Варлам Тихонович Шаламов (1907-1982) двадцять найкращих років свого життя - з двадцяти двох років - провів у таборах та засланні. Вперше його заарештували 1929 року. Шаламов був тоді студентом МДУ. Він звинувачувався у поширенні ленінського листа ХII з'їзду партії, так званого «політичного заповіту Леніна». Майже три роки йому довелося відпрацювати у таборах Західного Уралу на Вішері.

1937 року новий арешт. Цього разу він опинився на Колимі. У 1953 році йому дозволили повернутися до Центральної Росії, але без права жити у великих містах. На два дні таємно Шаламов приїхав до Москви, щоб після шістнадцятирічної розлуки побачитися з дружиною та дочкою. У оповіданні «Надгробне слово» [Шаламов 1998: 215-222] є такий епізод. У різдвяний вечір біля печі ув'язнені діляться своїми заповітними бажаннями:

• - Добре б, братики, повернутися нам додому. Адже буває диво, - сказав коногон Глібов, колишній професор філософії, відомий у нашому бараку тим, що місяць тому забув ім'я своєї дружини.
• - Додому?
• - Так.
• - Я скажу правду, - відповів я. - Краще б у в'язницю. Я не шуткую. Я не хотів би зараз повертатися до своєї родини. Там мене ніколи не зрозуміють, не зможуть зрозуміти. Те, що їм здається важливим, я знаю, що це дрібниця. Те, що важливе мені - те небагато, що в мене залишилося, ні зрозуміти, ні відчути їм не треба. Я принесу їм новий страх, ще один страх до тисячі страхів, що переповнюють їхнє життя. Те, що бачив, людині не треба бачити і навіть не треба знати. В'язниця – це інша справа. В'язниця – це свобода. Це єдине місце, яке я знаю, де люди, не боячись, говорили все, що вони думали. Де вони відпочивали душею. Відпочивали тілом, бо не працювали. Там щогодини існування осмислений.

Повернувшись до Москви, Шаламов незабаром важко захворіли до кінця свого життя жив на скромну пенсію і писав «Колимські оповідання», які, сподівався письменник, викличуть читацький інтерес і стануть справою морального очищення суспільства.

Роботу над «Колимськими оповіданнями» – головною своєю книгою – Шаламов розпочав у 1954 році, коли жив у Калінінській області, працюючи майстром на торфорозробках. Він продовжив роботу, переїхавши до Москви після реабілітації (1956 р.), а закінчив 1973 року.

«Колимські оповідання» - панорама життя, страждань та смерті людей у ​​Дальстрої - табірної імперії на Північно-Сході СРСР, що займала територію понад два мільйони квадратних кілометрів. Письменник провів там у таборах та засланнях понад шістнадцять років, працюючи на золотих копальнях та вугільних шахтах, а останні роки- фельдшером у лікарнях для ув'язнених. «Колимські оповідання» складаються з шести книг, що включають понад 100 оповідань та нарисів.

Тему своєї книги В.Шаламов визначив як «художнє дослідження страшної реальності», «нову поведінку людини, зведеної до рівня тварини», «доля мучеників, які не були і не вміли стати героями». Він характеризував «Колимські оповідання» як «нову прозу, прозу живого життя, яке водночас - перетворена дійсність, перетворений документ». Себе Варламов порівнював із «Плутоном, що піднявся з пекла» [Шаламов 1988: 72, 84].

З початку 1960-х років В.Шаламов пропонував «Колимські оповідання» радянським журналам та видавництвам, проте навіть за часів хрущовської десталінізації (1962-1963) жоден з них не зміг пройти радянської цензури. Розповіді отримали широке ходіння в самвидаві (як правило, вони передруковувалися на друкарській машинці по 2-3 екземпляри) і відразу ж поставили Шаламова в розряд викривачів сталінської тиранії в неофіційній громадській думці поряд з О.Солженіциним.

Рідкісні публічні виступи В.Шаламова з читанням «Колимських оповідань» ставали суспільною подією (так, у травні 1965 року письменник прочитав оповідання «Шеррі-бренді» на вечорі пам'яті поета Осипа Мандельштама, що відбувся у будівлі МДУ на Ленінських горах).

З 1966 року «Колимські оповідання», потрапивши за кордон, починають систематично друкуватися в емігрантських журналах та газетах (загалом у 1966-1973рр. пройшло 33 публікації оповідань та нарисів з книги). Сам Шаламов до цього факту ставився негативно, оскільки він мріяв побачити «Колимські оповідання» виданими в одному томі та вважав, що розрізнені публікації не дають повного враження про книгу, до того ж роблячи автора оповідань мимовільним постійним співробітником емігрантської періодики.

1972 року на сторінках московської «Літературної газети» письменник публічно протестував проти цих публікацій. Однак коли в 1978 році в лондонському видавництві «Колимські оповідання» були нарешті видані разом (тому склав 896 сторінок), важко хворий Шаламов був дуже радий. Лише через шість років після смерті письменника, у розпал горбачовської перебудови, стала можлива публікація «Колимських оповідань» у СРСР (вперше у журналі «Новий світ» №6 за 1988 рік). З 1989 року «Колимські оповідання» неодноразово видавалися на батьківщині у різних авторських збірках В.Шаламова та у складі його зібрання творів.

Урок літератури у 11 класі

«Лінгвостилістичний аналіз оповідань В.Шаламова «Ягоди», «Одиночний замір»»

Цілі уроку:

1. Освітні:

* удосконалення навички лінгвостилістичного аналізу тексту;

*формування вміння аналізувати текст художнього стилю;

*активізація пізнавально-дослідницької діяльності учнів.

2. Розвиваючі:

* Подальший розвиток комунікативної, лінгвістичної та мовної компетентностей учнів;

*розвиток творчих здібностей особистості учнів та активізація їх розумової діяльності через використання елементів технології критичного мислення;

*вдосконалення вміння аргументувати і доводити свою точку зору щодо проблемному питанню;

*розвиток соціальної компетентності учнів.

3.Виховні:

* сприяти моральному розвитку особистості учнів, визначенню ними справжніх життєвих цінностей.

технологія: технологія критичного мислення; технологія проблемного навчання, майстерня ціннісних орієнтацій

Завдання:

*виявити головну ідею оповідань В.Шаламова «Ягоди»

*повісті лінгвостилістичний аналіз оповідань «Одиночний замір»

*проаналізувати мовні (виразні) засоби.

Тип уроку:урок комплексного застосування знань, умінь та навичок учнів.

Методи:проблемно-пошуковий, проблемний

Вигляд уроку:семінар-практикум

Форми роботи:фронтальна, індивідуальна.

На дошці:

Все, що було дорогим, - розтоптано на порох; цивілізація і культура злітають з людини у найкоротший термін, що обчислюється тижнями.

Печі Освенцима та ганьба Колими довели, що мистецтво та література - нуль.

В.Шаламов

На приставній дошці: (Поняття записуються під час уроку)

Тоталітаризм

Придушення

Знищення особи

Піщанка

Державна машина

Табір

Модель товариства

Наприкінці уроку з цими словами скласти пропозиції – висновки.

На лівому крилі:

Розповідь

Композиція

Кошти художньої виразності

Хід уроку:

1. Слова вчителя

Вдома ви познайомилися із розповідями В.Шаламова. Чи читали ви раніше твори цього автора?

Сьогодні ми відкриємо для себе світ шаламівської прози, світ жорстокий і нещадний і до краю правдивий. Щоб зрозуміти мотиви написання таких творів, необхідно познайомитись із короткою біографієюавтора.

2. Презентація, підготовлена ​​учнем – біографія В.Шаламова

3. Розмова

Що вражає у біографії письменника?

Він сидів у таборах на Колимі 20 років, був політв'язнем. Отже, усе, що він писав, було пережито і відчутно самим автором. «Колимські оповідання» – особистий досвід.

Що ми знаємо про ті часи, табори?

4. Повідомлення учня про систему покарань у таборах.

Отже, які розповіді ви прочитали.

-«Одинковий завмер», «Ягоди».

Яка тема поєднує ці оповідання?

Головна тема- існування людини у таборі.

Де відбувається дія?

На півночі. Колима, найсуворіші табори.

Хто в центрі оповідання?

Зеки (блатні, політв'язні), наглядачі.

Якою інтонацією перейнято оповідання?

Інтонація байдужа, звичайна, без емоцій. Така інтонація надає розповіді ноту приреченості.

Як правило, у будь-якому прозовому художній твірє всі типи мови: оповідання, опис, міркування. Що в оповіданнях В.Шаламова? Доведіть.

Є оповідання та опис.

Чому в оповіданнях В.Шаламова немає міркування?

Зек не може розмірковувати. Він гвинтик, «ніхто», «табірний пил».

У яких епізодах трапляється опис?

Ці епізоди пов'язані з описом їжі. Це сильна емоція за умов постійного голоду. Простежується очевидна паралель: їжа = життя, людина = тварина.

Чи є оповідання?

Так, це основа оповідань. Життя зека складається з низки дій, спрямованих на збереження та підтримку власного життя: виснажливої, безглуздої роботи, боротьби з постійним голодом і холодом, дій з добування їжі.

Яка проблематика оповідань?

1.Проблема протистояння людини та тоталітарної машини держави. 2.Проблема зміни (деформації) ціннісних орієнтирів людини у таборі.

3. Проблема ціни людського життя.

5.Аналіз оповідання «Одиночний замір»

Жанр заявлений У Шаламовим у назві збірки - ”Колимські оповідання”

Що таке оповідання? Звернемося до словника.

Розповідь - малий епічний жанр, прозовий твір невеликого обсягу, у якому, зазвичай, зображуються одне чи кілька подій життя героя.

Яка класична композиція оповідання?

Зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язування.

Чи відповідають оповідання В. Шаламова класичній формі?

Ні. Вступ відсутня, кульмінація зміщена до кінця твору.

Це навмисне відступ від літературних канонів. Шаламов був переконаний, що література померла (та, що “вчить” - література Достоєвського, Толстого).

Оповідання про останній день героя оповідання буденно, без емоцій. Смерть Дугаєва – це статистика.

Чому в оповіданні немає вступу та висновку?

В. Шаламову необхідно показати суть, не обтяжуючи її передісторією героя. В умовах табору зовсім неважливо, ким був чоловік раніше. Шаламов пише про людину, яка стоїть біля межі, що поділяє життя і смерть.

Навколишні байдужі до долі товариша. (Зачитати 1 абзац оповідання, проаналізувати поведінку партнера та бригадира)

Що відчуває Дугаєв у таборі?

Основне почуття – голод. Саме він визначає хід думок героя (зачитати уривок). Друге – байдужість (зачитати уривок).

У таборі людина тупіє, перетворюється на тварину. Дугаєв не вміє красти (а це в таборі "головна північна чеснота"), тому швидко слабшає. Він намагається виконати норму ("Ніхто з товаришів не буде бурчати, що він не виконати норму"). Коли Дугаєв дізнається, що виконав лише 25%, він дивується, бо “робота була така важка”. Він так утомився, що навіть “почуття голоду давно залишило його”.

Знайдіть кульмінацію оповідання та його розв'язку.

Кульмінація та розв'язка поєднані в останньому абзаці (зачитати). Коли Дугаєв зрозумів, навіщо його ведуть до високого паркану з колючим дротом, він “шкодував, що даремно пропрацював, даремно промучився цей останній сьогоднішній день”.

6.Аналіз оповідання "Ягоди"

Що поєднує оповідання "Одиночний розмір" та "Ягоди"?

У оповіданні "Ягоди" Шаламов малює табірні будні, як і в "Одиночному вимірі". Герой, від імені якого ведеться оповідання, як і Дугаєв, чіпляється за життя, хоча розуміє, що його життя та життя товаришів нічого не варте.

1.В таборі кожен сам за себе.

2. Голод - болісне гостре відчуття, що штовхає людину на ризик та необдумані вчинки.

3.Все моральні якості людини поступилися місцем фізіологічним потребам - є, спати, бути у теплі.

Навіщо Рибаков, товариш оповідача, набирав ягоди у баночку?

Якщо Рибаков набере повну банку, то йому кухар загону охорони дасть хліба. Підприємство Рибакова одразу ставала важливою справою”. Добути їжу - найважливіша справа в таборі.

Чому Рибаков не просив допомоги у збиранні ягід?

Йому довелося б ділитися хлібом, а “табірна етика” передбачає таких людських вчинків. Отже, ще раз підтверджується думка Шаламова, що у таборі кожен сам за себе.

Який епізод інтонаційно та змістовно виділяється із загальної розповіді?

