Надіслати свою гарну роботу до бази знань просто. Використовуйте форму нижче

Студенти, аспіранти, молоді вчені, які використовують базу знань у своєму навчанні та роботі, будуть вам дуже вдячні.

Розміщено на http://www.allbest.ru/

"Коник-Горбунок" П.П. Єршова: проблематика та поетика

Висновок

Вступ

Казка поняття узагальнене. Наявність певних жанрових ознак дозволяє віднести той чи інший прозовий твір до казок. Життя казки – це безперервний творчий процес. У кожну епоху відбувається часткове чи повне оновлення казкового сюжету. І на прикладі казки П.П. Єршова можна простежити прояв народних традицій у літературній казці.

Майже два століття прикрашає казка "Коник-Горбунок" Петра Павловича Єршова російську дитячу літературу, полонивши уяву читачів. Нашу літературу, особливо читання дітей, неможливо уявити без цього шедевра. Цей твір сміливо можна назвати казковою енциклопедієюросійського народу.

Півтора десятиліття в Ішимському державному педагогічному інституті, що носить ім'я педагога, просвітителя та поета П.П. Єршова, проводяться читання; багато наукових робіт з галузі філології, представлені цих читаннях, присвячені дослідженням казки нашого чудового земляка.

З часів Пушкіна російська література набула народного характеру. Пушкінське починання той час було підхоплено. Казка "Коник-Горбунок" стала одним із відгуків на заклик великого поета повернути російську літературу до народності.

Протягом усього життя Єршова не залишала думка описати Сибір. Він мріяв створити роман про батьківщину подібно до романів Фенімора Купера.

Думи про народ стали причиною народження казки "Коник-Горбунок". Близькість до народу, знання його життя, звичок, звичаїв, смаків, поглядів забезпечили казці небувалий успіх, яким вона мала ще рукописи.

Професор словесності Плетньов, високо оцінив казку молодого поета, влаштував зустріч Пушкіна з Єршовим. Пушкін похвалив казку і намір видати її з ілюстраціями за найдешевшою ціною. Покладаючи великі надії на Єршова, Пушкін ніби сказав: "Тепер цей рід творів мені можна і залишити".

Вперше казка була надрукована у "Бібліотеці для читання" у 1834 році, пізніше видавалася окремими виданнями. Царська цензура внесла свої корективи – казка вийшла з купюрами. Пушкін ввів Єршова в поетичні кола. Є свідчення, що він сам відредагував казку та написав до неї вступ.

Казка Єршова посіла місце поруч із казками Пушкіна. Так вона розглядалася і сучасниками. Офіційна критика поставилася до неї з тією самою зневагою, що і до казок Пушкіна: це легка побасенка для пустих людей, не позбавлена, проте, цікавості.

2. Особливості проблематики та поетики казки

Своєрідний жанр казки. Розглянемо дві погляду: В.П. Анікін розглядає творчість П.П. Єршова як реалістичне і вважає, що казка "Коник-Горбунок" - відгук поета на процес формування в літературі реалістичної казки. Нетрадиційний погляд на жанр у дослідженнях про П.П. Єршове професора В.М. Євсєєва: "Коник-Горбоня" - твір поета-романтика, "пародійно-фольклорна казка", в якій "задає тон романтична іронія автора"; початківець поет висловив ідеї " свободи як великої цінності романтичної свідомості " . У казці можна знайти і риси романтичної поеми (віршована форма, тричастинна структура, епіграфи до частин, ліро-епічний характер оповідання, напруженість сюжету, непересічність подій та головних героїв, експресивність стилю.

У "Конику-Горбунці" присутні і ознаки роману: значна протяжність історії життя Іванушки Петровича, еволюція його характеру, зміна функцій дійових осіб, розгорнутість портретів, пейзажі, описовість, діалоги, переплетення "казкової обрядовості" з великою кількістю реалістичних сцен і подробиць, ніби вихоплених із життя, широта соціального тла.

У першій половині 19 століття серед народних казок сюжетів, подібних до "Коника-Горбунка" не зустрічалося. Тільки після появи казки фольклористи почали знаходити сюжети, що виникли під впливом цієї казки.

Однак у цілій низці народних казок є мотиви, образи та сюжетні ходи, присутні в "Конику-Горбунці": казки про Жар-Птаха, чарівного коня Сівки-Бурка, про таємничий наліт на райський сад, про те, як старому дурню-царю доставляли молоду наречену та ін.

Єршов талановито поєднав сюжети цих казок, створивши чудовий, яскравий твір із захоплюючими подіями, чудовими пригодами головного героя, його винахідливістю та життєлюбністю.

Казка як літературний твірмає класичну тричастинну форму, логічну послідовність у розвитку подій, окремі частини органічно сплітаються в єдине ціле. Усі дії, які здійснюються героями, виправдані класичними законами чарівної казки.

Твір ділиться на три частини, кожна з яких має прозовий епіграф, який налаштовує читачів на майбутні події. казка коник горбунок поетика

Перша частина, як і належить, починається з приказки "жили-були", яка вводить читача в курс подій, знайомить із героями.

Друга і третя частини починаються розгорнутими приказками, що є стислими сюжетами чарівних, побутових і сатиричних казок. Так автор відволікає читача від основного змісту, збуджує цікавість і нагадує, що це приказка, а казка попереду.

Сюжет кожної з трьох частин представляє закінчене ціле, що складається з подій, що швидко протікають. Час у них ущільнений до краю, а простір безмежний; у кожній частині є центральна подія, що найбільш повно виявляє характери героїв і зумовлює подальші події.

У першій частині це полону кобилиці. Вона дарує Івану лошат, з ними разом Іван потрапляє на службу в царську стайню. Перша частина завершується коротким оповіданнямпро подальші події аж до заключного епізоду, як головний герой став царем, тим самим готуючи читача до подальших подій, заінтригуючи його.

У другій частині у центрі дві події: Іван за допомогою Конька-Горбунка ловить Жар-Птицю та доставляє до палацу Цар-Девицю. Як і в багатьох чарівних казках, Іван виконує третє, здається, непосильне завдання - добуває перстень Цар-Дівиці і зустрічається з Кітом, заодно побував на небі, де розмовляв з матір'ю Місяцем Місяцовичем, звільнив Кита від мук, дістав Івану перстень.

Третя частина найбільш насичена подіями. У ній також використані відомі в народній казці мотиви: герой допомагає зустрічному, який, у свою чергу, через ланцюжок дійових осіб рятує самого героя, допомагаючи виконанню найважчого завдання.

Завершується казка характерною для фольклору кінцівкою: перемогою головного героя та бенкетом на весь світ, на якому був присутній і оповідач.

