичну гіпотензію
підвищену чутливість до гіпотермії

КОГНІТНА СИСТЕМА

Велику увагу при обстеженні людей похилого віку необхідно приділяти оцінці когнітивного статусу. Це друга, поряд із руховою системою, сфера, зміни в якій при старінні найбільш виражені.
Практично у всіх літніх людей у порівнянні з молодими відзначаються порушення з боку пам'яті на недавні події.
У той же час ці зміни не повинні проявлятися клінічно, вони фіксуються лише за допомогою спеціальних нейропсихологічних методик, причому лише у осіб старше 70 років.
Повністю зберігається орієнтування у часі, просторі та особистості, критичність, мислення, рахунок. З
знижується швидкість обробки нової інформації, здатність до навчання, збільшується час обробки нейропсихологічних тестів.

(!!!) Виразно патологічними слід вважати порушення праксису, мови, гнозису.

Суб'єктивне ставлення до захворювання, що супроводжується змінами у когнітивній сфері, з боку пацієнта часто буває неадекватним. У процесі попередньої розмови, збирання анамнезу, огляду уточнюється стан пам'яті, мислення, емоційної сфери. Звісно, слід виявляти у своїй максимальну делікатність.

(!!!) Навряд чи обґрунтовано відразу приступати до оцінки пам'яті з використанням спеціальних тестів, оскільки у когнітивно збереженого пацієнта це може викликати негативізм стосовно лікаря, тому важлива рольнадається попередньої розмові з хворим, яка допомагає отримати певну інформацію про стан когнітивної сфери хворого.

Для оцінки психічних функцій використовуються короткі шкали скринінгу. Кількість балів за короткою шкалою оцінки психічного статусу (англ. - MMSE) 25 і вище відповідає нормі, 20 і менше у дорослих, включаючи осіб з низьким рівнемосвіти, передбачає наявність деменції. Нормальні або близькі до норми результати виконання тестів у пацієнтів зі скаргами на зниження пам'яті вказує, скоріше, не на органічне, а на функціональне захворювання, частіше на депресію.

(!!!) Вихідними критеріями оцінки інтелекту, пам'яті, уваги повинні бути можливість повної адаптації до побутових умов, збереження трудових навичок (якщо пацієнт працює).

(!!!) Слід мати на увазі депресію, що часто є у людей похилого віку, істотно впливає на інтелектуально-мнестичні функції, сон, що викликає хронічні больові синдроми, що маскується соматичними і руховими розладами.

Уповільненість у відповідях питання у літнього зовсім необов'язково є патологічною ознакою, оскільки старіння супроводжується уповільненням мовної і рухової активності, проте це може відзначатися і за цілої низки захворювань - депресії, гіпотиреозі, хвороби Паркінсона.

Параклінічні методи дослідження

(!!!) Оцінюючи необхідність призначення тієї чи іншої діагностичної процедури, слід враховувати співвідношення "вартість/ефективність", чи позначаться можливі результати дослідження на прогнозі, лікуванні чи догляді за хворим.

Після впровадження в практику сучасних методів нейровізуалізації значно меншою стала необхідність проведення люмбальної пункції. Вирішуючи питання про її проведення, слід враховувати і те, що у літніх внутрішньочерепна гіпертензія, наприклад, при об'ємних утвореннях в області задньої черепної ямки, може не супроводжуватися набряком дисків зорових нервів. Тому перед проведенням люмбальної пункції пацієнту похилого віку бажано (за можливості) зробити комп'ютерну томографію (КТ) або магнітно-резонансну томографію (МРТ). Показаннями до проведення люмбальної пункції є підозра на субарахноїдальний крововилив чи менінгіт. Хронічний менінгіт у пацієнтів старших вікових груп може протікати атипово, супроводжуючись сплутаністю та порушеннями рівноваги, часто у цих хворих також відзначаються очворухові та пірамідні розлади. Вимірювання тиску цереброспінальної рідини може знадобитися лише за підозри на доброякісну внутрішньочерепну гіпертензію, яка у літніх людей зустрічається рідко, та нормотензивну гідроцефалію.