Епізод опису ягід. Це справжня поезія. Оповідач з інтонацією гурмана та знавця малює ягоди. Ніщо в житті зека не викликає таких сильних емоцій. Тільки їжа.

Проаналізуйте епізод, який розповідає про смерть Рибакова.

Рибакова застрелив конвоїр Серошапка за те, що зек порушив межі зазначеної зони. Серошапка зробив це буденно, без жалю. Конвоїр знав, що Рибаков не втече, але вбив зека з першого пострілу. Автор акцентує увагу читача на тому, що Рибаков убитий першим пострілом, який має бути попереджувальним. Другий був зроблений формально - належить зробити два постріли. Ні конвоїр Серошапка, ні зеки не думали про дотримання законності, бо табір – територія беззаконня, а «ціна табірного пилу – нуль»

Смерть товариша – пересічна подія. Нема відчуття втрати, біди. Людина – ніщо. Баночка з ягодами – цінність, тому що її можна виміняти на хліб.

Ще раз прочитайте слова В.Шаламова про цивілізацію та культуру. Чи стало зрозуміло після знайомства з оповіданнями, чому автор дотримується такої точки зору? Використовуйте опорні слова, записані на дошці протягом уроку.

В.Шаламов так вважає, бо табір довів, що фізичні та духовні сили людини у зіткненні з машиною тоталітарної держави обмежені. Сили зла ламають і руйнують особистість, тому що можливості людини кінцеві, а зло може бути безмежним. Художник не побоявся показати страшне в людині. Показавши «розлюднення» світу, Шаламов виявився пророком: жорстокість наростає всюди, у своїй ніколи естетизував нелюдяність. Він прагнув, щоб читач побачив і оцінив, що це таке реального життя. Все дозволено - страшна реальністьісторії людства, якій необхідно протистояти – до такого переконання наводить читача автор «Колимських оповідань»

Домашнє завдання: відгук на розповідь В.Шаламова «Згущене молоко»

Вступ

Коротка біографічна довідка

Історія створення «Колимських оповідань»

1 Основні теми та мотиви творчості Шаламова

2 Контекст життя під час створення «Колимських оповідань»

Аналіз кількох оповідань із циклу «Колимські оповідання»

1 Загальний аналіз «Колимських оповідань»

2 Аналіз кількох оповідань зі збірки «Колимські оповідання»

Висновок

бібліографічний список

Вступ

«Колимські оповідання» - спроба поставити і вирішити якісь важливі моральні питання часу, які просто не можуть бути вирішені на іншому матеріалі. Питання зустрічі людини і світу, боротьба людини з державною машиною, правда цієї боротьби, боротьба за себе, у собі - і поза собою. Чи можливий активний вплив на свою долю, перемелювану зубами державної машини, зуби зла. Ілюзорність та тяжкість надії. Можливість спертися на інші сили, ніж надія…

В. Шаламов

Шаламов – майстер натуралістичних описів. Наприкінці 80-х років у зв'язку з висунутими ідеями "перебудови", "нового мислення" на широкого читача обрушився потік забороненої раніше літератури. Почали публікуватися твори на так звану "табірну тему", яка до цього часу була представлена ​​лише повістю А. І. Солженіцина "Один день Івана Денисовича". Літературно-мистецькі періодичні журнали віддали свої сторінки творам Н.Мандельштам, Є.Гінзбург, Л.Разгона, О.Жигуліна, В.Шаламова; світло побачили романи О. Волкова, Ю. Домбровського.

Творчості В.Т.Шаламова випала доля, визначена особливостями перехідного часу: поверхове прочитання, швидкі висновки та зарахування до «табірної теми», що має тепер, як багато хто вважає, лише історичну цінність. Багатьом як рядових читачів, а й літературознавців Шаламов і залишився творцем «Колимських оповідань».

Шаламов - письменник особливого сорту і з особливою творчістю, що представляє як художнє, а й історичне значення для російської літератури. Шаламов - це рупор епохи, який знайшов у собі сили розповісти про пережиті страхи ГУЛАГу без хованок, прикрас, але з досконалою документальною достовірністю. Погляд Шаламова – це погляд зсередини.

Метою нашої роботи є спроба дослідити, який вплив має контекст життя письменника. У разі В. Шаламова, з його творчість.

Творчість В.Шаламова надає можливість соціального моралізування. В.Єсипов пише: «[Шаламов] спочатку орієнтувався на правду як норму літератури та норму буття (виділено автором – І.М.). За цим - величезна віра Шаламова в невикорінність абсолютних людських цінностей, які рано чи пізно повернуться до його країни». Художник не побоявся розповісти неприємне, показати страшне в людині - не для того, щоб ми налякалися, здригнулися, а щоб довідалися. В.Шаламов, показавши "розлюднення" світу, виявився пророком: жорстокість наростає всюди. Письменник ніколи не естетизував нелюдяність. Він прагнув, щоб читач побачив та оцінив, що це таке у реальному житті. І якщо справді когось твори В.Шаламова вчать ненависті до свавілля, жорстокості (хоча він і не намагався нікого вчити), то це щеплення і необхідне, і актуальне. Не тільки у сталінських таборах - у самій сутності людського існування став помітний смертоносний нарив. Все дозволено – страшна реальність історії людства, якій необхідно протистояти.

1. Коротка біографічна довідка

червня 1907року у місті Вологді у ній священика Тихона Миколайовича Шаламова та її дружини Надії Олександрівни народився син Варлаам (Варлам).

1914 р.- вступає до гімназії імені Олександра Благословенного м. Вологди.

1923 р.- Закінчує єдину трудову школу другого ступеня №6, що розташовувалася в колишній гімназії.

1924 р.- Виїжджає з Вологди і надходить на роботу дубильником на шкіряний завод м. Кунцево Московської області.

1926 р.- надходить у напрямку від заводу на 1-й курс Московського текстильного інституту та одночасно за вільним набором – на факультет радянського права Московського державного університету. Обирає МДУ.

1927 р. (7 листопада)- бере участь у демонстрації опозиції до 10-річчя Жовтня, що проходила під гаслами «Геть Сталіна!» та «Виконаємо заповіт Леніна!».

1928 р.- відвідування літературного гуртка за часів журналу «Новий ЛЕФ».

19 лютого 1929 р.- заарештовується при облаві у підпільній друкарні під час друкування листівок під назвою «Заповіт Леніна». Отримує за це як «соціально-небезпечний елемент» 3 роки ув'язнення у таборах.

13 квітня 1929 р.- після утримання у Бутирській в'язниці прибуває з етапом до Вішерського табору ( Північний Урал). Працює на будівництві Березниківського хімкомбінату під керівництвом Е.П.Берзіна, майбутнього начальника колимського Дальстрою. У таборі зустрічається з Галиною Ігнатівною Гудзь, майбутньою першою дружиною.

Жовтень 1931- звільняється із виправно-трудового табору, відновлений у правах. Заробляє гроші на від'їзд із Березниківського хімкомбінату.

1932 р.- повертається до Москви і починає працювати у профспілкових журналах «За ударництво» та «За оволодіння технікою». Зустрічається із Г.І.Гудзь.

1933 р.- приїжджає до Вологди відвідати батьків.

3 березня 1933 р.вмирає батько Т.Н.Шаламов. Приїжджає до Вологди на похорон.

26 грудня 1934 р.- Вмирає мати Н.А.Шаламова. Приїжджає до Вологди на похорон.

1934 – 1937 гг.- працює у журналі «За промислові кадри».

1936 р.- публікує першу новелу «Три смерті доктора Аустіно» у журналі «Жовтень» №1.

13 січня 1937 р.- заарештовано за контрреволюційну троцькістську діяльність і знову поміщено до Бутирської в'язниці. Особливою нарадою засуджено до 5 років ув'язнення у виправно - трудових таборах з використанням на важких роботах.

14 серпня 1937 р.- з великою партією ув'язнених на пароплаві прибуває до бухти Нагаєво (Магадан).

Серпень 1937 – грудень 1938 р.- працює в золотодобувних вибоях копальні «Партизан».

Грудень 1938- заарештовується у табірній справі юристів. Знаходиться у слідчій в'язниці в Магадані («Будинок Васькова»).

Грудень 1938 – квітень 1939 р.- знаходиться у тифозному карантині магаданської пересильної в'язниці.

Квітень 1939 – серпень 1940 р.– працює у геологорозвідувальній партії на копальні «Чорна річка» – землекопом, кип'ятильником, помічником топографа.

Серпень 1940 — грудень 1942 р.- працює у вугільних вибоях таборів «Кадикчан» та «Аркагалу».

22 грудня 1942 – травень 1943 р.- працює на загальних роботах на штрафному копальні «Джелгала».

Травень 1943 р.- заарештовується з доносу солагерников «за антирадянські висловлювання» і за похвалу на адресу великого російського письменника І. А. Буніна.

22 червня 1943 р.- на суді у сел. Ягідного засуджено за антирадянську агітацію на 10 років таборів.

Осінь 1943- у стані «доходяги» потрапляє до табірної лікарні «Біличчя» поблизу сел. Ягідне.

Грудень 1943 – літо 1944 р.- працює у шахті на копальні «Спокійний».

Літо 1944- заарештовується за доносом із тим самим інкримінуванням, але терміну отримує, т.к. відбуває за тією самою статтею.

Літо 1945 – осінь 1945 р.- тяжко хворим перебуває у лікарні «Біличчя». За допомогою медиків, що співчувають, виходить із передсмертного стану. Залишається тимчасово в лікарні культоргом та підсобним робітником.

Осінь 1945 р.- працює з лісорубами у тайзі на зоні «Ключ Алмазний». Не витримавши навантаження, наважується на втечу.

Осінь 1945 – весна 1946 р.- у покарання за втечу знову спрямовується на загальні роботи на штрафний копальня «Джелгала».

Весна 1946 р.- на загальних роботах на копальні «Сусуман». З підозрою на дизентерію знову потрапляє до лікарні «Біличчя». Після одужання за допомогою лікаря А.М.Пантюхова прямує на навчання на курси фельдшерів до табірної лікарні на 23-й кілометр від Магадана.

Грудень 1946- після закінчення курсів прямує на роботу фельдшером хірургічного відділення до Центральної лікарні для ув'язнених «Лівий берег» (сел. Дебін, 400 км від Магадана).

Весна 1949 – літо 1950 р.– працює фельдшером у селищі лісорубів «Ключ Дускання». Починає писати вірші, які потім увійшли до циклу «Колимські зошити».

1950 – 1951 рр.– працює фельдшером приймального спокою лікарні «Лівий берег».

13 жовтня 1951 р.- Закінчення терміну ув'язнення. У наступні два роки за напрямком тресту «Дальбуд» працює фельдшером у селищах Барагон, Кюбюма, Лірюкован (Ойм'яконський район, Якутія). Мета – заробляння грошей для від'їзду з Колими. Продовжує писати вірші та написане відправляє через знайомого лікаря Е.А.Мамучашвілі до Москви, до Б.Л.Пастернака. Отримує відповідь. Починається листування двох поетів.

13 листопада 1953 р.- трапляється з Б.Л.Пастернаком, який допомагає встановити контакти з літературними колами.

29 листопада 1953 р.- влаштовується майстром в Озерецько-Неклюєвському будуправлінні тресту Центрторфбуду Калінінської області (т.зв. «101-й кілометр»).

23 червня 1954 – літо 1956 р.- працює агентом із постачання на Решетниківському торфопідприємстві Калінінської обл. Живе у п. Туркмен, за 15 км від Решетнікова.

1954 р.- розпочинає роботу над першою збіркою «Колимські оповідання». Розриває шлюб із Г. І.Гудзь.

18 липня 1956 р.- отримує реабілітацію за відсутністю складу злочину та звільняється з Решетніковського підприємства.

1956 р.– переїжджає до Москви. Укладає шлюб з О.С.Неклюдової.

1957 р.- працює позаштатним кореспондентом журналу «Москва», публікує перші вірші з «Колимських зошитів» у журналі «Прапор», №5.

1957 – 1958 рр.- переносить тяжке захворювання, напади хвороби Меньєра, лікується у Боткінській лікарні.

1961 р.- Видає першу книжку віршів «Кресало». Продовжує працювати над «Колимськими оповіданнями» та «Нарисами злочинного світу».

1962 – 1964 рр.- Працює позаштатним внутрішнім рецензентом журналу «Новий світ».

1964 р.- Видає книгу віршів «Шелесті листя».

1964 – 1965 гг.- завершує збірки оповідань колимського циклу «Лівий берег» та «Артист лопати».