Образи, персонажі, тема, ідея казки:

Усі три частини пов'язані між собою образом Івана та його вірного друга Конька. У образі Івана виразилася сама сутність казкової історії, вся повнота єршівського реалізму. З погляду людей "здорового глузду", які миряться з брехнею, обманюють і хитрують заради житейського благополуччя та спокою Іван просто дурний. Він завжди надходить всупереч їх "здоровому глузду". Але завжди виходить так, що ця іванова дурість обертається вищою людською мудрістю і виходить переможницею над горезвісним "здоровим глуздом".

От батько посилає стерегти пшеницю братів Івана. Один полінувався - провів ніч на сіннику, а другий злякався - тинявся всю ніч біля сусідського паркану. І обидва збрехали батькові. Іван не такий. Зате йому дісталися чудові красені - коні та іграшковий коник.

Чесно несе Іван важку службу у безглуздого царя, простодушно не помічаючи заздрощів і підступів царських придворних; докладає багато праці, виявляє сміливість та наполегливість, виконуючи всі царські доручення. І нагородою йому стає все, що він здобув для царя, на додачу стає писаним красенем і самим народом обраний царем. Звичайно, в цьому йому допомагала чарівна сила Конька-Горбунка, але на те й казка, щоб волею її автора чарівні сили опинилися на боці добрих, чесних, довірливих, допомогли правді та справедливості перемогти над злом. Ось чому Іван-дурник, який керувався мудрою народною мораллю - жити чесно, не скупитися, не красти, бути вірним своєму обов'язку і слову, виявився переможцем усіх життєвих негараздів.

У образі простодушного Івана годі було вбачати втілення ідеалу людського поведінки. Іван буває дурним, часом лінується, любить поспати. Поет не приховує, що герой дурень і в прямому значенні. Але безглуздя в нього особливі. Недарма всюди, де автор говорить про Івана як про дурницю, він протиставляє його "розумним".

"Розумні" брати Івана є прихильниками існуючого благополуччя, носіями "здорового глузду" - егоїстичними та благополучними у порівнянні з молодшим братом. Є в казці епізод: Іван наздоганяє братів, які вкрали в нього коней, щоб продати їх у місті і поживитися та кричить їм:

Соромно, браття, красти!

Хоч Івана ви розумніші,

Так Іван - то вас чесніше ...

Однак, герой не злопам'ятний, і у фіналі першої частини конфлікт благополучно знімається: кожен не на шкоду іншому досягає бажаного. І на царській службі Іван чесний і добрий, нікому не лагодить підступів, хоча навколо багато недоброзичливців розпалюють пристрасті. Заздрить Іванові колишній начальник стайні - він обговорює героя, підводить його під царський гнів та опалу. Цар і царедворці завдали Іванкові багато зла, але всі їхні хитромудрі підступи виявилися марними - і тут він, дурень, протиставлений "розумним" людям. Виникає питання: хто ж справді дурний? Звісно, ​​ті, хто його утискує. Вони не роблять "безглуздих" вчинків, але їхній "розум" пов'язаний з хитрими, жорстокими справами. Тому автор і ставить "розумних" у безглузде становище, а Іван тому бере гору, що відносини розумних у власних очах, розсудливих виявляються недалекі від дурості.

У всіх випадках Іван виявляє самостійність, не соромиться висловити власну думку, не втрачає почуття власної гідності. Побачивши Цар - Дівчину, каже, що вона "зовсім не гарна". Розмовляючи з царем. Звертається до нього не лише без титулів, а й на "ти" як до рівного.

Потрапивши на небо, Іван не виявляє ні бога, ні ангелів, ні раю. І, хоч царство йому й сподобалося, веде він себе цілком вільно, як і землі.

Ніде Іван не згадує бога, тільки раз він "помолився на паркан, / І пішов до царя у двір" - не на ікони чи схід, і в цьому епізоді проглядається авторська іронія.

Незвичайний образ помічника Івана - ковзана - "іграшковий" зріст на три вершки, аршинні вуха, якими зручно "плескати з радості", та два горби.

Обидва герої - нерозлучні друзі - відхилення від прийнятої казкової норми; перший - дурень, другий - непоказний, потворний з погляду обивательського погляду. Коник - втілена сутність Івана - виявляє справжній зміст людського - неказкового буття, головне в якому - доброта, бажання надати допомогу, любов, дружба, не побудована на розрахунку.

Чому ж коник двогорб? Може, цей образ прийшов з дитинства – Єршов жив у Петропавловську та Омську – містах, що є брамою в землі південні – Індію, Персію, Бухару; там на базарах зустрічав він небувалих для Сибіру тварин – двогорбих верблюдів та довговухих осликів. Але, мабуть, це надто спрощена аналогія. Образ Іванушки Єршов писав із балаганного Петрушки - улюбленця російського народу. Петрушка був непоказний: носат, горбатий. Чи не "перемістилися" горби зі спини Петрушки на ковзана?

Є і ще гіпотеза: коник - далекий "родич" давньоміфологічного крилатого коня, здатного злетіти до Сонця. У мініатюрного йоржівського коника крила "відпали", але горби м'язів ("горби") збереглися, а з ними і могутня сила, здатна доставити Івана на небо. Людині завжди хотілося літати, тому образ ковзана привабливий для читача.

Міф - "дитяча" свідомість людства, а дитячі комплекси живучи. Однак, парадокс у тому, що міф серйозний, а автор "Коника-Горбунка" ще й заразливо сміється. Його коник у три вершки. Важко уявити, як сяде Іванко не на міфічного коня, а осідлає тринадцятисантиметрового скакуна. Але у казці можливо все. Байдужому погляду важко виявити диво у навколишньому житті, його не виявили й брати Івана, вигідно продавши красенів – коней. Зростання ковзана могло відповідати ляльковому з народного театру Петрушки, з пригод якого сміявся російський народ. Продовжуючи пушкінські традиції, Єршов усі стріли сарказму спрямовує у постать "славного" царя - жалюгідного, дурного, ліниво чухається від нудьги самодура.

Усі появи царя супроводжуються репліками на кшталт: "Цар сказав йому, позіхаючи", "Цар, затрусивши бородою, закричав йому вслід". До кінця казки зневажливе ставлення до царя цілком ясно. Він "точить баляси" перед Цар - дівчиною, бажає з нею одружитися, але вона його умовляє:

Усі царі почнуть сміятися,

Дідусь, скажуть, онучку взяв!

З діалогу царя з дівчиною видно, що вона, п'ятнадцятирічна, розумніша і чесніша не здатного мислити старого. Його смерть у казані ("Бух у казан - / І там зварився") довершує образ нікчемного правителя. Який піп, такий і парафія. Цар – самодур, дворяни – лакеї. Бажаючи догодити, вони плазуть; зображують безглузді сценки, бажаючи посмішити імператора.

Дворяни та цар обирають народ: цар безцеремонно вважає добро Івана своїм. Вимагаючи в нього перо Жар - птахи, кричить:

В силу якогось указу

Сховав від нашого ти очі

Наше не звичне царське добро -

Жароптицеве ​​перо?