(!!!) Слід мати на увазі і вікові зміни показників інструментального обстеження - електроенцефалографії (ЕЕГ), спричинених потенціалів мозку, електроміографії (ЕМГ), методик оцінки стану судинної системи, КТ, МРТ та ін.

Показанням щодо ЕЕГ єнаявність епілептичних нападів, коми, деменції, апное уві сні, печінкової патології та інших метаболічних порушень. Зі збільшенням віку відзначається посилення повільнохвильової активності, як дифузної, так і локальної, особливо у скроневих відділах; знижується реакція на фотостимуляцію та гіпервентиляцію. "Нормальні" результати ЕЕГ не відкидають можливості наявності епілепсії. При дослідженні викликаних потенціалів спостерігається збільшення латентного періоду, тенденція до зниження амплітуди відповідей.

Величезне значення нейрогеріатричної практиці нині мають методи нейровізуалізації - КТ і МРТ.Старіння характеризується розвитком церебральної атрофії, що проявляється на комп'ютерних та магнітно-резонансних томограмах розширенням шлуночкової системи та збільшенням борозен півкуль головного мозку. Крім того, у літніх нерідко виявляються дифузні зміни білої речовини півкуль головного мозку (лейкоареоз), а в деяких випадках – безсимптомні (тихі) інфаркти. МРТ дозволяє більш точно оцінити виразність зовнішньої церебральної атрофії та зміни білої речовини головного мозку, ніж КТ; водночас оцінка ступеня розширення шлуночків з допомогою цих методів дає майже однакові результати. МРТ є чутливішим методом, ніж КТ, виявлення змін білої речовини, проте ці зміни складніші для інтерпретації.

У практичній діяльності нерідко виникають труднощі, пов'язані з необхідністю розмежування церебральної атрофії як прояву інволюційного процесу від змін патологічних, характерних насамперед для хвороби Альцгеймера. Диференціальна діагностика цих станів важка, проте для виражених стадій хвороби Альцгеймера характерна більш вибіркова атрофія скроневих часток та гіпокампу. Також велике значеннянадається повторному проведенню нейровізуалізаційного дослідження, оскільки інтервал навіть у 6 місяців між двома дослідженнями в одного і того ж хворого достатній для ідентифікації атрофії внаслідок хвороби Альцгеймера.

Нервова система. Найважливіші прояви старіння людини пов'язані із віковими змінами ц.н.с. Однак при цьому часто зберігаються високий рівень інтелектуальної діяльності, здатність до узагальнення, концентрації уваги. Крім того, тривала підтримка інтелектуальної діяльності ґрунтується на здатності справлятися з широким колом завдань на основі багатого життєвого досвіду.

І.П. Павлов та співробітники показали, що раніше за все послаблюється рухливість процесів збудження та гальмування, знижуються сила нервових процесів та охоронна функція гальмування, важче виробляються умовні рефлекси.

Змінюється також характер безумовних рефлексів, рефлекторні реакції часто набувають затяжного характеру. Наростають зміни у діяльності аналізаторів, зменшуються вібраційна, тактильна, температурна та больова чутливість, нюх, гострота зору та сила акомодації ока, прогресує пресбіопія, змінюється швидкість темнової адаптації, поступово знижується верхня межа слуху. Виявляється низка змін електроенцефалограми, зокрема уповільнення альфа-ритму. З'являються зрушення у регуляції внутрішнього середовища організму, частіше наступають її зриви. У зв'язку з ослабленням впливу нервової системи на тканини, пов'язаним із деструкцією нервових закінчень та зниженням синтезу в них медіаторів, відзначаються порушення трофіки тканин. Важливим пристосувальним механізмом у умовах є зростання чутливості клітин до медіаторів.