1966 р.- Розлучається з О.С.Неклюдової. Знайомиться з І.П.Сіротинською, на той час співробітницею Центрального державного архіву літератури та мистецтва.

1966 – 1967 рр.- створює збірку оповідань «Воскресіння модрини».

1967 р.- Видає книгу віршів «Дорога і доля».

1968 – 1971 рр.- працює над автобіографічною повістю"Четверта Вологда".

1970 – 1971 рр.- Працює над «Вішерським антироманом».

1972 р.- дізнається про публікацію на Заході, у видавництві «Посів», свої «Колимські оповідання». Пише лист до «Літературної газети» з протестом проти самовільних незаконних видань, які порушують авторську волю та право. Багато колег-літераторів сприймають цей лист як відмову від «Колимських оповідань» і поривають стосунки з Шаламовим.

1972 р.- Видає книгу віршів «Московські хмари». Прийнято до Спілки письменників СРСР.

1973 – 1974 рр.- працює над циклом «Рукавичка, або КР-2» (заключним циклом «Колимських оповідань»).

1977 р.- Видає книгу віршів «Точка кипіння». У зв'язку з 70-річчям подано до ордену «Знак пошани», але нагороди не отримує.

1978 р.- у Лондоні, у видавництві «Оверсіз паблікейшнз» (Overseas Publications), виходить книга «Колимські оповідання» російською мовою. Видання здійснено також без волі автора. Здоров'я Шаламова різко погіршується. Починає втрачати слух і зір, частішають напади хвороби Меньєра зі втратою координації рухів.

1979 р.- за допомогою друзів та Спілки письменників направляється в пансіонат для людей похилого віку та інвалідів.

1980 р.- отримав звістку про присвоєння премії французького Пен-клубу, але премії так і не отримав.

1980 – 1981 рр.- Переносить інсульт. У хвилини підйому читає вірші любителю поезії А.А.Морозову, який відвідував його. Останній публікує їх у Парижі, у «Віснику російського християнського руху».

14 січня 1982 р.- за висновком медкомісії переводиться до пансіонату для психохроніків.

17 січня 1982 р.- Вмирає від крупозного запалення легень. Похований на Кунцевському цвинтарі м. Москви.

1 Основні теми та мотиви творчості В. Шаламова

століття виявилося одним із найстрашніших століть за всю історію людства. Похитні або зовсім руйнуються вікові уявлення про непорушність вічних істин - добра, моральності, гуманності. XX століття, оголивши погані сторони людської сутності, показало безпорадність людини перед злом, втіленим у Системі, у державних структурах. Тендітним виявився моральний шар людської душі, що тріснув під натиском тоталітаризму.

Мартиролог поетів XX століття довший, їх муки гірші. Розстріляно Гумільов, Пильняк, Бабель, Корнілов, Васильєв. Смерть від раку зазнала Твардовського, Гроссмана, Трифонова. Табір убив Мандельштама. Трагічний догляд Маяковського, Єсеніна, Цвєтаєвої, Фадєєва.

Але навіть на цьому тлі доля Варлама Тихоновича Шаламова є винятковою. Його табірний досвід унікальний і не повторений, на щастя, жодним іншим художником.

За життя Варлам Шаламов був незручною людиною і після смерті - при тому, що його твори включені до шкільну програму, - Залишається надзвичайно незручним письменником, оскільки його погляди на історію, на еволюцію розуму, на моральний прогрес цивілізації йдуть урозріз із загальноприйнятими теоріями чудових гуманітаріїв.

Шаламов і не любив епітетів. Безпристрасна мова очевидця – ось його метод. Твори В.Шаламова, безперечно, мають значення історичного свідоцтва. Він сам пройшов ті кола пекла, про які розповів, його проза - втілення в слові пам'яті художника, що кровоточить. Недаремно його розповіді Ф.Сучков назвав "показаннями" автора. Та й сам Шаламов "Колимські оповідання" вважав за документ. Він нічого не пояснює, не вдається в аналіз, не розкриває підґрунтя, не дає панорами. На погляд, його тексти - ланцюг приватних епізодів. Ось хтось згнив живцем, ось іншого зарізали через теплу фуфайку. Ось з'ясовується, що приказка «працювати, як кінь» невірна: коні набагато менш витривалі, ніж люди. Ось сцена роздачі та поїдання оселедця, який весь, з головою, шкірою, хвостом і кістками, розсмоктується в беззубих арештантських ротах. Ось один їсть згущене молоко, а десять стоять довкола і дивляться - не чекають, коли їх пригостять, а просто дивляться, не в змозі відвести очей. Розповіді короткі, інші дві-три сторінки, майже мініатюри. Сюжетів, у загальноприйнятому значенні, немає. Виділити якусь одну або кілька оповідань - «кращих», «найхарактерніших» - неможливо. Шаламова можна починати читати з будь-якого місця, з напівфрази – миттєве занурення забезпечене. Холод, голод, цинга, туберкульоз, холера, фізичне та нервове виснаження, деградація та розпад особистості, байдужість та жорстокість, на кожній сторінці смерть, у кожному абзаці апокаліпсис.

Таборники Шаламова не працелюбні та не вміють жити. Вони вмирають. Вони - напівлюди-напівзвірі. Вони зламані та розплющені. Вони перебувають у паралельному всесвіті, де елементарні фізичні закони поставлені з ніг на голову. Вони стурбовані – буквально – існуванням «від огорожі до обіду».

Шаламов розглядає не особистість, а попіл, що залишився під час її згоряння. Шаламова цікавить не людську гідність, яке прах.

Табір Шаламова – королівство абсурду, де все навпаки. Чорне – це біле. Життя – це смерть. Хвороба - це благо, адже хворого відправлять до шпиталю, там добре годують, там можна хоч на кілька днів відстрочити свою загибель.

У оповіданні «Тиша» начальство як експеримент досхочу нагодувало бригаду доходяг, - щоб працювали краще. Доходяги тут же кинули роботу і влаштувалися перетравлювати і засвоювати небачену подвійну пайку, а найслабший - наклав на себе руки. Їжа повідомила йому сили, і він витратив ці сили на найголовніше і найголовніше: на самогубство.

У оповіданні «Хліб» героєві неймовірно пощастило: його відправляють працювати на хлібозавод. Бригадир веде його в кочегарку, приносить буханець хліба - але опалювач, зневажаючи бригадира, за його спиною жбурляє старий буханець у топку і приносить гостю свіжий, ще теплий. А що герой? Він не жахнувся марнотратства опалювача. Він не здивований шляхетністю жесту: викинути черствий хліб, принести свіжий голодному. Він нічого не відчуває, він надто слабкий, він лише байдуже фіксує те, що відбувається.

Прізвища та характери персонажів Шаламова не запам'ятовуються. Немає метафор, афоризмів, жодної лірики, гри розуму, жодних дотепних діалогів. Багато хто дорікає автору «Колимських оповідань». Стверджують, що Шаламов слабий як художник слова, як «літератор», звинувачують його в репортерстві та таврують як мемуариста. Насправді тексти Шаламова, при всій їхній недосконалості, витончені і унікальні. Персонажі однакові саме тому, що у таборі всі однакові. Нема особистостей, нема яскравих людей. Ніхто не балакучить, не сипле прислів'ями. Оповідач сухий, а часом і недорікуваний - рівно так само, як непрямі таборники. Оповідач коротко - так само, як коротке життя таборника. Фраза Шаламова ламається, гнеться, спотикається - так само, як ламається, гнеться і спотикається табірник. Але оповідання «Шеррі-бренді», присвячене смерті Мандельштама, - тут Шаламов вже працює практично білим віршем: ритмічним, мелодійним і безжальним.

Шаламов послідовний та оригінальний художник. Достатньо вивчити його есе «Про прозу», де він, наприклад, заявляє, що текст повинен створюватися тільки за принципом «одразу набіло» - будь-яка пізніша правка неприпустима, бо відбувається вже в іншому стані розуму та почуття.

«Почуття» – визначальна категорія Шаламова. Роздумами про почуття, справжнє і уявне, сповнені його есе і записники. Здатність і прагнення передачі справжнього почуття виводять Шаламова з шеренги «побутописачів», «етнографів», «репортерів», доводять його самобутність.

Саме Шаламов докладно та аргументовано заявив: не слід переоцінювати людину. Людина велика - але вона і нікчемна. Людина благородна - але в тій же мірі підла і низька. Людина здатна морально вдосконалюватися, але це повільний процес, довжиною у сторіччя, і спроби прискорити його приречені на провал.

Його твори - абсолютно окремий острів в архіпелазі "табірної прози". Неповторне письменницьке бачення, постійне відчуття краю життя, за яким – лише божевілля, особливі мистецькі прийоми, заперечення класичних реалістичних традицій – увібрала ця проза.

Варлам Шаламов – реаліст. Але навколишня дійсність сюрреалістична. Страшні картинки вміють створювати і автори західних трилерів - але вони балансують на межі чорного гумору і самопародії, особливо часто впадаючи саме в цю останню. В.Шаламов нітрохи не прагне "щекотати нерви". У світі, повному зла та насильства, мистецтво, навіть страшне і жорстоке, постає як носій добра і надії завдяки своїй духовній чистоті.

Найглибший, можливо, далеко не оцінений зміст творчості В.Шаламова в тому, що всією художньою тканиною своїх творів він відстоює самоцінність життя: мета життя - не в "побудові" чого б там не було, вона - у самому житті.

2 Контекст життя у період створення «Колимських оповідань»

«Колимські оповідання» Варлама Шаламова – це боротьба проти забуття. Їхня мета - створити пам'ятний слід там, де будь-який спогад про табір вирвано, знищено. Крім цього, вони розглядають труднощі передачі та опису табірного досвіду. Тіло автора, яким може як свідок задокументувати істинність власних слів, до цього не придатне: це зовсім інше тіло, не те, що вистраждало табір. Як Прімо Леві, Шаламов звертається до амбівалентної метафори протезу. Згадка - це, з одного боку, «протез» досвіду; з іншого - покалічене тіло не могло б говорити без цього протезу.

Варлам Тихонович Шаламов, письменник та поет, народився у місті Вологда у 1907 році. Щойно вступивши у свідомий вік, Варлам поїхав до Москви і в 1926 вступив до Московського університету.

Саме тоді було взято курс на індустріалізацію. Загальна грамотність, гігантські будови, Маяковський, стрілецькі гуртки, «наша відповідь Чемберлену», Осоавіахім1, роман Олексія Толстого «Аеліта» - юний Шаламов виявився серед захоплених, чи не екзальтованих однолітків, які побудову нового світу вважали завданням.

Якщо тобі двадцять два роки, метою може бути лише світова революція. Інакше не можна.

Освічена молодь не хотіла революції за Сталіном - похмурою, бюрократичною, застебнутою на всі гудзики революції, де пропонувалося засунути засуви, наїжачитися і ворогувати з усім світом. Молодь хотіла революцію Троцького: безперервну, всесвітню, всім, цілодобово.

Але тоді, 1929-го, Троцького було вигнано з РРФСР, опозицію розгромлено, молодого сина священика Варлама Шаламова звинувачено у поширенні «Заповіту Леніна».

Три роки ув'язнення не остудили його запалу. П'ять років проходять спокійно: Шаламов знову у Москві, працює у дрібних галузевих журналах. Пише вірші, пробує себе у прозі.

Шаламов почав друкуватися у 1934 році, але за період з 1934 по 1937 р.р. на його публікації не було відгуку критики. За злою іронією долі в журналі «Навколо світу» № 12 за 1936 рік відразу після публікації оповідання Шаламова «Повернення» відбулася розповідь Д.Дара «Магадан», в якій у романтичному стилі розповідалося про Колиму, про людей, чия доля пов'язана з освоєнням цього дикого краю. «Тут усе може бути і тут усе буде, тому що господарі цього краю – більшовики, для яких немає нічого неможливого», – патетично завершував свою розповідь Д.Дар (3). Для Шаламова цей край став як місцем ув'язнення, а й місцем, де відбувалося формування як поета і письменника.

У СРСР рабська праця ув'язнених була важливою складовою економіки. Ув'язнені працювали там, де не хотіли працювати звичайні люди. Геніальний тиран, Сталін поділив підданих на дві частини: ті, хто перебував на волі, щодня чекали на арешт і були легко керовані; ті, хто вже сидів у таборі, були зведені до тваринного стану та керовані були ще легше. На північному сході євразійського материка існувала колосальна імперія, де на території, яка в кілька разів перевершувала площу Європи, не було майже нічого, крім таборів, і керівники цієї імперії мали владу і могутність у сто разів більшу, ніж римські цезарі. Імперія сталінських таборів не мала прецедентів у світовій історії.