Але цар лише головний утискувач народу. Біда в тому, що з ним господарює і вся його челядь. Єршов малює яскраву картину збирання народу. Утискують не лише селян, а й дворових людей. Як би не працював народ, все одно він залишається жебраком. Брати Івана сумно вигукують:

Як пшениці ми не сіємо,

Трохи насущний хліб маємо,

Чи до оброків нам тут?

А справники б'ють.

Поява "градського загону" на чолі з городничим свідчить про поліцейський режим. З народом поводяться як зі худобою: сторож кричить, б'є людей бичем. Народ, не протестуючи, мовчить.

Городничий, наглядачі, кінні загони, що "розворушують народ" - ось картини кріпосницької Русі, що проступають через ігровий вірш. Веселощі, що спалахнули в натовпі, дуже здивували представників влади, їм незвичний народ, що виражає емоції.

Побутове та фантастичне переплелося у казці. Казкове світобудова складається з трьох відокремлених царств - земного, небесного та підводного. Основне - земне, що має безліч характеристик та прикмет, найбільш деталізовано:

За горами, за лісами,

За широкими полями…,

пшеницю брати возили

… у град – столицю:

Знати, столиця та була

Неподалік села.

Крім "топографії" земне царство має свою погоду, прикмети царського та селянського побуту. Це царство і найгустонаселеніше: тут і селяни, і стрільці, звірі та птахи, цар та його слуги, купці та таємничий "цар Салтан". Небесне царство схоже на земне, тільки "земля - ​​то блакитна", ті ж тереми з російськими православними хрестами, паркан з брамою, сад. Підводне царство суперечливе: воно величезне, але менше земного; його мешканці незвичайні, але підпорядковані одне одному за законами земного царства. Всі три царства при своїй, здається, несхожості є одним по суті, підпорядковуються тим самим соціальним законам - законам царської чиновницької Росії, а щодо географії, світоустрою - за законами сприйняття світу росіянином - степовим, для якого немає і не може бути нічого більше і неосяжно, ніж земля з її полями, лісами та горами.

Дивують читача персонажі, що населяють підводне та небесне царства.

Образ "Чуда-Юда рыбы Кит" - відгук міфів про походження Землі (тверди на трьох китах):

Усі боки його пориті,

Частоколи в ребра вбиті,

На хвості сир - бір шумить,

На спині село стоїть…

Село, мужицька селянська Русь. Кит "підневільний", "стражденний", як і Іван, останній на соціальній драбині, за сюжетом казки переживає перетворення на самовладного тирана.

Єршов, розповідаючи про незвичайну небесну сімейку - Цар-дівчину, її матір Місяць Місяцович і "братця" Сонця, орієнтується на міфологічні уявлення сибірських народностей, подібні до китайської міфологічної традиції, де Сонце осмислюється як "ян" - чоловіче начало, а Місяць - " інь" - жіноче.

У контексті сюжету казки міфопоетична символіка образу Цар - дівиці пов'язана із божеством Світла та стихією Вогню. З її зникненням після викрадення Іваном порушився кругообіг життя - настали зміни в природі: не світить місяць три дні і три ночі, Сонце в темряві ("... син мій червоний / Загорнувся в темряву негоду"). Згідно з архаїчними міфами народжені Сонцем діти допомагають йому світити. Небесна сім'я є царством мертвих, християнським райом, куди живому шлях замовлений; потрапивши в це царство, Іван набув нового статусу та нареченої. Одна з основних характеристик героїні – її дівоцтво, вона перебуває в ролі потенційної нареченої.

Шлюбний мотив у казковому фіналі реалізується у весільному обряді ініціації (присвяти героя), що відповідає традиціям російських фольклорних казок. Міфологічна функція Цар - дівиці - зберігати світло світил (місяця та сонця), тобто, зберігати і давати життя. Вирушаючи за нею і здобувши її, єршовский Іванушка виконує роль культового героя. Сюжет казки – модель вічного круговороту життя та смерті.

Мова казки:

Єршов втілив у своїй казці думи та сподівання народу. Він переніс у текст і літературну манеру народної творчості.

Казка пронизана легким гумором, лукавством, здавна властивим російському народу і відбилося у його усній художній творчості.

Як і Пушкін, Єршов не зловживає метафорами, епітетами, що прикрашають слова. Винятки становлять обрядові казкові вирази: "очі яхонтом горіли", "хвіст струмував золотий", "коні буйні", "коні бурі, сиві". Зате опуклому, чисто народному образувін вміє дати велике смислове навантаження.

Як герой Іван представлений у двох планах, і кожне його слово, фраза двозначні.

У його описах нерідко звучить іронія, знущання.

Смішне у казці створюють і комічні ситуації, жарти, прислів'я, прислів'я. Ось брати біжать подивитися коней:

І Данило, і Гаврило

Що в ногах їхньої сечі було

По кропиві прямо

Так і дмуть босоніж.

Щоб налякати братів, про свій дозор Іван написав навмисне страшну і кумедну історію:

Раптом підходить диявол сам

З бородою та з вусами;

Рожа ніби як у кішки,

А очі-то що ті миски!

Ось і став той чорт скакати

І зерно хвостом збивати.

Виїзд городничого по дрібниці на базар описаний настільки урочисто, що виглядає комічно.

Щоб підкреслити неробство царських слуг, автор так охарактеризував конюхів, яким цар доручив нагляд за двома кіньми:

Десять конюхів сивих,

Все в золотих нашивках,

Все з кольоровими поясами

І з сап'яними бичами.

Віртуозно поет зобразив жартівливу казкову сценку, як Іван повів коней:

І під пісню дурня

Коні танцюють тріпака;

А коник його горбатко

Так і ломиться навприсядки

На подив людям усім.

У народу Єршов перейняв приказки; у казці вони несуть певне навантаження:

Чоловік прийметься за жарти,

А дружина за примовки.

І піде у них тут бенкет,

Що на весь хрещений світ.

Ця приказка ведеться,

Казка незабаром почнеться.

Як у наших біля воріт

Муха пісеньки співає.

Що дасте мені за звістку,

Б'є свекруха свою невістку:

Посадила на шісток,

Прив'язала за шнурок,

Ручки до ніжок притягнула.

Ніжку праву разула,

Не ходи ти по зорях,

Не здавайся молодцям.

Ця приказка велася,

Ось і казка почалася…

Ця приказка – не просто прикраса казки. У ньому зображено народний побут. Водночас приказка майстерно використана як композиційний елемент. Включена в текст, вона служить як би для перепочинку читачеві:

Їдуть чи близько, далеко,

Їдуть низько, високо,

І побачили кого,

Я не знаю нічого.

Скоро казка говориться,

Справа мікотно діється.