Психічні розлади. p align="justify"> Серед психічних змін, викликаних старінням, найбільш важливим і постійним є зниження психічної активності. Уповільнюється темп психічної діяльності, виникає її «тугорухливість» (утруднення при вирішенні завдань, що вимагають винахідливості, уяви, винахідливості, знаходження нових, «обхідних» шляхів вирішення), погіршується сприйняття навколишнього і звужується його обсяг, слабшає здатність до абстрагування і інтеграції. одне ціле, знижується здатність до засвоєння нового, зокрема як нових відомостей, а й нових навичок. Останні особливо утруднені, коли не узгоджуються з тими, що існували раніше. Уповільнення та зниження психічної продуктивності часто спричиняють дисоціацію між темпами мислення та мови. Збіднення мисленнєвої діяльності і, як наслідок, зниження комунікативної функції мови можуть супроводжуватися наростанням мовної активності, збідненої смисловим змістом («стареча балаканина»). Існує тісний зв'язок між ознаками старіння психіки та змінами в галузі моторики, що проявляється порушеннями темпу, плавності, точності та координації рухів. Виникає дезавтоматизація рухових функцій. Тому на старості зростає роль зорового сприйняття у виконанні швидких і точних рухів. У ситуаціях, які потребують швидких і чітких рухових реакцій, наприклад при переході вулиць, у старих людей легко можуть виникати стани «моторної розгубленості» з непередбачуваними рухами.

У психічних змінах, які спостерігаються при старінні, зміни пам'яті довгий час є провідними. Експериментально-психологічні дослідження показали, що запам'ятовування слів та цифр помітно погіршується лише після 70 років. Те, що часто сприймається зниження пам'яті, насправді є проявом ослаблення можливості освіти нових зв'язків, зниженням психічної активності чи установок для запам'ятовування.

У процесі старіння змінюється характер людини. Спочатку спостерігається відоме загострення колишніх характерологічних характеристик. Воно зазвичай виражено в більшою міроюв осіб психопатичного складу та акцентуйованих особистостей. Поряд з цим існують і спільні для старих людей особистісні зрушення - виражені різною мірою консерватизм у судженнях і вчинках, той чи інший ступінь нерозуміння та неприйняття нового з його протиставленням минулому, яке, як правило, розцінюється позитивно або просто вихваляється. З'являється схильність до повчань та моралізації. Заперечення спричиняють роздратування аж до ворожості. Легко виникає впертість часто поєднується з вибірковою підвищеною навіюваністю. У всіх випадках змінюється афективність. Знижується резонанс на поточні події, а також на багато подій, що стосуються особистого життя. Так, дуже часто стара людина, що втрачає чоловіка, з яким було прожите довге життя, тільки в перший момент здатний дати бурхливу афективну реакцію (горя, розпачу та ін., у жінок нерідко з істеричними компонентами), а потім швидко заспокоюється і в подальшому помітно не обтяжується спіткала його втратою. Для більшості старих людей характерна поява таких рис, як побоювання чи тривога за своє особисте майбутнє, скупість, недовіру та особливо підвищену увагу до свого здоров'я та різних фізіологічних відправлень. Останнє визначається, мабуть, тим обставиною, що з переважної кількості людей, що старіють, цей процес відбивається у свідомості насамперед як фізична недуга. Як правило, саме негативно забарвлене переживання своїм фізичним неблагополуччям є головною причиною і відповідного негативного ставлення більшості осіб до факту старіння. Існують прямі кореляції між віком та частотою самогубств. Старі люди чинять самогубства найчастіше. Співвідношення чоловіків та жінок становить у цьому періоді життя 2:1. При зростанні на старості числа завершених суїцидів відбувається одночасне зменшення частоти незавершених суїцидів - суїцидальних спроб.

Існує ряд факторів, що уповільнюють час початку та темп психічних змін, що виникають у старості. До них відносяться насамперед високий рівень інтелектуального розвитку, досягнутий до старості і залежить від природної обдарованості чи професійної діяльності. Ознаки вікового зниження психіки зазвичай слабше виражені у випадках, як у старості людина продовжує вести активний спосіб життя, займаючись фізичним чи інтелектуальним працею. Існують свідчення про те, що більш легкі психічні зміни при старінні спостерігаються в осіб товариських, уживливих, діяльних, що відрізняються хорошими адаптаційними можливостями.