Він повернувся з колимської м'ясорубки у віці сорока семи років, 1954-го. Загальний стаж відсидженого – сімнадцять років.

І знову, як тридцять років тому, у Москві події, знову горять очі, знову всі сповнені передчуттів великих змін. Сталін мертвий і винесений із Мавзолею. Культ особистості засуджено. З таборів звільнено кілька мільйонів каторжан. Війна закінчена, тиранія переможена – далі все буде гаразд. Пишним кольором цвіте самвидав (ще б пак, тепер - можна, тепер не садять). Шаламов - найактивніший учасник самвидаву. Щоправда, поки що офіційні журнали його не беруть. Навіть лірику. Не кажучи вже про оповідання. Але розповіді все знають. Розповіді надто страшні – прочитавши будь-який, не можна не запам'ятати.

Він намагається опублікувати свої тексти тоді ж, наприкінці 1950-х. Але на нього чекає розчарування. Легендарною публікацією в «Новому світі» оповідання Солженіцина «Один день Івана Денисовича» табірна тема в офіційній радянській літературі була відкрита – та закрита. Хрущов жбурнув ліберальним інтелігентам, «прогресивному людству» кістку – другої не було. Потрібна табірна проза – ось вам табірна проза, літературне свідчення з перших вуст, будь ласка. А Шаламов не потрібний. Достатньо одного Солженіцина.

Невідомо, що гірше: сімнадцять років просидіти у таборах – чи протягом двох десятиліть створювати нестандартну, передову прозу без жодної надії опублікувати її.

Колима відібрала в нього здоров'я. Він страждав на хворобу Меньєра, міг втратити свідомість у будь-який момент, на вулицях його приймали за п'яного. Його розповіді були «бестселерами самвидаву», ними зачитувалися - сам письменник жив у крихітній кімнатці, ледь не надголодь. Тим часом Хрущова змінив Брежнєв; трагічні табірні історії про людей, що згнили, змерзли, збожеволіли від голоду, заважали будувати розвинений соціалізм, і радянська система вдала, що Варлама Шаламова не існує.

рік. Шаламов публікує у «Літературній газеті» відкритий лист: різко, навіть грубо засуджує публікацію своїх оповідань емігрантським видавництвом «Посів». Войовничі дисиденти відразу відвертаються від старого. Вони гадали, що він буде з ними. Вони думали, що Шаламов - такий собі «Солженіцин-лайт». Вони нічого не зрозуміли. Точніше, це Шаламов уже все розумів, а вони не зуміли. Мільйони тих, хто живцем згнив на Колимі, ніколи не цікавили Захід. Заходу треба було повалити «імперію зла». Заходу терміново були потрібні професійні антикомуністи. Солженіцин, який пристрасно мріяв «пасти народи», чудово підійшов, але його було мало - ще б двох чи трьох у комплект... Однак Шаламов був надто педантичний, він не бажав, щоб чиїсь руки, невідомо наскільки чисті, розмахували «Колимськими» оповіданнями» як прапором. Шаламов вважав, що документальним свідченням людської недосконалості не можна розмахувати.

За Шаламовим, сталінський табір був свідченням банкрутства не «радянської» ідеї, або «комуністичної» ідеї, а всієї гуманістичної цивілізації XX століття. До чого тут комунізм чи антикомунізм? Це одне і теж.

Варлам Шаламов помер 1982 року. Помер, як і належить померти російському письменнику: у злиднях, у лікарні для душевнохворих людей похилого віку. І навіть ще кошмарніше: дорогою з дому для людей похилого віку в будинок для божевільних. Канон жахливого фіналу було дотримано до дрібниць. Людина за життя пройшла пекло - і пекло пішло за ним: у 2000 році надгробний пам'ятник письменнику був осквернений, бронзовий монумент викрали. Хто це зробив? Зрозуміло, онуки та правнуки видобутих Платонів Каратаєвих та Іван-Денисичів. Здали на кольоровий метал. Здається, сам Шаламов не засудив би викрадачів: чого не зробиш заради того, щоби вижити? Колимські розповіді вчать, що життя перемагає смерть і погане життя краще за хорошу смерть. Смерть статична і непроникна, тоді як життя рухливе і різноманітне. І питання, що сильніше – життя чи смерть, Шаламов, як і будь-який геній, вирішує на користь життя.

Офіційне визнання Варлама Шаламова почалося у другій половині 1980-х років, коли в Радянському Союзі почала публікуватися спочатку в журналах, а потім і в окремих збірниках - його проза.

Є й кафкіанське післямова долі російського Данте: за першою, 1929 року, судимості Шаламов було реабілітовано лише 2002 року, коли знайшли документи, нібито раніше вважалися втраченими. Не минуло й ста років, як визнаного у всьому світі письменника нарешті пробачили власною державою.

Чим далі гримить і дзвенить каструльним дзвоном безглуздий російський капіталізм, в якому немає місця ні повазі до особистості, ні працьовитості, ні порядку, ні терпіння, тим актуальнішою стає література Варлама Шаламова.

Звичайно, сучасна Росія – не Колима, не табір, не зона, і громадяни її не вмирають від голоду та побоїв. Але саме в сучасній Росії добре помітно крах ідей «морального прогресу». Наша дійсність є тупцювання на місці під гучні крики «Вперед, Росія!». Зневажене таборником Шаламовим «прогресивне людство» вже зламало собі мізки, але за останні півстоліття не змогло винайти нічого кращого за «суспільство споживання» - яке, проіснувавши лічені роки, спожило саме себе і луснуло. Миттєво прищепити російському суспільствубуржуазно-капіталістичний тип відносин, заснований на інстинкті особистого добробуту, вийшло. Економічний ривок провалився. Ідея свободи збанкрутувала. Інтернет – територія свободи – одночасно став всесвітньою клоакою. Соціологічний конкурс «Ім'я Росія» показав, що багато мільйонів громадян досі тремтять перед постаттю товариша Сталіна. Ще б пак, адже при ньому був порядок! Благополуччя досі асоціюється з дисципліною, що насаджується ззовні, насильно, а не особистості, що виникає зсередини, як її природна потреба. Очікуваного багатьма православного воцерковлення широкого загалу не сталося. Обмінюючи нафту на телевізори, Росія на всіх парах мчить, не розбираючи дороги, без Бога, без мети, без ідеї, що підганяє демагогічні марення про прогрес заради прогресу.

2. Аналіз кількох оповідань із циклу «Колимські оповідання»

1 Загальний аналіз «Колимських оповідань»

Важко уявити, якого душевного напруження коштували Шаламову ці оповідання. Хотілося б зупинитись на композиційних особливостях «Колимських оповідань». Сюжети оповідань здавалося б незв'язані між собою, проте вони є композиційно цілісними. «Колимські оповідання» складаються з 6 книг, перша з яких так і називається - «Колимські оповідання», далі примикають книги «Лівий берег», «Артист лопати», «Нариси злочинного світу», «Воскресіння модрини», «Рукавичка, або КР -2».

У рукописі В. Шаламова «Колимські оповідання» 33 оповідання - і зовсім маленьких (на 1 - 3 сторінки), і більше. Відчувається відразу, що вони написані кваліфікованим, досвідченим літератором. Більшість прочитується з інтересом, має гострий сюжет (але й безсюжетні новели побудовані продумано і цікаво), написані ясним і образним мовою (і навіть, хоча оповідається в них головним чином про «блатний світ», у рукописі не відчувається захоплення арготизм). Отже, якщо вести мову про редагування у сенсі стилістичного виправлення, «утряски» композиції оповідань тощо, то такого доопрацювання рукопис, по суті, не потребує.

Шаламов – майстер натуралістичних описів. Читаючи його розповіді, ми поринаємо у світ в'язниць, пересилальних пунктів, таборів. Розповідь у розповідях ведеться від третьої особи. Збірка - це хіба що моторошна мозаїка, кожна розповідь - фотографічний шматочок повсякденному життіув'язнених, дуже часто - «блатарів», злодіїв, шахраїв та вбивць, які перебувають у місцях ув'язнення. Усі герої Шаламова - люди різні: військові та цивільні, інженери та робітники. Вони звикли з табірним життям, увібрали в себе її закони. Часом, дивлячись на них, ми не знаємо, хто вони: чи розумні істоти чи тварини, в яких живе лише інстинкт - вижити будь-що-будь. Комічною здається нам сценка з оповідання Качка , коли людина намагається зловити птаха, а той виявляється розумнішим за нього. Але поступово розуміємо всю трагічність цієї ситуації, коли полювання не привела ні до чого, крім як до обморожених навік пальців і втрачених надій про можливість бути викресленим з зловісного списку . Але в людях ще живуть уявлення про милосердя, співчуття, сумлінність. Просто всі ці почуття сховані під бронею табірного досвіду, що дозволяє вижити. Тому неганебним вважається обдурити когось або з'їсти їжу на очах у голодних товаришів, як це робить герой оповідання Згущене молоко . Але найсильніше в ув'язнених - жага до свободи. Нехай на мить, але вони хотіли нею насолодитися, відчути її, а потім і померти не страшно, але в жодному разі не в полон – там смерть. Тому головний геройоповідання Останній бій майора Пугачова воліє вбити себе, але не здатися.

«Ми навчилися смиренності, ми розучилися дивуватися. У нас не було гордості, себелюбства, самолюбства, а ревнощі та пристрасть здавались нам марсіанськими поняттями, і до того дрібницями», - писав Шаламов.

Автор докладним чином(до речі, є низка випадків, коли одні й самі - буквально, дослівно - описи тих чи інших сцен зустрічаються у кількох розповідях) описує все - як сплять, прокидаються, їдять, ходять, одягаються, працюють, «розважаються» ув'язнені; як по-звірячому ставляться до них конвойні, лікарі, табірне начальство. У кожній розповіді йдеться про безперервно смокче голод, про постійний холод, хвороби, про непосильну каторжну роботу, від якої валяться з ніг, про безперервні образи і приниження, про страх, що ні на хвилину не залишає душу бути скривдженим, побитим, покаліченим, зарізаним «блатарем». », яких побоюється і табірне начальство. Кілька разів В. Шаламов порівнює життя цих таборів із «Записками з Мертвого дому» Достоєвського і приходить щоразу до висновку, що «Мертвий дім» Достоєвського – це рай земний порівняно з тим, що відчувають персонажі «Колимських оповідань». Єдине, хто благоденствує у таборах – це злодії. Вони безкарно грабують і вбивають, тероризують лікарів, симулюють, не працюють, дають праворуч і ліворуч хабарі – і живуть непогано. Там ніякої управи немає. Постійні муки, страждання, виснажлива робота, що заганяє в могилу, - це доля чесних людей, які загнані сюди за звинуваченням у контрреволюційній діяльності, але насправді є людьми, ні в чому невинними.

І ось перед нами проходять «кадри» цієї страшної оповіді: вбивства під час карткової гри («На представку»), викопування трупів із могил для пограбування («Вночі»), божевілля («Дощ»), релігійний фанатизм («Апостол Павло») ), смерті («Тітка Поля»), вбивства («Перша смерть»), самогубства («Серафим»), безмежне панування злодіїв («Зоклинатель змій»), варварські методи виявлення симуляції («Шокова терапія»), вбивства лікарів (« Червоний хрест»), вбивства ув'язнених конвоєм («Ягоди»), вбивство собак («Сука Тамара»), поїдання людських трупів («Тайга золота») і таке інше і так само.

У цьому описи дуже зримі, дуже деталізовані, часто з численними натуралістичними подробицями.

Через всі описи проходять основні емоційні мотиви - почуття голоду, що перетворює кожну людину на звіра, страх і приниженість, повільне вмирання, безмежне свавілля та беззаконня. Все це фотографується, нанизується, страхи нагромаджуються без жодних спроб якось усе осмислити, розібратися в причинах і наслідках описуваного.

Якщо говорити про майстерність Шаламова – художника, про його манеру викладу, то слід зазначити, що мова його прози – проста, гранично точна. Інтонація розповіді – спокійна, без надриву. Суворо, лаконічно, без будь-яких спроб психологічного аналізу, навіть десь документально письменник говорить про те, що відбувається. Шаламов домагається приголомшливого впливу на читача шляхом розмаїття спокою повільної, спокійної розповіді автора та вибухового, жахливого змісту

Що дивно, письменник ніде не впадає у патетичний надрив, ніде не розсипається у прокляттях на долю чи владу. Цей привілей він залишає читачеві, який мимоволі буде здригатися при прочитанні кожної нової розповіді. Адже він знатиме, що все це не вигадка автора, а жорстока правда, нехай і зодягнена в художню форму.