Тільки, братики, я дізнався,

Що коник туди вбіг,

Де (я чув стороною)

Небо сходиться із землею,

Де селянки льон прядуть,

Прядки на небо кладуть.

Дивовижні народні образи - "небо сходиться із землею", "прядки на небо кладуть" - чарують уяву автора своєю чудовістю і водночас відчутною реальністю, одночасно ці образи змушують призупинитися, замислитися, відпочити від стрімкого сюжету та зосередитись у споглядальному роздумі.

Казка вирізняється високими поетичними достоїнствами. Швидко розвивається сюжет, що складається з яскравих казкових подій, то смішних і кумедних, то страшних, так і тягне за собою читача. Кожен вірш є самостійну смислову одиницю, пропозиції короткі, прості. Майже у кожному рядку є дієслово, що означає рух або дію, що створює динамічність. Іноді трапляється цілий каскад дієслів. У тексті багато дієслівних рим, майже завжди вони дзвінкі. Слова, що рифмуються, несуть найбільше смислове навантаження. Це допомагає міцніше запам'ятовувати зміст.

Поет вміє сказати багато найбільшою кількістю слів: висловити складну думку, намалювати картину. Передати почуття, викликати посмішку:

Кобилиця та була

Вся як зимовий сніг, біла,

Грива в землю, золота,

У крейди кільця завита.

Єршов майстерно передає рух. Та сама кобилиця. Коли сів на неї Іван,

Зміємо голову звиву,

І пустилася як стріла,

В'ється навколо над полями,

Висне пластю над ровами,

Мчить стрибком по горах,

Ходить дибки лісами.

По-народному будуються у казці алітерації (звуконаслідування):

Та - ра - рам, та - ра - рам,

Вийшли коні із двору.

Одним із традиційних художніх прийомів, що використовуються казкарем, є подвоєння, що набуває всеосяжного характеру: подвоюються сюжетні мотиви та фрагменти, персонажі мають своїх двійників та "близнюків", у оповідальній структурі виникає безліч паралельних синтаксичних конструкцій з лексичними повторами.

Відбувається подвоєння жанру - казка в казці, подвоюються "сфери всесвіту" (земне та підводне, земне та небесне царства). Функція подвоєння - створення та руйнування казкової реальності; сатирично описані "двійники - брати" "Данило і Гаврило".

Кожне нове завдання Івана починається з повтору:

Тут посильні дворяни

Знову пустилися звати Івана.

Ось до царя Іван прийшов,

Вклонився, підбадьорився,

Крекнув двічі і запитав:

"А нащо ж мене будив?"

Виконавши це перше важке завдання, накликає він друге, яке передує нова варіація повтору:

А посильні дворяни

Побігли до Івана;

У міцному сні його знайшли

І у сорочці привели.

За цим слідує третє завдання:

"Гей! Покликати до мене Івана", -

Цар швидко закричав

І мало сам не побіг,

Ось Іван до царя прийшов,

Цар повернувся до нього.

Епізоди повторюються щоразу в оновленій посиленій варіації. Щоразу прийшов додому Івана Конек запитує:

Що, Іванко, невеселий,

Що голову повісив?

Композиційні повтори супроводжують синтаксичні повтори. Повторюються окремі слова, фрази, що обертаються, обороти, окремі вірші. Цар каже Іванові:

Робити нічого, доведеться

У палаці тобі служити.

Будеш у золоті ходити,

У червоній сукні одягатися,

Немов у маслі сир кататися.

Іван відповідає:

…ека штука!

У палаці я житиму,

Буду в золоті ходити,

У червоній сукні одягатися,

Немов у маслі сир кататися.

Повтори надають казці переконливість та особливу цікавість.

Подвоєння є ключем до філософської концепції "Коника-Горбунка": якщо в існуючій непорушною космічно всеосяжній ієрархії відносин цар є зло, воно неминуче зміниться на добро.

Поетика казки дихає народною стихією. Народні танці - трепак, навприсядки, пісні "Ходив молодець на Пресню", "Як моречкою морем", прислів'я, приказки, весь дух і склад казки, аж до історичних ремінісценцій типу "Наче йшов Мамай війною", з читанням казки про Єруслана - Буквально все дихає народним духом. Якщо до цього додати і сприйняття світу, поняття про добро і зло, про красиве і безтурботне аж до слів "Місяць Месяцович", "Чудо-Юдо риба Кіт", приказки, примовки, жарти - все йде від народу і виражає його дух і світосприйняття .

Жуковський, Пушкін та Єршов зверталися до народних казок. Жуковський намагався ушляхетнити їх сюжети, згладити гострі кути і соціальні протиріччяу них. Пушкін звів їх рівня високої поезії, сконцентрував у яких усе найкраще, характерне народної творчості, позбавивши всього випадкового, наносного, звільнив мову від простонародних елементів.

Єршов був підхоплений народною стихією. Здається, що він написав казку швидко, на одному подиху. І не завжди турбувався про ретельніший відбір слів, про обробку вірша. Тому в тексті казки багато просторових слів, діалектизмів, які не увійшли до літературної мови, таких елементів не було в казках Пушкіна.

У цілому нині казка написана дзвінким четырехстопным хореєм, відрізняється музичністю вірша. Іноді трапляється порушення ритму. Потрапляються словесні натяжки: "спеки-птиці", "версту, другові пробіг", "мовив ловчий морок зі сміху", "канальськи відзначитися" та ін. оздоблення вірша. Але казка і вражає найкрасивішими образними, ємними народними висловлюваннями як "ранок зориться", "дивитися наполовину", "напраслина" та ін.

Але тепер ми їх залишимо,

Знову казкою забавимо

Православних християн

Що наробив наш Іван…

"Ех, послухай, люд чесний!"

Жили-були чоловік із дружиною,

Чоловік то візьметься за жарти,

А дружина за примовки,……."

А так само починається розповідь про якісь події з частки "ну":

Ну-с, то ось! Раз Данило

(У свято, пам'ятатись, то було),

Натягнувшись зельно п'яний,

Затягнувся в балаган.

Ну, так їде наш Іван

За кільцем на океан.

Горбунок летить, як вітер.

І як народний оповідач перериває виклад, пояснюючи щось незрозуміле слухачеві:

Тут, уклав його в скриньку,

Закричав (від нетерпіння),

Підтвердивши свій наказ

Швидким помахом кулака:

"Гей! покликати мені дурня!"

У казці Єршова використовується багато прислів'їв, примовок, прислів'їв, приказок:

Та-ра-ра-лі, та-ра-ра!

Вийшли коні з двору;

Ось селяни їх зловили

Та міцніше прив'язали.

Сидить ворон на дубі,

Він грає у трубу;……

Це приказка ведеться,

Казка після почнеться.

Як у наших біля воріт

Муха пісеньку співає:

"Що дасте мені за звістку?"