Які виникають у старості або загострюються в цьому віковому періоді раніше існували психічні хвороби, часто супроводжуються певними, властивими тільки даному контингенту хворих на психопатологічні порушення.

Серед невротичних чи неврозоподібних розладів домінує астенія. Характерно слабке прояв вегетативних розладів. Дуже часто астенія супроводжується тривожною іпохондрією. У хворих з депресіями нерідко слабко виражено чи навіть відсутня тужливий настрій. Переважають депресії з млявістю, адинамією чи депресії з афектом тривоги. Зазвичай немає ідеомоторного гальмування, що дозволяє говорити про переважання змішаних станів. Нерідко виникають депресії з дратівливістю, буркотливістю, невдоволенням. У змісті депресивного марення переважають ідеї розорення, зубожіння, іпохондричного характеру чи ідеї самоприниження. Нерідко спостерігається маячня Котара, частіше його іпохондричний варіант. При гіпоманіакальних і маніакальних станах переважають то непродуктивна діяльність або метушливість, то стани з експансивним уривчастим маренням (манії з псевдопаралітичним синдромом).

Серед станів похмурої свідомості в старості найчастіше відзначаються делірій та оглушення свідомості. Розгорнуті деліріозні картини є скоріше винятком. Зазвичай зустрічаються гіпнагогічний, абортивний, професійний та муситируючий делірії. При деліріях виразні вегетативні розлади – рідкість. Онейроїдний синдром виникає лише у формі окремих епізодів, тобто фрагментарний. Він спостерігається тільки при екзогенно-органічних психозах (судинних, алкогольних, в дебютах старечого недоумства та ін) і іноді при шизофренії. Сутінкове затьмарення свідомості зазвичай протікає без виражених галюцинаторних, маячних та афективних розладів. Може відзначатись хаотичне рухове збудження. Після делірію та онейроїду часто спостерігається повна амнезія. При неповній амнезії можуть виникати перехідні синдроми Віка у формі конфабулезу, резидуального марення. Після важких і особливо тривалих станів похмурої свідомості (виражені ступеня оглушення, професійний і муситируючий делірій, сутінкове затьмарення свідомості) розвивається психоорганічний синдром, нерідко виражений, тривалий і в частині випадків оборотний.

У разі психопатологічних розладів можна констатувати наявність різних за рівнем вираженості розладів, властивих психоорганічному синдрому. Існування останніх часто тягне за собою появу реактивної та особливо симптоматичної лабільності. Реактивна лабільність - розвиток психічних реакцій під впливом психічних травм, які в старих може бути і незначними. За наявності симптоматичної лабільності різні інтеркурентні захворювання легко провокують появу станів похмурої свідомості. З наявністю симптоматичної лабільності пов'язаний такий важливий факт, як дебютування в старості щодо соматичного захворювання психічними розладами, що поступово розвивається.

У старості нерідко відбувається видозміна проявів та розвитку психічних хвороб, що почалися у попередні вікові періоди. Такий патоморфоз психічних хвороб, що існували раніше, обумовлений віковими змінами психічної діяльності і зрушеннями в реагуванні зміненого старінням мозку.

У старечому віці виникають психічні хвороби, властиві тільки цьому періоду життя, тобто захворювання, при яких старіння у певних випадках є етіологічним фактором, - старече недоумство, Альцгеймера хвороби, Піка хвороби та ін.