Головний образ, що поєднує всі оповідання - образ табору як абсолютного зла. Шаламова розглядає ГУЛАГ як точну копію моделі тоталітарного сталінського суспільства: «...Табір - не протиставлення пекла раю. а зліпок нашого життя... Табір... мироподібний». Табір – пекло – це постійна асоціація, яка спадає на думку під час прочитання «Колимських оповідань». Ця асоціація виникає навіть не тому, що постійно стикаєшся з нелюдськими муками ув'язнених, а й тому, що табір є царством мертвих. Так, розповідь «Надгробне слово» починається зі слів: «Всі померли...» На кожній сторінці зустрічаєшся зі смертю, яку тут можна назвати серед головних героїв. Всіх героїв, якщо розглядати їх у зв'язку з перспективою смерті в таборі, можна поділити на три групи: перша - герої, які вже померли, а письменник згадує про них; друга – ті, які помруть майже напевно; і третя група - ті, яким можливо пощастить, але це не напевно. Це твердження стає найбільш очевидним, якщо згадати про те, що письменник у більшості випадків розповідає про тих, з ким зустрічався і кого пережив у таборі: людину, розстріляну за невиконання плану її ділянкою, свого однокурсника, з яким зустрілися через 10 років у Бутирській камері. в'язниці, французького комуніста, якого бригадир убив одним ударом кулака.

Варлам Шаламов пережив усе своє життя наново, написавши досить важку працю. Звідки він мав сили? Можливо, все було для того, щоб хтось із тих, хто залишився живим, доніс словом жахи російської людини на власній землі. У мене змінилося уявлення про життя як про благо, про щастя. Колима навчила мене зовсім іншому. Принцип мого століття, мого особистого існування, всього життя мого, висновок з мого особистого досвіду, правило, засвоєне цим досвідом, можна висловити у кількох словах. Спочатку потрібно повернути ляпаси і тільки в другу чергу - милостині. Пам'ятати зло раніше добра. Пам'ятати все хороше – сто років, а все погане – двісті. Цим я й відрізняюся від усіх російських гуманістів дев'ятнадцятого та двадцятого століття». (В. Шаламов)

2 Аналіз оповідання «На представку»

Кожна розповідь В.Шаламова унікальна, адже він звертається до незвичної і лякаючої нас теми - життя ув'язнених, а якщо висловлюватися точніше, то не життя, а існуванню, де кожна секунда для людини - це боротьба. Люди не мають ні минулого, ні майбутнього, є тільки «зараз» і нічого більше.

На думку Олени Михайлик: «Шаламовські образи, як правило, багатозначні та багатофункціональні. Приміром, перша фраза оповідання «На представку» задає інтонацію, прокладає хибний слід - і водночас надає розповіді об'ємність, вводить у його систему відліку поняття історичного часу. Стерта пам'ять персонажів багаторазово посилює враження, яке робиться на читача».

Ігор Сухих у своїй роботі «Життя після Колими» зазначає, що «...особистою, внутрішньою темою Шаламова стає не в'язниця, не табір взагалі, а Колима з її досвідом грандіозного, небувалого винищення людини та придушення людського. «Колимські оповідання» - це зображення нових психологічних закономірностей у поведінці людини, людей нових умовах».

Інтерес до цього твору невипадковий, адже в ньому буквально на поверхні лежать усі таємниці та жахи табірного життя, і особливо яскраво виділяється процес карткової гри, як щось диявольське та фатальне.

Розповідь "На представку" починається з фрази: "Грали в карти у коногону Наумова" (5, с.182). Як було зазначено Оленою Михайлик, ця фраза «задає інтонацію, прокладає хибний слід - і водночас надає розповіді об'ємність, вводить їх у систему відліку поняття історичного часу, бо «дрібна нічна подія» у бараку коногонів постає читачеві хіба що відбитком, проекцією пушкінської трагедії. Шаламов використовує класичний сюжет як зонд - за ступенем та характером ушкоджень читач може судити про властивості табірного всесвіту». Письменник ніби повертає нас на кілька століть тому, щоб показати всю відсталість та нерозвиненість табірного побуту, адже Колима зовсім не пристосована для життя, весь світ ГУЛАГу замкнутий, обмежений. Таке поняття, як свобода тут зовсім не застосовується, людина навіть боїться думати, всі його думки зосереджені на тому, щоби вижити. Навіть сни не дозволяють його душі відпочити – вони порожні.

У бараку біля коногону безпечно та тепло. І саме це «тепле містечко» було обрано блатними для поєдинків.

Поєдинок - протистояння, найчастіше дух сторін, нерідко із сумними наслідками.

Ніч - час диявола, коли з-під землі виходить уся нечисть. У народі вважається, що вночі людям легше грішити, нібито Господь Бог не помітить. «... І щоночі там збиралися блатні» (5, с.182).

На перший погляд, у цій фразі немає нічого дивного, тому що ніч – єдиний вільний час для ув'язнених, але якщо провести аналогію з класиками російської літератури, то можна відзначити, що на той час карткові ігри були заборонені та грали в них переважно ночами. Таким чином, ми знову наголошуємо на згубності таборового побуту.

У бараку темно, єдине світло дає колимка. Світло від неї неяскраве, тьмяне з відтінком червоного, так що барак коногону зовні більше нагадує пекло, ніж живий простір.

І саме тут гравці зібралися на поєдинок. «На ковдрах лежала брудна пухова подушка, і з обох боків її, склавши по-бурятськи ноги, сиділи партнери...» (5, с.182).

Радянська влада, прийшовши до управління, знищувала дворянське суспільство і все, що з ним пов'язане. У цей період карткові ігри суворо заборонялися, і карти неможливо було купити, проте «Русь талантами сповнена» і були умільці, які самостійно виготовляли карти.

«На подушці лежала нова колода карт...» (5, с.182). Як і в класичній азартної гри, Нова грапочинається з нової колоди карт. Але ці карти незвичайні, вони виготовлені з томіка Віктора Гюго. Дозволимо висловити припущення, що, можливо, з тексту того самого роману, де йдеться також про каторжників «Знедолені», таким чином ми можемо провести паралель зі світом часів французької революції. Ми робимо це для того, щоб побачити згубну дію роз'єднаності та нерозвиненості суспільства під час репресій. У карти грають на подушці, що робити категорично не можна, тому що енергетика карток негативна і впливає на підсвідомість людини.

Ці відступи від правил класичної гри стають дзвінком для читача, що свідчить про те, що герої оповідання змушені грати, щоб вижити у цьому таборовому хаосі.

«Масті не відрізнялися за кольором - так відмінність і не потрібно гравцеві» (5, с.183). Ми бачимо повне знеособлення простору, це пояснюється тим, що у світі табірного побуту немає фарб, все одно: сіро та чорно.

Все у житті має зворотний бік, протилежність, і карти теж. Масті «чорні» (трефи і піки) протилежні «червоним» (хробакам і бубнам), як і зло протилежне добру, а життя смерті.

Вміння самостійно виготовляти карти вважалося нормою пристойності серед «лицарів-зеків», і гра в карти була чи не обов'язковою серед тюремної еліти. "Нова колода карт лежала на подушці" (5, с.183) змив, значення цієї фрази цілком і повністю відповідає фразі "На подушці лежала нова колода карт". Можливо, автор хоче цим повтором показати, що доля гравців вже вирішена наперед і неможливо розірвати це порочне коло. «…Один із граючих поплескував по ній брудною рукою з тонкими, білими неробочими пальцями» (5, с.183). Це рука Сівочки – місцевого барона. Цей герой є дволиким- протиставленням білого і чорного. «Ніготь мізинця був надприродної довжини ...» (5, с.183) У народі ще з найдавніших часів існує думка, що у зовнішності диявола завжди зберігаються ті чи інші прикмети звіра - роги, копита, пазурі. Ми могли б вважати цей семантичний зв'язок випадковим, проте, в тексті чимало доказів і співвідношень Сівочки з дияволом: «Ніготь Сівочки викреслював у повітрі хитромудрі візерунки. Карти то зникали з його долоні, то з'являлися знову» (5, 185).

Виходячи зі всього вищесказаного, дозволимо собі висловити припущення, що Наумов, сам не усвідомлюючи того, підписав собі вирок - він сів грати в карти з «диявольщиною», і якщо він і вийде з цього поєдинку живим, то переможцем йому точно не стати.

Але й Наумов не такий чистий, як здається: на його грудях цитата з вірша Єсеніна «Як мало пройдено доріг, як багато зроблено помилок». Єсенін – своєрідний політичний хуліган, саме тому він визнаний зеками як поет. Наумов не вірить у Бога, проте на його грудях хрест. Хрест на тілі невіруючого свідчить про продажність душі. У злодійській семантиці хрест є ознакою вищого суспільства.

Гра починає Сівочка. «Сівочка стис карти ...» (5, с.185). Розповідь ведеться безпосередньо від імені оповідача. Він та його товариш Гаркунов є щоденними свідками ігор. А тим часом Наумов встиг програти все, крім казенних речей, що нічого не варті і нікому не потрібні. "За правилами бій не може бути закінчений, поки партнер може ще чимось відповідати" (5, с.185).

«Наумов ставить на кінець якийсь підсигар із витісненим профілем Гоголя» (5, с.185) ця пряма апеляція до українського періоду творчості Гоголя природно поєднує «На представку» із просоченими своєрідною чортовиною "Вечорами на хуторі поблизу Диканьки". Таким чином, відсилання до фольклору та громадських літературним творамміцно вводять блатного картяра в інформальний асоціативний ряд. Наумов розорений. Єдина надія – це ризик – йти на представку. Представка - це ніби ставка «в найм», можливість відігратися, не маючи нічого. Сівочка покапризував трохи і, зрештою, у ролі такого добродійника погодився дати йому шанс.

"Він відіграв ковдру, подушку, штани - і знову програв все". «Тяжкий чорний погляд обводив оточуючих. Волосся сплуталося» (5, с.186) - Наумов нібито божеволіє. Він болісно усвідомлює жах ситуації, що склалася. Фраза, упущена Сівочкою: «Я почекаю», відноситься не тільки до пропозиції підварити чифірку, а й безпосередньо до програшу Наумова. Представка давалася лише на годину, а картковий борг – це справа честі. У його голові раптово народилася думка: «Якщо своїх речей для відкупу не залишилося, треба забрати їх у слабшого!» На арені карткового поєдинку з'являються ще два герої - це оповідач та його друг Гаркунов. Виявивши, що чимось поживитися можна тільки в Гаркунова, Наумов підкликає його до себе. Цей інженер-текстильник - людина, яка не зламана табірним побутом. (Герой незвичайний вже тим, що має професію не властиву для табору) Інженер-текстильщик творить, з'єднує, а в таборі є лише одна розруха і нічого більше. Ця річ є його пам'яттю про минуле життя, він не втрачає надії повернутися.

На негативну відповідь Гаркунова щодо светра кілька людей кинулися на нього і збили з ніг, але марно. Гаркунов не збирався так просто здаватися. У таборі немає місця світлим почуттям, таким як дружба, відданість чи просто справедливість. Слуга Наумова, як вірний зброєносець лицаря, накинувся на інженера з ножем.

Гаркунов схлипнув і почав завалюватися на бік.

Не могли чи без цього! - закричав Сівочка».

Цей герой ніби звинувачує всіх у тому, що трапилося, але насправді він просто засмучений через те, що товар трохи зіпсований.

«Сашка стягнув светр із убитого» (5, с.187) Кров на червоному светрі не видно - життя Гаркунова нічого не варте, та й, зрештою, ще одна крапля в морі крові зовсім нічого не означає.

«Тепер треба було шукати іншого партнера для пилки дров».

У таборі людське життя - НІЩО, а сама людина - це козирка, хоч і та має більше прав на життя, ніж люди в таборі.

Немає людини - на його місце прийде інший, і вся ця диявольська машина працюватиме в тому ж ритмі, незважаючи ні на що.

Висновок

Шаламів колимські оповідання

Шаламівська проза - це не просто спогади, мемуари людини, що пройшла кола колимського пекла. Це особлива література, «нова проза», як називав її сам письменник.

Твори життя Варлама Шаламова яскраво відбиває долю інтелігенції за часів великих репресій. Ми не повинні відкидати літературні твори, на кшталт "Колимських оповідань" - вони повинні служити індикатором для сьогодення (особливо враховуючи ту деградацію, яка відбувається у свідомості людей і так яскраво простежується через якість сьогоднішньої культури).