Б'є свекруха свою невістку:

Посадила на шісток,………"

Велику роль казці грає епіграфи. Які розкривають сюжетну лінію читачеві. "Починає казка позначатися". Перший епіграф - це своєрідна прелюдія до подальших казкових подій. Автор каже, що інтригує читача. "Незабаром казка дається взнаки, а не скоро справа робиться". Другим епіграфом автор каже читачеві, що головному герою ще багато доведеться подолати. Він хіба що визначає труднощі, які доведеться подолати герою. Саме перед цим епіграфом П.П. Єршов перераховує все, що станеться з головним героєм:

...Як у сусідці він потрапив,

Як перо своє проспав,

Як хитро спіймав Жар-птицю,

Як викрав Цар-дівчину,

Як він їздив за кільцем,

Як був на небо послом,

Як він сонцям селище

Кіту випросив прощення;

Як, до інших витівок,

Врятував він тридцять кораблів;

Як у казанах він не зварився,

Як красенем учинився;

Словом: наша мова про те,

Як він став царем.

"Доселева Макар городи копав, а нині Макар у воєводи потрапив." Цим епіграфом нам П.П. Єршов говорить про те, що головний герой, як і народної казки, буде переможцем. Про перемогу добра над злом. Також через стосунки Івана до братів і до Царя ми можемо судити про них. Ершов зображує їх з іронією, з гумором, але якщо Івана він зображує з добрим гумором, то братів Івана і Царя з придворними він зображує з сарказмом:

Ніч ненастала настала,

На нього страх напав,

І зі страхів наш мужик

Закопався під сінник. …

(про Данила)

Тремтіння на малого напало,

Зуби почали танцювати;

Він ударився бігти-

І всю ніч ходив дозором

У сусідки під парканом.

(про Гаврила)

А ось як П.П. Єршов зображує братів, коли вони прийшли дивитися коней:

Спіткнувшись тричі,

Полагодивши обидва очі,

Потираючи тут і там,

Входять брати до двох коней.

Брати не просто входять як Іван:

Ось він поля сягає,

Руки у боки підпирає

І з прискачкою, мов пан,

Бокам входить у балаган.

Брати падають, спотикаються. П.П. Єршов зображує їх жадібними, підлими, боягузливими і порівняння ставить Івана, який бреше, а складає, він чесний.

"Соромно, браття, красти!

Хоч Івана ви розумніші,

Та Іван-то вас чесніше:

Він у вас коней не крав”…

З такою самою іронією П.П. Єршов зображує Царя та придворних:

І посильні дворяни

Побігли по Івана,

Але, зіткнувшись усе в кутку,

Розтяглися на підлозі.

Цар тим багато милувався

І до колоття сміявся.

А дворяна, побачивши,

Що смішно для царя,

Між собою переморгнулися

І раптом розтяглися.

Цар тим задоволений був, …

Дуже добре проявляється ставлення до Царя та його придворного коли П.П. Єршов описує порядки та взаємини в морському царстві, яке є дзеркальним відображенням світу земного. Їм навіть для виконання указу потрібно багато "риб". Іван у П.П. Єршова не поважає Царя, так як Цар примхливий, боягузливий і божевільний, він нагадує розпещену дитину, а не мудру дорослу людину.

Івана хоч і називають дурнем, але він із самого початку казки зайнятий справою, він єдиний не спить у дозорі і ловить злодія. Він чистить, миє і доглядає коней. Він не женеться за грошима, славою чи владою. Йому приносить радість звичайні життєві відносини.

Цар же навпроти зображений смішним і не приємним з нього сміється як Іван, а й Місяць Месяцович, ось як Місяць відповів дізнавшись що Цар хоче одружитися з Цар-девице:

Бач, що старий хрін затіяв:

Хоче тиснути там, де не сіяв!

Єршов використовує фольклорні мотиви у своїй казці, вона зібрана з кількох казок, тут є і друг головного героя. Коник допомагає Івану у всьому і не кидає його в біді.

Як і в російських народних казках головний герої переживає втілення і стає чоловіком прекрасної Царівни і ставати Царем. Головні "лиходії" повалені і покарані.

Хоча прочитання цієї казки для сучасного читачавикликає певні складнощі (багато слів вже вийшли з ужитку та сенсу цих слів багато людей не знають), але загальний зміст казки та її гумор залишається як і раніше зрозумілий.

Висновок

Створюючи казку, Єршов напав на золоту жилу; це наслідок близькості до народу, велика увага до його творчості.

Чудова казка, кохана і знайома нам з дитинства, перекладена багатьма мовами світу, стала однією з найпопулярніших для багатьох поколінь дітей. На її сюжет написані та поставлені опери, балети, повнометражні фільми.

Це велике твір про яке Пушкін А.С. сказав після прочитання: "Тепер цей рід творів можна мені залишити". Цей великий твір зробив П.П. Єршова знаменитий коли він був студентом і забутим наприкінці життя. Коли 1869 р. П.П. Єршов помер багато газет написали, що помер автор знаменитої казки"Коник-Горбунок" деякі люди того часу були дуже здивовані, бо вони наївно вважали, що казка "Коник-Горбунок" народна казка. Інші думали, що автор цієї казки вже давно помер. Але не дивлячись на це вона, як і раніше, тішить читача і вражає своїм гумором.

Як і Пушкін, і Жуковський, Єршов писав свою казку для всієї Росії. Але вона органічно увійшла до дитячої літератури. Насамперед, казка дитяча у своїй нестримній фантазії, дивовижні пригоди, динамічному сюжеті, барвистості, грайливій ритміці, пісенному складі, образі головного героя - відважному представнику народу, у перемозі добра над злом, повазі до людини, до нашої великої мови.

Список використаної літератури

1. Бабушкіна А.П. Історія російської дитячої літератури/А.П. Бабушкіна. - М: Просвітництво, 1948. - 409 с.

2. Життя та творчість П.П. Єршова: Семінар: наук.-методич. посібник до курсу та спецсемінару для студентів, вчителів та викл. вузів/уклад: М.Ф. Калініна, О.І. Лукошкова. - Ішим: Вид-во ІДПІ, 2002. - 208 с.

3. Народна та літературна казка: міжвуз. зб. наук. тр. ІДПІ ім. П.П. Єршова. - Ішим: Вид-во ІДПІ, 1992. - 198 с.

4. Особливості мови казки П.П. Єршова "Коник-Горбунок": зб. наук. ст. / ред. Л.В. Шапошникова. - Ішим: Вид-во ІДПІ ім. П.П.Єршова, 2007. – 76 с.

5. Петро Павлович Єршов - письменник та педагог: тези доповідей та повідомлень. - Ішим: Вид-во ІДПІ, 1989. - 75 с.