При лікуванні психічних розладів у хворого похилого віку завжди слід враховувати його соматичний стан. У зв'язку зниженою і навіть поганою переносимістю в старості лікування психофармакологічними засобами їх застосування вимагає обережності: повільне підвищення доз, зменшення максимально застосовуваних доз (приблизно вдвічі і навіть утричі в порівнянні з дозами, що використовуються при лікуванні хворих молодого та середнього віку), обов'язкове одночасне використання коректорів (циклодол та ін) через легкість розвитку погано піддаються корекції неврологічних ускладнень. Слід дуже обережно призначати транквілізатори у зв'язку з їх вираженим міорелаксуючим ефектом і розладом координації рухів, що різко зростає. Тому краще зовсім не застосовувати такий транквілізатор, як реланіум (седуксен).

При лікуванні депресивних станів досить широко використовується електросудомна терапія. Багатьом хворим показано лікування ноотропними засобами (пірацетам, піридитол та ін.). Ці засоби мають також ще й легкий стимулюючий ефект, тому їх слід призначати лише вранці і опівдні. Крім того, нерідко застосування ноотропних препаратів спричиняє появу вираженої дратівливості. З психотерапевтичних методів велике значення надають сімейній психотерапії.

Проблема безсоння . Літні пацієнти часто скаржаться на безсоння, у них змінюється режим сну – нерідко вони сплять більше вдень, а вночі ведуть активніший спосіб життя (їдять, ходять по палаті, читають). Часто вживані хворими у разі снодійні препарати можуть швидко викликати звикання. Крім того, на фоні прийому снодійних засобів можуть з'явитися слабкість, головний біль, відчуття ранкової «розбитості», запори. За потреби снодійні засоби призначає лікар. Медсестра може рекомендувати хворому прийом лікарських трав (наприклад, відвар собачої кропиви по 10-15 мл за 40 хв до відходу до сну), 10-20 крапель «Валокордина», склянка теплого молока з розчиненим у ньому медом (1 ст.л.) і т.п.

1.1. Які морфологічні, метаболічні та функціональні зміни відбуваються у нервовій системі при старінні?

Провідним механізмом цілісного старіння організму є вікові зміни механізмів нейрогуморальної регуляції. Вони визначають основні зміни мислення, психіки, пам'яті, емоцій, працездатності, репродуктивну здатність, регуляцію фізіологічних функцій.

Зменшується кількість нервових клітин від 10-20% у 60-річних до 50% у людей похилого віку. Наростають дистрофічні зміни у клітинах нервової тканини: у нейронах накопичується ліпофусцин (продукт окислення жирних кислот), розвивається старечий амілоїдоз (накопичення у тканині мозку особливого білка – амілоїду). Розвивається осередкова демієлінізація нервових волокон, що призводить до уповільнення проведення збудження по нервовому волокну та збільшення часу рефлексу. З'являються атрофічні зміни звивин, розширення борозен (переважно в лобовій та скроневій частках).

При старінні знижується функціональна здатність мозку. Зменшуються гальмівні впливи кори мозку на діяльність підкіркових утворень. Повільно згасають старі умовні рефлекси і важко виробляють нові. Уповільнюються альфа-ритми, посилюються повільні коливання, нерівномірно змінюється збудливість структур мозку, що призводить до порушення інтегративної діяльності мозку та сприяє розвитку неадекватних реакцій.

У різних відділах нервової системи порушується обмін нейромедіаторів мозку (дофаміну, норадреналіну, серотоніну, ацетилхоліну), що визначає розвиток старіння та збільшує ризик розвитку хвороб старіння – хвороби Паркінсона, депресії та ін.

Велику роль розвитку старіння грають порушення функції гипоталамо-гипофизарной системи, що викликає порушення пристосувальних (адаптаційних) реакцій.

1.2. Які клінічні прояви порушень нервово-психічної діяльності притаманні старіння?