Рішення Шаламова описати «життя» ув'язнених у концтаборах, яке яскраво відбиває сталінську диктатуру, – героїчний вчинок. "Пам'ятайте, найголовніше: табір - негативна школа з першого до останнього днядля будь-кого. Людині - ні начальнику, ні арештанту не треба її бачити. Але якщо ти його бачив - треба сказати правду, як би вона не була страшна. [...] Зі свого боку я давно вирішив, що все життя я присвятю саме цій правді", - писав Шаламов.

Він вважав, що його твори не можуть вписатися в традиційні межі російської літератури з її проповідництвом, учительством та гуманною вірою у високе призначення людини. "Мистецтво позбавлене права на проповідь, - писав Варлам Шаламов. - Мистецтво не облагороджує, не покращує людей. Мистецтво - спосіб жити, але не спосіб пізнання життя. Нова проза - сама подія, бій, а не його опис."

Твори Варлама Шаламова відкрили читачеві невідоме життя, познайомили з новими, невідомими людьми - людьми з виверненою свідомістю Для цього не можна було використовувати традиційні прийоми художнього творіння.

Аналогів Варламу Шаламову та його «Колимським оповіданням» у світовій культурі немає. Сподіватимемося, що їх і не буде. Якщо не буде нової Колими. Але є вже безліч доказів того, що нова Колима спроектована та створюється. Прямо у нашій свідомості. Розпад особистості нині відбувається не у вічній мерзлоті, під гавкіт конвойних псів, тепер рабів не треба везти в тундру та годувати баландою, тепер рабів – нових, ультрасучасних, ідеально слухняних – простіше та дешевше вирощувати з пелюшок за допомогою медійних технологій, маніпуляцій масовою свідомістю. Шаламова немає, його пам'ять зберігає маленька група відважних ідеалістів. Самовдоволене та гидливе «прогресивне людство» перемогло. Але поки існуватимуть книги Варлама Шаламова – воно не зможе перемогти.

Література

1.Шаламов В. Колимські оповідання. М.,1991. 357 с.

2.Андрій Рубанов "Варлам Шаламов як дзеркало російського капіталізму"

Шаламівський збірник: Вип. 3. Упоряд. В. В. Єсіпов]. – Вологда: Грифон, 2002. – С.35-38.

Художні прозові тексти, статті та листування В.Шаламова

http://magazines.russ.ru/zvezda/2001/6/suhuh.html Ігор Сухих «Жити після Колими» (1954 - 1973. "Колимські оповідання" В. Шаламова)

.Олена Михайлик «У контексті літератури та історії»

Шаламов Ст.<Автобиографические заметки>Вступ та публ. І.Сіротинської // Літературна газета. 1987.8 липня. С.6.

Жак Россі. Довідник з ГУЛАГу: У двох частинах. М., 1991. 4.1. 317. с. 4.2. 284 с.

Шаламов В. Реквієм: Шаламов В. Зібр. тв.: У 4 т. Т. 3. Вірші. М., 1998. З. 136.

Єсіпов В.В. Шаламов. – К.: Молода гвардія, 2012. – 346 с.: іл. - (Життя чудових людей: сер. біогр.; вип. 1374).

Некрасова, Ірина Володимирівна. Варлам Шаламов-прозаїк: Проблематика та поетика: дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01. Самара, 1995.

Аношина, Ганна Валеріївна. Художній світ Варлама Шаламова: дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01. Сєвєродвінськ, 2006. Науковий керівник – професор Е.Я. Фесенко. Дата захисту дисертації: 8 грудня 2006 р.

Репетиторство

Потрібна допомога з вивчення якоїсь теми?

Наші фахівці проконсультують або нададуть репетиторські послуги з цікавої для вас тематики.
Надішліть заявкуіз зазначенням теми прямо зараз, щоб дізнатися про можливість отримання консультації.

2.1 Загальний аналіз «Колимських оповідань»

Важко уявити, якого душевного напруження коштували Шаламову ці оповідання. Хотілося б зупинитись на композиційних особливостях «Колимських оповідань». Сюжети оповідань здавалося б незв'язані між собою, проте вони є композиційно цілісними. «Колимські оповідання» складаються з 6 книг, перша з яких так і називається - «Колимські оповідання», далі примикають книги «Лівий берег», «Артист лопати», «Нариси злочинного світу», «Воскресіння модрини», «Рукавичка, або КР-2».

У рукописі В. Шаламова «Колимські оповідання» 33 оповідання - і зовсім маленьких (на 1 - 3 сторінки), і більше. Відчувається відразу, що вони написані кваліфікованим, досвідченим літератором. Більшість прочитується з інтересом, має гострий сюжет (але й безсюжетні новели побудовані продумано і цікаво), написані ясним і образним мовою (і навіть, хоча оповідається в них головним чином про «блатний світ», у рукописі не відчувається захоплення арготизм). Отже, якщо вести мову про редагування у сенсі стилістичного виправлення, «утряски» композиції оповідань тощо, то такого доопрацювання рукопис, по суті, не потребує.

Шаламов – майстер натуралістичних описів. Читаючи його розповіді, ми поринаємо у світ в'язниць, пересилальних пунктів, таборів. Розповідь у розповідях ведеться від третьої особи. Збірка - це ніби моторошна мозаїка, кожна розповідь - фотографічний шматочок повсякденного життя ув'язнених, дуже часто - «блатарів», злодіїв, шахраїв і вбивць, що знаходяться в місцях ув'язнення. Усі герої Шаламова - люди різні: військові та цивільні, інженери та робітники. Вони звикли з табірним життям, увібрали в себе її закони. Часом, дивлячись на них, ми не знаємо, хто вони: чи розумні істоти чи тварини, в яких живе лише інстинкт - вижити будь-що-будь. Комічною здається нам сценка з оповідання “Качка”, коли людина намагається спіймати птаха, а той виявляється розумнішим за нього. Але поступово розуміємо всю трагічність цієї ситуації, коли “полювання” не призвело ні до чого, крім як до обморожених навік пальців та втрачених надій про можливість бути викресленим із “зловільного списку”. Але в людях ще живуть уявлення про милосердя, співчуття, сумлінність. Просто всі ці почуття сховані під бронею табірного досвіду, що дозволяє вижити. Тому неганебним вважається обдурити когось або з'їсти їжу на очах у голодних товаришів, як це робить герой оповідання “Згущене молоко”. Але найсильніше в ув'язнених - жага до свободи. Нехай на мить, але вони хотіли нею насолодитися, відчути її, а потім і померти не страшно, але в жодному разі не в полон – там смерть. Тому головний герой оповідання "Останній бій майора Пугачова" вважає за краще вбити себе, але не здатися.

«Ми навчилися смиренності, ми розучилися дивуватися. У нас не було гордості, себелюбства, самолюбства, а ревнощі та пристрасть здавались нам марсіанськими поняттями, і до того дрібницями», - писав Шаламов.

Автор докладним чином (до речі, є ряд випадків, коли одні і ті ж - буквально, дослівно - описи тих чи інших сцен зустрічаються в декількох оповіданнях) описує все - як сплять, прокидаються, їдять, ходять, одягаються, працюють, розважаються» ув'язнені; як по-звірячому ставляться до них конвойні, лікарі, табірне начальство. У кожній розповіді йдеться про безперервно смокче голод, про постійний холод, хвороби, про непосильну каторжну роботу, від якої валяться з ніг, про безперервні образи і приниження, про страх, що ні на хвилину не залишає душу бути скривдженим, побитим, покаліченим, зарізаним «блатарем». », яких побоюється і табірне начальство. Кілька разів В. Шаламов порівнює життя цих таборів із «Записками з Мертвого дому» Достоєвського і приходить щоразу до висновку, що «Мертвий дім» Достоєвського – це рай земний порівняно з тим, що відчувають персонажі «Колимських оповідань». Єдине, хто благоденствує у таборах – це злодії. Вони безкарно грабують і вбивають, тероризують лікарів, симулюють, не працюють, дають праворуч і ліворуч хабарі – і живуть непогано. Там ніякої управи немає. Постійні муки, страждання, виснажлива робота, яка заганяє в могилу - це доля чесних людей, які загнані сюди за звинуваченням у контрреволюційній діяльності, але насправді є людьми, ні в чому невинними.

І ось перед нами проходять «кадри» цієї страшної оповіді: вбивства під час карткової гри («На представку»), викопування трупів із могил для пограбування («Вночі»), божевілля («Дощ»), релігійний фанатизм («Апостол Павло») ), смерті («Тітка Поля»), вбивства («Перша смерть»), самогубства («Серафим»), безмежне панування злодіїв («Зоклинатель змій»), варварські методи виявлення симуляції («Шокова терапія»), вбивства лікарів (« Червоний хрест»), вбивства ув'язнених конвоєм («Ягоди»), вбивство собак («Сука Тамара»), поїдання людських трупів («Тайга золота») і таке інше і так само.

У цьому описи дуже зримі, дуже деталізовані, часто з численними натуралістичними подробицями.

Через всі описи проходять основні емоційні мотиви - почуття голоду, що перетворює кожну людину на звіра, страх і приниженість, повільне вмирання, безмежне свавілля та беззаконня. Все це фотографується, нанизується, страхи нагромаджуються без жодних спроб якось усе осмислити, розібратися в причинах і наслідках описуваного.

Якщо говорити про майстерність Шаламова - художника, про його манеру викладу, то слід зазначити, що мова його прози - проста, гранично точна. Інтонація розповіді - спокійна, без надриву. Суворо, лаконічно, без будь-яких спроб психологічного аналізу, навіть десь документально письменник говорить про те, що відбувається. Шаламов домагається приголомшливого впливу на читача шляхом розмаїття спокою повільної, спокійної розповіді автора та вибухового, жахливого змісту

Що дивно, письменник ніде не впадає у патетичний надрив, ніде не розсипається у прокляттях на долю чи владу. Цей привілей він залишає читачеві, який мимоволі буде здригатися при прочитанні кожної нової розповіді. Адже він знатиме, що все це не вигадка автора, а жорстока правда, нехай і зодягнена в художню форму.

Головний образ, що поєднує всі оповідання - образ табору як абсолютного зла. Шаламова розглядає ГУЛАГ як точну копію моделі тоталітарного сталінського суспільства: «...Табір - не протиставлення пекла раю. а зліпок нашого життя... Табір... мироподібний». Табір - пекло - це постійна асоціація, яка спадає на думку під час прочитання «Колимських оповідань». Ця асоціація виникає навіть не тому, що постійно стикаєшся з нелюдськими муками ув'язнених, а й тому, що табір є царством мертвих. Так, розповідь «Надгробне слово» починається зі слів: «Всі померли...» На кожній сторінці зустрічаєшся зі смертю, яку тут можна назвати серед головних героїв. Всіх героїв, якщо розглядати їх у зв'язку з перспективою смерті в таборі, можна поділити на три групи: перша - герої, які вже померли, а письменник згадує про них; друга - ті, що помруть майже напевно; і третя група - ті, яким можливо пощастить, але це не напевно. Це твердження стає найбільш очевидним, якщо згадати про те, що письменник у більшості випадків розповідає про тих, з ким зустрічався і кого пережив у таборі: людину, розстріляну за невиконання плану її ділянкою, свого однокурсника, з яким зустрілися через 10 років у Бутирській камері. в'язниці, французького комуніста, якого бригадир убив одним ударом кулака.

Варлам Шаламов пережив усе своє життя наново, написавши досить важку працю. Звідки він мав сили? Можливо, все було для того, щоб хтось із тих, хто залишився живим, доніс словом жахи російської людини на власній землі. У мене змінилося уявлення про життя як про благо, про щастя. Колима навчила мене зовсім іншому. Принцип мого століття, мого особистого існування, всього життя мого, висновок з мого особистого досвіду, правило, засвоєне цим досвідом, може бути висловлено в небагатьох словах. Спочатку потрібно повернути ляпаси і тільки в другу чергу - милостині. Пам'ятати зло раніше добра. Пам'ятати все хороше – сто років, а все погане – двісті. Цим я й відрізняюся від усіх російських гуманістів дев'ятнадцятого та двадцятого століття». (В. Шаламов)

2.2 Аналіз оповідання «На представку»

Кожна розповідь В.Шаламова унікальна, адже він звертається до незвичної і лякаючої нас теми - життя ув'язнених, а якщо висловлюватися точніше, то не життя, а існуванню, де кожна секунда для людини - це боротьба. Люди не мають ні минулого, ні майбутнього, є тільки «зараз» і нічого більше.

На думку Олени Михайлик: «Шаламовські образи, як правило, багатозначні та багатофункціональні. Приміром, перша фраза оповідання «На представку» задає інтонацію, прокладає хибний слід - і водночас надає розповіді об'ємність, вводить у його систему відліку поняття історичного часу. Стерта пам'ять персонажів багаторазово посилює враження, яке робиться на читача».