6. Сатін Ф.М. Історія російської дитячої літератури/Ф.М. Сатин. – М.: Просвітництво, 1990. – 301 с.

7. "Коник-Горбунок" Видавництво "Райдуга" Міністерство друку та інформації Російської Федерації 1993 р.

8. Вільна енциклопедія Вікіпедія htt://ua.wikipedia.org/wiki/

Розміщено на Allbest.ru

Подібні документи

Історія створення та опублікування казки П.П. Єршова "Коник-Горбунок". Своєрідність жанру твору, експресивність стилю та самобутність сюжету. Класична тричасткова форма та її зміст. Образи, персонажі, тема та ідея казки. Думи та сподівання народу.

реферат, доданий 15.11.2010


Структура та сюжет казки П.П. Єршова "Коник-горбунок", її ідейно-мистецькі достоїнства. Уроки мудрості та моральності, укладені у образності казки, мальовнича соковитість усного народного мистецтва. Система фольклорних образів та персонажів.

контрольна робота , доданий 30.05.2010


П.П. Єршов - автор казки "Коник-Горбунок". Народні та літературні джерела казки. Народний герой Іванушка, соціально-сатиричні мотиви та чарівні образи: коник горбунок, жар-птиця, риба-кит. Художня своєрідність: композиція, стиль, мова.

контрольна робота , доданий 06.11.2011


Характеристика певних жанрових, сюжетних ознак, які дозволяють зарахувати той чи інший прозовий твір до казок. Розкриття особливостей прояву народних традицій у літературній казці, з прикладу казки П.П. Єршова "Коник Горбунок".

контрольна робота , доданий 29.01.2010


Дослідження архаїчних мотивів та моделей в авторських творах. Проведення структурного аналізу праці. Визначення та аналіз архаїчних коренів образів персонажів казки "Коник-горбунок" П.П. Єршова. Виділення структурних одиниць твору.

курсова робота , доданий 17.09.2012


коротка біографіяросійського письменника та поета П.П Єршова: походження, дитинство, навчання, педагогічна діяльність. Популярність і визнання літературного таланту Єршова пов'язані з його казкою "Коник-горбунок", написаною автором у студентські роки.

презентація , доданий 16.05.2015


Ознаки жанру чарівної казки. Французька літературна казка кінця XVII – початку XVIII століть. Проблеми структурно-типологічного вивчення твору. Казка як послідовність подій. Сюжетно-персонажна структура чарівної казки "Попелюшка".

курсова робота , доданий 05.06.2011


Вивчення жанру та особливостей сюжетної лінії твору М.Є. Салтикова-Щедріна "Повість у тому, як один мужик двох генералів прогодував". Художній зміст поєднання стилістичних систем. Мовленнєва система казки з появою невласне-прямої мови.

реферат, доданий 14.06.2010


Вивчення життєвого та творчого шляхуМ.Є. Салтикова-Щедріна, формування його соціально-політичних поглядів. Огляд сюжетів казок письменника, художніх та ідеологічних особливостей жанру політичної казки, створеного великим російським сатириком.

реферат, доданий 17.10.2011


Аналіз естетичних мотивів звернення Пушкіна до жанру художньої казки. Історія створення твору "Мертва царівна та сім богатирів", оцінка його унікальності та своєрідності персонажів. Тема вірності та любові у Пушкіна. Мовленнєва організація казки.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Єршов Петро Павлович - відомий письменник(1815 – 1869), уродженець Сибіру; освіту здобув у Петербурзькому університеті; був директором тобольської гімназії. Друкував вірші у "Бібліотеці для Читання" Сенковського та в "Сучаснику" Плетньова. Популярність доставила Єршову казка "Конек-Горбунок", написана ним ще на студентській лаві та вперше надрукована уривком у 3 т. "Бібліотеки для читання" 1834 р з похвальним відгуком Сенковського; перші чотири вірші казки накидав Пушкін, який читав її у рукописі. "Тепер цей рід творів можна мені і залишити", - сказав Пушкін. Великому поету сподобалася легкість вірша, з яким - говорив він - Єршов "звертається як зі своїм кріпаком". Потім вона вийшла окремою книжкою і за життя Єршова витримала 7 видань; починаючи з 4-го видання, 1856 р. вона виходила з відновленням тих місць, які в перших виданнях замінені були крапками. "Конек-Горбунок" - твір народний, майже слово в слово, за повідомленням самого автора, взяте з вуст оповідачів, від яких він його чув; Єршов тільки привів його в стрункіший вигляд і місцями доповнив.

Простий, звучний і сильний вірш, суто народний гумор, розмаїття вдалих і художніх картин (кінний ринок, земський суд у риб, городничий) надали цій казці стала вельми поширеною; вона викликала кілька наслідувань (наприклад, Коник-Горбунок із золотою щетинкою).

Перше видання "Конька-Горбунка" не з'явилося на світ у повному своєму написанні, частина твору була вирізана цензурою, але після виходу другого видання твір випускався вже без цензури.

Після виходу четвертого видання Єршов написав: "Коник мій знову поскакав по всьому російському царству, щасливого йому шляху." ”Коник-Горбунок” видавався не лише на батьківщині, а й за кордоном.

Аналіз літературної казки «Коник-Горбунок» Павла Петровича Єршова.

1) Історія створення твору:

З часів Пушкіна російська література набула народного характеру. Пушкінське починання відразу було підхоплено. Казка «Коник – Горбунок» стала однією з відгуків заклик великого поета повернути російську літературу до народності.

Протягом усього життя Єршова не залишала думка описати Сибір. Він мріяв створити роман про батьківщину подібно до романів Фенімора Купера.

Думи про народ стали причиною народження казки «Коник – Горбунок». Близькість до народу, знання його життя, звичок, звичаїв, смаків, поглядів забезпечили казці небувалий успіх, яким вона мала ще рукописи.

Вперше казка була надрукована у «Бібліотеці для читання» у 1834 році, пізніше видавалася окремими виданнями. Царська цензура внесла свої корективи – казка вийшла з купюрами. Пушкін ввів Єршова в поетичні кола. Є свідчення, що він сам відредагував казку та написав до неї вступ.

Казка Єршова посіла місце поруч із казками Пушкіна. Так вона розглядалася і сучасниками. Офіційна критика поставилася до неї з тією самою зневагою, що і до казок Пушкіна: це легка побасенка для пустих людей, не позбавлена, проте, цікавості.

2) Родожанрові особливості:

Своєрідний жанр казки. Розглянемо дві погляду: В.П. Анікін розглядає творчість П.П. Єршова як реалістичне і вважає, що казка «Коник – Горбунок» - відгук поета на формування в літературі реалістичної казки. Нетрадиційний погляд на жанр у дослідженнях про П.П. Єршове професора В.М. Євсєєва: «Коник – Горбунок» - твір поета – романтика, «пародійно – фольклорна казка», у якій «задає тон романтична іронія автора»; початківець поет висловив ідеї «свободи як великої цінності романтичної свідомості». У казці можна знайти і риси романтичної поеми (віршована форма, тричасткова структура, епіграфи до частин, ліро-епічний характер оповідання, напруженість сюжету, непересічність подій та головних героїв, експресивність стилю.