· Астенічний синдром: слабкість, зниження працездатності, підвищена стомлюваність, порушення сну

· Ослаблення уваги, концентрації, здатності до засвоєння нової інформації, навчання, у тому числі й самодогляду

· Зниження пам'яті, часто розвивається « ретроградна амнезія» - такий розлад пам'яті, коли втрачається пам'ять на недавнє і відновлюються у пам'яті давні події (можливе занурення людини у спогади, «повернення у минуле» і байдужість до життя)

· Наростає «психічна ригідність»- консерватизм у судженнях, негативне ставлення до нового, вихваляння минулого, схильність до повчань та науки, переоцінка власної особистості

· Можлива поява неадекватних емоційних та поведінкових реакцій: вибуховість, агресивні форми поведінки

· Характерні зміни в емоційній сфері: зниження настрою, емоційна лабільність(нестійкість настрою), підвищена уразливість, плаксивість

· Песимізм, буркотіння, буркотливість, егоцентризм, підозрілість, дріб'язковість, недовіра, черствість

· Характерно «загострення» рис характеру, особливо негативних: економні стають скупими (Коробочка з «Мертвих душ»), сором'язливі та недовірливі стають іпохондриками, фіксованими на хворобливих відчуттях.

Якщо життя безрадісне, то різко в'яне емоційна сфера, людина перестає цікавитися навколишнім життям, сім'єю, політикою. Його почуття замикаються на фізіологічних процесах: їжа та сон.

Інтелект зазвичай зберігається при старінні, проте зміни інтелекту дуже індивідуальні. У людей, які мали в молоді роки високий інтелект, зниження інтелектуальної функції виникає пізніше і незначно. У людей з обмеженим інтелектом зниження розумових здібностей відбувається швидше та інтенсивніше. У таких випадках необхідно обстеження для виключення психічного захворювання. Різні інтелектуальні функції змінюються також по-різному. Є здібності, які з віком можуть збільшуватися: життєвий досвід, діапазон знань, практичний кмітливість, здатність знаходити вихід зі скрутного становища, володіння іноземними мовами. Інші інтелектуальні функції більш схильні до в'янення: зниження пам'яті (ретроградна амнезія), ослаблення здатності до засвоєння нової інформації. Однак часто труднощі засвоєння нового матеріалу компенсуються здатністю до асоціативного мислення, можливістю використовувати багатий досвід життя. Способи збереження інтелекту: великий діапазон знань, життєвий досвід, практична кмітливість, здатність знаходити вихід із скрутного становища, знання іноземних мов.

Психомоторні здібності: літні та старі люди працюють повільніше, але уважніше. Потрібно більше уваги для оцінки ситуації. Велика кількість інформації ставить людей похилого віку у скрутне становище. Характерна обережність у поведінці.

Особистісні зміни у поведінці значною мірою визначаються станом здоров'я, впливом захворювання на психіку, а також критичним періодом у житті людини: вихід на пенсію, втрата близьких, самотність та ін.

1.3. Які ознаки старіння внаслідок порушень функцій центральної та периферичної нервової системи важливо враховувати медичній сестрі при здійсненні догляду за пацієнтами похилого та старечого віку? :

· Зниження чутливості (при атрофії рецепторного апарату): тактильної, температурної та больової

· Зниження толерантності до змін температури, ризик розвитку гіпотермії чи гіпертермії

· Зменшення почуття спраги та бажання пити рідину, ризик розвитку значної дегідратації (зневоднення)

· Порушення регуляції серцево-судинної системи, високий ризик розвитку ортостатичної гіпотензії –зниження АТ при швидкому переході у вертикальне положення, що супроводжується запамороченням, непритомністю та падіннями, високим ризиком травматизму

· Повільність рухів, порушення координації та корекції положення тіла, нестійкість, часті похитування при ходьбі, падіння, високий ризик травматизму

Вище зазначені порушення, а також проблеми зниження слуху та зору можуть призводити до нещасних випадків з людьми похилого віку та старими на вулицях, переходах, при вході та виході з транспорту, у приміщеннях з незвичною обстановкою – палатах лікарень та будинків-інтернатів, у ванних кімнатах та туалети. Тому профілактика побутового травматизму – важливе завдання щодо забезпечення безпеки осіб похилого та старечого віку.

Подібна інформація.

NEUROLOGICAL SYMPTOMS OF AGEING AND THEIR CORRECTION

Можливо, вас зацікавить