Ігор Сухих у своїй роботі «Життя після Колими» зазначає, що «...особистою, внутрішньою темою Шаламова стає не в'язниця, не табір взагалі, а Колима з її досвідом грандіозного, небувалого винищення людини та придушення людського. «Колимські оповідання» - це зображення нових психологічних закономірностей у поведінці людини, людей нових умовах».

Інтерес до цього твору невипадковий, адже в ньому буквально на поверхні лежать усі таємниці та жахи табірного життя, і особливо яскраво виділяється процес карткової гри, як щось диявольське та фатальне.

Розповідь "На представку" починається з фрази: "Грали в карти у коногону Наумова" (5, с.182). Як було зазначено Оленою Михайлик, ця фраза «задає інтонацію, прокладає хибний слід - і водночас надає розповіді об'ємність, вводить їх у систему відліку поняття історичного часу, бо «дрібна нічна подія» у бараку коногонів постає читачеві хіба що відбитком, проекцією пушкінської трагедії. Шаламов використовує класичний сюжет як зонд - за ступенем та характером ушкоджень читач може судити про властивості табірного всесвіту». Письменник ніби повертає нас на кілька століть тому, щоб показати всю відсталість та нерозвиненість табірного побуту, адже Колима зовсім не пристосована для життя, весь світ ГУЛАГу замкнутий, обмежений. Таке поняття, як свобода тут зовсім не застосовується, людина навіть боїться думати, всі його думки зосереджені на тому, щоби вижити. Навіть сни не дозволяють його душі відпочити – вони порожні.

У бараку біля коногону безпечно та тепло. І саме це «тепле містечко» було обрано блатними для поєдинків.

Поєдинок - протистояння, найчастіше дух сторін, нерідко із сумними наслідками.

Ніч - час диявола, коли з-під землі виходить уся нечисть. У народі вважається, що вночі людям легше грішити, нібито Господь Бог не помітить. «... І щоночі там збиралися блатні» (5, с.182).

На перший погляд, у цій фразі немає нічого дивного, тому що ніч – єдиний вільний час для ув'язнених, але якщо провести аналогію з класиками російської літератури, то можна відзначити, що на той час карткові ігри були заборонені та грали в них переважно ночами. Таким чином, ми знову наголошуємо на згубності таборового побуту.

У бараку темно, єдине світло дає колимка. Світло від неї неяскраве, тьмяне з відтінком червоного, так що барак коногону зовні більше нагадує пекло, ніж живий простір.

І саме тут гравці зібралися на поєдинок. «На ковдрах лежала брудна пухова подушка, і з обох боків її, склавши по-бурятськи ноги, сиділи партнери...» (5, с.182).

Радянська влада, прийшовши до управління, знищувала дворянське суспільство і все, що з ним пов'язане. У цей період карткові ігри суворо заборонялися, і карти неможливо було купити, проте «Русь талантами сповнена» і були умільці, які самостійно виготовляли карти.

«На подушці лежала нова колода карт...» (5, с.182). Як і в класичній азартній грі, нова гра починається з нової колоди карт. Але ці карти незвичайні, вони виготовлені з томіка Віктора Гюго. Дозволимо висловити припущення, що, можливо, з тексту того самого роману, де йдеться також про каторжників «Знедолені», таким чином ми можемо провести паралель зі світом часів французької революції. Ми робимо це для того, щоб побачити згубну дію роз'єднаності та нерозвиненості суспільства під час репресій. У карти грають на подушці, що робити категорично не можна, тому що енергетика карток негативна і впливає на підсвідомість людини.

Ці відступи від правил класичної гри стають дзвінком для читача, що свідчить про те, що герої оповідання змушені грати, щоб вижити у цьому таборовому хаосі.

«Масті не відрізнялися за кольором - так відмінність і не потрібно гравцеві» (5, с.183). Ми бачимо повне знеособлення простору, це пояснюється тим, що у світі табірного побуту немає фарб, все одно: сіро та чорно.

Все в житті має зворотний бік, протилежність і карти теж. Масті «чорні» (трефи і піки) протилежні «червоним» (хробакам і бубнам), як і зло протилежне добру, а життя смерті.

Вміння самостійно виготовляти карти вважалося нормою пристойності серед «лицарів-зеків», і гра в карти була чи не обов'язковою серед тюремної еліти. "Нова колода карт лежала на подушці" (5, с.183) змив, значення цієї фрази цілком і повністю відповідає фразі "На подушці лежала нова колода карт". Можливо, автор хоче цим повтором показати, що доля гравців вже вирішена наперед і неможливо розірвати це порочне коло. «…Один із граючих поплескував по ній брудною рукою з тонкими, білими неробочими пальцями» (5, с.183). Це рука Сівочки – місцевого барона. Цей герой є дволиким- протиставленням білого і чорного. «Ніготь мізинця був надприродної довжини ...» (5, с.183) У народі ще з найдавніших часів існує думка, що у зовнішності диявола завжди зберігаються ті чи інші прикмети звіра - роги, копита, пазурі. Ми могли б вважати цей семантичний зв'язок випадковим, проте, в тексті чимало доказів і співвідношень Сівочки з дияволом: «Ніготь Сівочки викреслював у повітрі хитромудрі візерунки. Карти то зникали з його долоні, то з'являлися знову» (5, 185).

Виходячи зі всього вищесказаного, дозволимо собі висловити припущення, що Наумов, сам не усвідомлюючи того, підписав собі вирок - він сів грати в карти з «диявольщиною», і якщо він і вийде з цього поєдинку живим, то переможцем йому точно не стати.

Але й Наумов не такий чистий, як здається: на його грудях цитата з вірша Єсеніна «Як мало пройдено доріг, як багато зроблено помилок». Єсенін – своєрідний політичний хуліган, саме тому він визнаний зеками як поет. Наумов не вірить у Бога, проте на його грудях хрест. Хрест на тілі невіруючого свідчить про продажність душі. У злодійській семантиці хрест є ознакою вищого суспільства.

Гра починає Сівочка. «Сівочка стис карти ...» (5, с.185). Розповідь ведеться безпосередньо від імені оповідача. Він та його товариш Гаркунов є щоденними свідками ігор. А тим часом Наумов встиг програти все, крім казенних речей, що нічого не варті і нікому не потрібні. "За правилами бій не може бути закінчений, поки партнер може ще чимось відповідати" (5, с.185).

«Наумов ставить на кінець якийсь підсигар із витісненим профілем Гоголя» (5, с.185) ця пряма апеляція до українського періоду творчості Гоголя природно поєднує «На представку» із просоченими своєрідною чортовиною "Вечорами на хуторі поблизу Диканьки". Таким чином, посилання до фольклору та громадських літературних творів міцно вводять блатного картежника в інформальний асоціативний ряд. Наумов розорений. Єдина надія – це ризик – йти на представку. Представка - це ніби ставка «в найм», можливість відігратися, не маючи нічого. Сівочка покапризував трохи і, зрештою, у ролі такого добродійника погодився дати йому шанс.

"Він відіграв ковдру, подушку, штани - і знову програв все". «Тяжкий чорний погляд обводив оточуючих. Волосся сплуталося» (5, с.186) - Наумов нібито божеволіє. Він болісно усвідомлює жах ситуації, що склалася. Фраза, упущена Сівочкою: «Я почекаю», відноситься не тільки до пропозиції підварити чифірку, а й безпосередньо до програшу Наумова. Представка давалася лише на годину, а картковий борг – це справа честі. У його голові раптово народилася думка: «Якщо своїх речей для відкупу не залишилося, треба забрати їх у слабшого!» На арені карткового поєдинку з'являються ще два герої - це оповідач та його друг Гаркунов. Виявивши, що чимось поживитися можна тільки в Гаркунова, Наумов підкликає його до себе. Цей інженер-текстильник - людина, яка не зламана табірним побутом. (Герой незвичайний вже тим, що має професію не властиву для табору) Інженер-текстильщик творить, з'єднує, а в таборі є лише одна розруха і нічого більше. Ця річ є його пам'яттю про минуле життя, він не втрачає надії повернутися.

На негативну відповідь Гаркунова щодо светра кілька людей кинулися на нього і збили з ніг, але марно. Гаркунов не збирався так просто здаватися. У таборі немає місця світлим почуттям, таким як дружба, відданість чи просто справедливість. Слуга Наумова, як вірний зброєносець лицаря, накинувся на інженера з ножем.

Гаркунов схлипнув і почав завалюватися на бік.

Не могли чи без цього! - закричав Сівочка».

Цей герой ніби звинувачує всіх у тому, що трапилося, але насправді він просто засмучений через те, що товар трохи зіпсований.

«Сашка стягнув светр із убитого» (5, с.187) Кров на червоному светрі не видно - життя Гаркунова нічого не варте, та й, зрештою, ще одна крапля в морі крові зовсім нічого не означає.

«Тепер треба було шукати іншого партнера для пилки дров».

У таборі людське життя - НІЩО, а сама людина - це козирка, хоч і та має більше прав на життя, ніж люди в таборі.

Немає людини - на його місце прийде інший, і вся ця диявольська машина працюватиме в тому ж ритмі, незважаючи ні на що.

Аналіз роману "Запрошення на страту" В.В. Набокова

Отже, оцінимо «Запрошення на страту» з позицій стилю. Стиль, на мій погляд, залишається невиправно Набоковським, хоча, звичайно, знавці і поціновувачі знайдуть безліч приємно відмінних дрібниць. Але припустимо...

Жанр оповідання у творчості В.І. Мішаніною

Розповіді мордовської письменниці цікаві з погляду своєї жанрової власності. Сама по собі форма оповідання має певні норми, внутрішньотекстові кордони та притаманні тільки йому композиційні елементи.

Інтелігент на каторзі з прикладу творів " Записки з мертвого будинку " Ф.М. Достоєвського та "Колимські оповідання" В.Т. Шаламова

«Записки з Мертвого дому» Ф.М. Достоєвського в 19 столітті стали новим словом про «російський острог». Критика оцінила документальний, фактографічний бік книги. Проте автор засмучувався, коли бачила...

Історія створення "Колимських оповідань"

«Колимські оповідання» Варлама Шаламова – це боротьба проти забуття. Їхня мета – створити пам'ятний слід там, де будь-який спогад про табір вирвано, знищено. Крім цього, вони розглядають труднощі передачі та опису табірного досвіду.

Історія створення "Колимських оповідань" РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ РОЗПОВІД А.П. ЧЕХОВА

психологія дитина чехів література А.П. Чехов був письменником, який умів передавати особливості дитячої психології та світогляду. У цій курсової роботирозглянуто та проаналізовано три оповідання: «Гриша», «Хлопчики», «Устриці»...

Захоплення літературою та поетичною творчістю прийшло до Шаламова ще в ранні шкільні роки і виявилося в його дитячому антивоєнному вірші 1914 р., а також у зацікавленому читанні творів про російських революціонерів - зокрема...

Збірник віршів "Колимські зошити" як контекст розуміння творчої особистості В.Т. Шаламова

Чуйний художній критик, В.Шаламов визначав тематику своєї творчості з певною часткою парадоксальності, антиномічності та ємністю фрази. У мовному ритмі переважають повтори слів, фразеологічних зворотів.

Своєрідність оповідань Антона Павловича Чехова

Для того щоб показати та розкрити особливості майстерності та стилю Чехова я вибрав кілька оповідань, які були написані ним у різний час, оповідання різні за обсягом; відрізняються за жанром: гумористичний, сатиричний, мелодраматичний...

Зіставлення розуміння сенсу та щастя життя героями оповідань Б. П. Єкімова та сучасними підлітками

Розмірковуючи про щастя та сенс життя, ми замислилися, що ж є для героїв Єкімова головним, а що – несуттєвим? Про це розповідають нам розповіді «Говори, мамо, говори…», «Тари та бари», «Рожевий кущ», «Від вогню до вогню»...

Типи російського життя в циклі М. Горького "По Русі"

Поставимо питання: хто ж ті, про зустрічі з якими автор розповідає? Чи є в їхньому характері щось спільне? І якщо є...

Художній світ оповідань Андрія Платоновича Платонова

Книги слід писати - кожну як єдину, не залишаючи надії в читачі, що нову, майбутню книгу автор напише краще! (А. Платонов) Андрій Платонов прагнув матеріалізувати в оповіданнях духовні поняття.

Етичні проблеми в оповіданнях Н.М. Носова для дошкільнят

Всі елементи твору літератури, аж до окремих пропозицій, які говорять про вчинок чи переживання людини, про якийсь предмет чи подію, виступають як деталі цілісного образу. Письменник не просто повідомляє...