У «Конику – Горбунці» присутні і ознаки роману: значна протяжність історії життя Іванушки Петровича, еволюція його характеру, зміна функцій дійових осіб, розгорнутість портретів, пейзажі, описовість, діалоги, переплетення «казкової обрядовості» з великою кількістю реалістичних сцен і подробиць, життя, широта соціального фону.

У першій половині 19 століття серед народних казок сюжетів, подібних до «Коника – Горбунка» не зустрічалося. Тільки після появи казки фольклористи почали знаходити сюжети, що виникли під впливом цієї казки.

Однак у низці народних казок є мотиви, образи та сюжетні ходи, присутні в «Конику – Горбунке»: казки про Жар – Птаха, чарівного коня Сівки – Бурка, про таємничий наліт на райський сад, про те, як старому дурню – царю доставляли молоду наречену та ін.

Єршов талановито поєднав сюжети цих казок, створивши чудовий, яскравий твір із захоплюючими подіями, чудовими пригодами головного героя, його винахідливістю та життєлюбністю.

3) Тематика, проблематика, ідея. Особливості їхнього вираження.

Сенс казки - в іронії, жартома, у прямій сатирі: тим, хто хоче розбагатіти, багатство не дістається. А Іван-дурень досяг, бо жив чесно, був щедрим і завжди залишався вірним своєму обов'язку і слову.

4) Сюжет та композиція:

Вже самий зачин "Конька-Горбунка" свідчить про глибокий інтерес Єршова до справжнього народному побуті. Замість ідилічних "поселян", що існували в літературі, Єршов показує людей, що живуть трудовими інтересами. Казковий сюжет розгортається на буденному, прозовому тлі реального селянського побуту. Єршов показує буденне прозове виворот неодноразово ідеалізується "сільського життя".

Казка як літературний твір має класичну тричастинну форму, логічну послідовність у розвитку подій, окремі частини органічно сплітаються в єдине ціле. Усі дії, які здійснюються героями, виправдані класичними законами чарівної казки.

Композиційно казка П.П.Єршова складається з трьох частин, кожну з яких брало передує епіграф:

1.Починає казка позначатися.

2.Скоро казка дається взнаки. А не скоро справа робиться.

3. Досить Макар городи копав. А нині Макар у воєводи потрапив.

У цих епіграфах вгадуються вже і темп, і щільність оповіді, і роль головного героя, яка змінюється влучністю народного прислів'я.

Кожна частина має свій домінантний конфлікт:

1.Іван і Коник-Горбунок - і кмітливі брати. (Простір сім'ї – держави.)

2.Іван і Конек-Горбунок - і цар із прислугою. (Простір царства, що так разюче нагадує своєю широтою російські межі.)

3.Іван і Коник Горбунок - і Цар-дівиця. (Простір Світобудови.)

Сюжет кожної з трьох частин представляє закінчене ціле, що складається з подій, що швидко протікають. Час у них ущільнений до краю, а простір безмежний; у кожній частині є центральна подія, що найбільш повно виявляє характери героїв і зумовлює подальші події.

У першій частині це полону кобилиці. Вона дарує Івану лошат, з ними разом Іван потрапляє на службу в царську стайню. Перша частина завершується короткою розповіддю про подальші події аж до заключного епізоду, як головний герой став царем, тим самим готуючи читача до подальших подій, заінтригуючи його.

У другій частині центральними є дві події: Іван за допомогою Ковзанка-горбунка ловить Жар-птах і доставляє до палацу Цар-дівчину.

Як і у багатьох народних казках, Іван виконує третє, найважче, майже непосильне завдання – добуває перстень Цар-дівчинки та зустрічається з китом; заодно побував на небі, де розмовляв із Місяцем Місяцовичем, матір'ю Цар-дівиці, звільнив кита від муки, за що той допоміг Івану дістати перстень. Третя частина, таким чином, найбільш насичена подіями. У ній використані відомі у народній казці мотиви: герой. допомагає зустрічному, який у свою чергу, через ланцюжок дійових осіб, рятує самого героя, сприяючи виконанню найважчого завдання.

Третя частина найбільш насичена подіями. У ній також використані відомі в народній казці мотиви: герой допомагає зустрічному, який, у свою чергу, через ланцюжок дійових осіб рятує самого героя, допомагаючи виконанню найважчого завдання.

Усі три частини казки міцно пов'язані між собою образом Івана та його вірного друга Конька-горбунка.

Завершується казка характерною для фольклору кінцівкою: перемогою головного героя та бенкетом на весь світ, на якому був присутній і оповідач.

Двигуном сюжету в основному є характер головного героя, який завжди знаходиться в центрі подій. Його сміливість, відвага, самостійність, винахідливість, чесність, вміння цінувати дружбу, почуття власної гідності допомагають подолати всі перешкоди і перемогти.

Одним із традиційних художніх прийомів, що використовуються казкарем, є подвоєння, що набуває всеосяжного характеру: подвоюються сюжетні мотиви та фрагменти, персонажі мають своїх двійників та «близнюків», у оповідальній структурі виникає безліч паралельних синтаксичних конструкцій з лексичними повторами. Відбувається подвоєння жанру – казка в казці, подвоюються «сфери всесвіту» (земне та підводне, земне та небесне царства). Функція подвоєння - створення та руйнування казкової реальності; сатирично описані «двійники – брати» «Данило і Гаврило».

ПРОСТІР У КАЗКУ:

Побутове та фантастичне переплелося у казці. Казкове світобудова складається з трьох відокремлених царств – земного, небесного та підводного. Основне - земне, що має безліч характеристик і прикмет, найбільш деталізовано:

За горами, за лісами, За широкими полями…,

Брати сіяли пшеницю, Та возили в місто-столицю: Знати, столиця та була Недалеко від села.

Окрім «топографії» земне царство має свою погоду, прикмети царського та селянського побуту. Це царство і найгустонаселеніше: тут і селяни, і стрільці, звірі та птахи, цар та його слуги, купці та таємничий «цар Салтан». «Я з землі прийшов Землянської, З країни ж християнської».

Небесне царство схоже на земне, тільки «земля – то блакитна», ті ж самі тереми з російськими православними хрестами, паркан із брамою, сад.

Підводне царство суперечливе: воно величезне, але менше земного; його мешканці незвичайні, але підпорядковані одне одному за законами земного царства.