Розділи: Література

Цілі уроку:

• познайомити з трагічною доляписьменника та поета Варлама Шаламова; виявити особливості сюжету та поетики "Колимських оповідань";
• розвивати навички літературознавчого аналізу; вміння вести діалог;
• формувати громадянську позиціюстаршокласників.

Обладнання:портрет В.Шаламова, мультимедійна презентація

Хід уроку

1. Етап цілепокладання.

Музика. "Реквієм" В.Моцарта

Вчитель(читає на тлі музики)

Всім, хто клеймен був статтею півсотні восьмою,
хто й уві сні оточений був собаками, лютим конвоєм,
хто за судом, без суду, нарадою особливою
був приречений на тюремну робу до труни,
хто був долею заручений кайданами, колами, ланцюгами
їм наші сльози та скорбота, наша вічна пам'ять! (Т.Руслов)

Сьогодні на уроці нам доведеться вести розмову про політичні репресії в Радянському Союзі, про людей, які постраждали від них, про письменника дивовижної долі - Варлама Тихоновича Шаламова - та його прозу. Відкрийте зошити та запишіть тему сьогоднішнього уроку

(Слайд 1). Вдома ви прочитали оповідання Варлама Шаламова. Яку мету ми поставимо на сьогоднішній урок? (Відповіді учнів: познайомитись із творчістю В.Шаламова, його біографією, осмислити його твори).

Варлам Тихонович Шаламов майже 20 років провів у радянських таборах, вижив, вистояв та знайшов у собі сили написати про це у творі "Колимські оповідання", з деякими з яких ви встигли познайомитися. Як ви прийняли ці оповідання? Що здивувало, вразило, обурило? (Відповіді учнів)

У чому ж загадка "Колимських оповідань"? Чому сам автор вважає свої твори "новою прозою"? Це ключові питання нашого уроку (слайд 2).

2. Актуалізація знань учнів.

Але щоб зрозуміти прозу Шаламова, треба добре уявляти історичні події тих років.

Повідомлення учня "Історія репресій у СРСР"

А.І.Солженіцин сказав: "Ніякий Чингіз-хан не знищив стільки мужика, скільки славетні наші Органи, ведені Партією". Безперечно, все це не могло торкнутися і літературного процесу. Згадаймо деякі факти.

Повідомлення учениці "Репресії у літературі"(Мають бути згадані такі факти: Задохнувся від відсутності повітря свободи Олександр Блок у 1921 році. Розстріляні: Микола Гумільов у 1921 році за звинуваченням у контрреволюційній змові, Борис Пільняк у квітні 1938 року, Микола Клюєв та Сергій Кличков у жовтні у січні 1940 р. Загинув у таборі в 1938 р. Осип Мандельштам Покінчили самогубством, не витримавши поєдинку з тоталітарним режимом, Сергій Єсенін у 1925 р., Володимир Маяковський у 1930 р., Марина Цвєтаєва в 1941 р. Вмерли в І. , Дмитро Мережковський, Ігор Северянин, В'ячеслав Іванов, Костянтин Бальмонт, Йосип Бродський, Олександр Галич.Зазнали гонінь Ганна Ахматова, Михайло Зощенко, Борис Пастернак Пройшли ГУЛАГ Олександр Солженіцин, Анатолій Жигулін, Микола Заболоцький, Ярослав Смеляков. у Москві висить меморіальна дошка на згадку про тих письменників, хто загинув на війні - 70 осіб. менами репресованих, але потім зрозуміли – місця не вистачить. Усі стіни будуть списані.)

Вчитель. Назвемо ще одне ім'я в цьому скорботному списку - В.Т.Шаламов, один із тих, хто поставив своїм завданням - вижити та розповісти правду. Ця тема звучить і у творчості О.Солженіцина, і Юрія Домбровського, і Олега Волкова, і Анатолія Жигуліна, і Лідії Чуковської, але сила книг В.Шаламова просто вражає (слайд 3).

У долі Шаламова зіткнулися два початку: з одного боку - його характер, переконання, з іншого - тиск часу, держави, яка прагнула знищити цю людину. Його талант, його жагуча справедливість. Безстрашність, готовність довести слово: Все це було не тільки не затребуване часом, а й стало надто небезпечним для нього.

3. Вивчення нового матеріалу. Робота у групах із вивчення біографії Варлама Шаламова.

Робота у групах. (Учні розбиті групи заздалегідь).

На кожному столі є тексти із біографією В.Т.Шаламова. Прочитайте, виділіть основні віхи біографії (маркером), будьте готові відповісти на запитання.

Запитання:

1. Де та коли народився Шаламов? Що можна сказати про його сім'ю?
2. Де навчався В.Шаламов?
3. Коли В.Шаламова було заарештовано і за що?
4. Який був вирок?
5. Коли та де відбував покарання Шаламов?
6. Коли Шаламова знову заарештували? Яка причина?
7. Чому йому продовжили термін 1943 року?
8. Коли Шаламов звільняється із табору? А коли повертається до Москви?
9. У якому році починає працювати над "Колимськими оповіданнями"?

(Відповіді на запитання супроводжуються слайдами із фотографіями)

Вчитель:Помер Варлам Шаламов 17 січня 1982 року, який втратив слух і зір, абсолютно беззахисний у Будинку інвалідів Літфонда, який до кінця випив чашу невизнання за життя.

• "Колимські оповідання" - головна праця письменника. 20 років віддав він на їхнє створення. Читач дізнався 137 оповідань, зібраних у 5 збірниках:
• "Колимські оповідання"
• "Лівий берег"
• "Артист лопати"
• "Воскресіння модрини"
• "Рукавичка, або КР-2"

4. Аналіз "Колимських оповідань".

• Які розповіді Ви прочитали? (Відповіді учнів)

Робота у парах.

Давайте складемо кластер зі словом "Колима". Спробуйте відобразити у ньому ваше сприйняття світу Колими, які почуття у ньому переважають? Працюємо в парах, намагаємось домовитися. Кластери кріпимо на дошку та зачитуємо.

Звернемося до оповідання "Надгробне слово". Запитання для аналізу:

1. Яке враження справляє розповідь, що починається словами: "Всі померли:"? Усі: це хто, чому, як? (Відповіді) Так, це люди, про яких сам Шаламов скаже: "Це доля мучеників, які не були, не вміли і не стали героями". Але вони залишалися людьми в таких умовах – а це багато що означає. Письменник показує це небагатослівно, лише однією деталлю. Деталь дуже важлива у прозі Шаламова. Ось така, наприклад, невелика подробиця: "Бригадир Барбе - товариш, який допомагав мені витягнути великий камінь з вузького шурфу". Бригадир, котрий у таборі зазвичай ворог, убивця, називається товаришем. Він допоміг зеку, а не прибив його. Що відкривається за цим? (За товариських відносин план не виконувався, тому що виконати його можна було тільки при нелюдському, смертельному навантаженні. На Барбе донесли, і він загинув.)

2. Розповіді страшні, моторошні історії. Про що мріють люди у різдвяну ніч? (відповіді) І ось голос Володі Добровольцева (зверніть увагу на прізвище): "- А я, - і голос його був спокій і неквапливий, - хотів би бути обрубком. Людським обрубком, розумієте, без рук, без ніг. Тоді я знайшов би у собі силу плюнути їм у пику за все, що вони роблять з нами." А чому він хоче бути обрубкою?

3. Що є сюжетом оповідання? (Смерть). Смерть, небуття і є той художній світ, у якому розгортається дія оповідання. І не лише тут. Факт смерті передує початку сюжету. Погодьтеся, це незвичайно для російської прози.

Попрацюємо з оповіданням "Зоклинувач змій". Кожна група отримує своє завдання. 1 група - Прочитайте початок оповідання, знайдіть слова та словосполучення, які діють на почуття читача. Які відчуття виникають? 2 група - Які "тонкі" та "товсті" питання виникли у вас при читанні оповідання? 3 група - Які фрагменти оповідання вимагають осмислення та роздуми?

У процесі аналізу оповідання ми обов'язково звернемо увагу на ті непрості питання, що виникли. Спробуймо розібратися разом.

• Чому ж розповідь називається "Заклинач змій"? Кого можна вважати заклиначем змій?
• Чому Платонов погодився таки розповідати романи? Чи можна його засуджувати?
• Згода Платонова "тискати романи" - це вияв сили чи слабкості?
• Чому у Платонова розвинулася серцева хвороба?
• Як авторське ставлення до такого способу покращити своє становище? (Різко негативне)
• Як зображено Сенечка? Що він уособлює?

(На перший погляд здається, що розповідь про протистояння політичних і блатних, але якщо вдивитися глибше, то не випадково Платонов - кіносценарист-інтелігент протистоїть блатарям, ті. духовність протистоїть грубій силі. Але є і ще один план, пов'язаний з темою "художник і влада", "художник і суспільство". "Тискання романів" - ця фраза з блатного жаргону сама по собі є потужною сатиричною метафорою: подібне "тискання" на догоду сильним світу цього є давньою і важкою рисою літератури, Шаламов зумів показати своє негативне ставлення і до "змій", і до "заклинателів".)

Розповідь "Останній бій майора Пугачова". Дослідник творчості Шаламова Валерій Єсипов пише, що "Шаламов жодного слова не писав просто так".

• Про що розповідає ця розповідь?
• Чому на початку оповідання автор порівнює арешти 1930-х та 1940-х років? Чим відрізнялися колишні фронтовики від інших ув'язнених?
• Розкажіть про долю майора Пугачова. Яка доля його товаришів? Як вплинув ними досвід війни?
• Як поводилися ув'язнені під час втечі?
• Чому в шпиталі не було поранених ув'язнених? Навіщо лікували Солдатова?
• Чому розповідь завершується загибеллю Пугачова?

Яке почуття залишається після прочитання оповідання? Як виявляється авторське ставлення до героїв? (Про авторське ставлення до героїв говорить і прізвище - Пугачов, і те, що автор постійно називає його за званням - майором, підкреслюючи, що він - боєць, який кинув виклик табірній владі, і посмішка майора при згадці про загиблих товаришів перед власною смертю. Шаламов скаже про нього - "важке чоловіче життя", перед смертю подарує йому несмачну ягоду брусницю, двічі повторить слова " найкращі людиі згадає його посмішку, відчуваючи радість від того, що в людині є духовна висота.

Чому Шаламов, який стверджував, що вдалих пагонів на Колимі не може бути, прославив майора Пугачова? У чому подвиг майора Пугачова? (Подвиг Пугачова та його товаришів полягає не в тому, що вони відстоювали свою свободу зі зброєю в руках, не в тому, що вони повернули свої автомати проти радянської влади, не в тому, що вони – всі до одного – віддали перевагу загибелі здачі. Вони стали героями, тому що відмовилися прийняти нав'язувану їм систему мислення і почуття.Усвідомивши табір як позалюдську систему, вони відмовилися в ній існувати. відважної думки.)

Написавши казку, дуже важливу для письменника особисто, Шаламов виводить новий табірний закон - закон збереження особистості, відповідає на питання, як вибратися з цього світу смерті. У той момент, коли Шаламов поставив собі завдання "запам'ятати і написати", він, подібно до Пугачова та його товаришів, повів бій за своїми правилами - із Ув'язненого став Письменником, переніс бій із позалюдською системою на чужий табір і рідну для нього саму територію культури.

Вчитель:Хлопці, чи зуміли ми з вами наблизитися до розгадки таємниці "Колимських оповідань?" Які особливості прози Шаламова, названої "новою прозою", ми зазначимо?

(Таємниця "Колимських оповідань" у тому, що за всього негативного автор зумів показати, що люди залишаються людьми навіть у нелюдських умовах, є спосіб боротися з цією системою - не приймати її правил, перемагати її силою мистецтва та гармонії. Особливості "нової прози" Шаламова: документальність, лаконізм оповідання, наявність деталі-символу.)

Давайте спробуємо по групах скласти синквейни на теми: "Колимські оповідання", "Людина", "Варлам Шаламов", так щоб ви змогли висловити свої почуття після нашого уроку.

Домашнє завдання:написати рецензію на одне оповідання Шаламова, використовуючи піраміду "критика"; переглянути фільм "Заповіт Леніна".

Література

2. Валерій Єсіпов. "Розвіяти цей туман" (Пізня проза В.Шаламова: мотивації та проблематика)// www.shalamov.ru/research/92/

3. Н.Л.Крупіна, Н.А.Сосніна. Причетність часу. - М., "Освіта", 1992