Всі три царства при своїй, здається, несхожості є одним по суті, підкоряються тим самим соціальним законам – законам царської чиновницької Росії, а щодо географії, світоустрою – за законами сприйняття світу росіянином – степовим, для якого немає і не може бути нічого більше і неосяжно, ніж земля з її полями, лісами та горами.

Дивують читача персонажі, що населяють підводне та небесне царства.

Образ «Чуда-Юда рыбы Кит» - відгук міфів про походження Землі (тверди на трьох китах):

Всі боки його пориті, Частоколи в ребра вбиті, На хвості сир – бор шумить, На спині село стоїть…

Село, мужицька селянська Русь. Кит «підневільний», «стражденний», як і Іван, останній на соціальній драбині, за сюжетом казки переживає перетворення на самовладного тирана.

Єршов, розповідаючи про незвичайну небесній родині– Цар – дівиці, її матері Місяці Місяцовичу та «братці» Сонце, орієнтується на міфологічні уявлення сибірських народностей, подібні до китайської міфологічної традиції, де Сонце осмислюється як «ян» - чоловіче начало, а Місяць – «інь» - жіноче.

5) Система образів-характерів:

З одного боку, система персонажівскладається із традиційних образів фольклорної казки. Це Іван-дурень, брати Івана, старий цар, Цар-дівиця, чудовий кінь - чарівний помічник, Жар-птиця.

З іншого боку, казковий світЄршова є багатоперсонажним. У ньому представлена ​​багаторівнева градація головних і другорядних героїв, доповнених "двійниками" - у "дзеркальному" відображенні земного царства підводним (цар - кит, Іван - йорж).

Позитивним героємобрано народно-казковий тип Івана-дурня. Праобразом Іванушки Петровича є "іронічний дурень". Як іронічний дурень, він гранично активний у мові: автор зобразив у цьому образі критичне, іронічного вигляду відсторонене ставлення народного розуму і серця до будь-якої влади, до будь-яких людських спокус (єдина спокуса Іванушки - перо Жар-птиці, що його захопило).

Вже при першому випробуванні Іван виявився найчеснішим і сміливішим. Якщо його брат Данило одразу злякався і «закопався під сінник», а другий - Гаврило, замість того, щоб охороняти пшеницю, «всю ніч ходив дозором у сусідки під парканом», то Іван сумлінно й без страху стояв на варті й упіймав злодія. Він тверезо ставиться до оточуючого, будь-яке диво сприймає як природне явище, а якщо потрібно – вступає з ним у боротьбу. Іван вірно оцінює поведінка інших і прямо говорить їм про це незважаючи на особи, чи то рідні брати, чи сам цар.

У той самий час він відхідливий, здатний прощати чужі провини. Так, він пробачив своїх братів, що вкрали його коней, коли ті переконали його, що зробили це від злиднів.

У всіх випадках Іван виявляє самостійність, не соромиться висловити свою думку, не втрачає почуття власної гідності. Побачивши Цар-дівчину, прямо каже, що вона зовсім не красива.

Якщо "брати" втілюють для Єршова відсталість, користолюбство та інші непривабливі риси, то Іван є в його очах справжнім уособленням найкращих моральних якостей народу.

Природне, розумне уявлення необхідність гуманних відносин людини до людини лежить в основі образу Івана. Звідси своєрідність його стосунків із царем; "дурню" не засвоїти необхідності дотримання шанобливого тону; він говорить з царем, як з рівним, дерзить йому - і зовсім не демонстративно, а просто тому, що щиро не розуміє "непристойності" свого тону.

Незвичайний образ помічника Івана – ковзана – «іграшковий» зріст на три вершки, аршинні вуха, якими зручно «плескати з радості», та два горби.

Чому ж коник двогорб? Може, цей образ прийшов з дитинства – Єршов жив у Петропавловську та Омську – містах, що є брамою в землі південні – Індію, Персію, Бухару; там на базарах зустрічав він небувалих для Сибіру тварин – двогорбих верблюдів та довговухих осликів. Але, мабуть, це надто спрощена аналогія. Образ Іванушки Єршов писав із балаганного Петрушки – улюбленця російського народу. Петрушка був непоказний: носат, горбатий. Чи не перемістилися горби зі спини Петрушки на ковзана?

Є й ще гіпотеза: коник – далекий «родич» давньоміфологічного крилатого коня, здатного злетіти до Сонця. У мініатюрного йоржівського ковзана крила «відпали», але «горби» збереглися, а з ними і могутня сила, здатна доставити Івана на небо. Людині завжди хотілося літати, тому образ ковзана привабливий для читача.

ІВАН І КОНЕК:

Пара героїв як один головний герой цілком оригінально (порівняно з фольклорною казковою традицією) явлена ​​у цій казці.

Герої ці і протиставлені, і зіставлені: герой та її " кінь " . Цікавий, безрозсудний, навіть самовпевнений - герой - і розважливий, мудрий, співчутливий його товариш по суті дві сторони однієї і тієї ж "широкої російської натури".

При цьому вони напрочуд схожі між собою: Іван-то дурень, наймолодший, "герой з дефектом" із загальноприйнятої точки зору; Коник-Горбунок - "виродок" у своєму світі, він теж третій, молодший, так вони виявляються діалектично взаємодоповнюють і взаємовиключають один одного героями.

Антигуманістичне початок, вороже народу, втілює в єршовській казці цар, представлений лютим і тупим самодуром, - образ, викривальний не меншою мірою, ніж пушкінський цар Дадон. Він далекий від добродушного і щирого царя. "Запорю", "посаджу тебе я на кілок", "вон, холоп". Сама лексика, типова для повсякденного кріпосницького побуту, свідчить у тому, що у особі царя Єршов дав збірний образ кріпосницької Росії.

Я віддам тебе в муку, Я велю тебе терзати, У дрібниці розірвати...

Продовжуючи пушкінські традиції, Єршов усі стріли сарказму спрямовує у постать царя – жалюгідного, дурного, ліниво чухається від нудьги самодура.

Усі появи царя супроводжуються репліками на кшталт: «Цар сказав йому, позіхаючи», «Цар, затрусивши бородою, закричав йому вслід».

Дуже добре проявляється ставлення до Царя та її придворним коли П.П.Ершов описує порядки та взаємини у морському царстві яке є дзеркальним відображенням світу земного. Їм навіть для виконання указу потрібно багато «риб». Іван у П.П.Єршова не поважає Царя, тому що Цар примхливий, боягузливий і божевільний, він нагадує розпещену дитину, а не мудру дорослу людину.

Цар зображений кумедним і неприємним, з нього сміється як Іван, а й Місяць Месяцович, ось як Місяць відповів дізнавшись що Цар хоче одружитися з Цар-девице:

Бач, що старий хрін затіяв: Хоче жати там, де не сіяв!

До кінця казки зневажливе ставлення до царя цілком ясно. Його смерть у казані («Бух у казан – / І там зварився») довершує образ нікчемного правителя.

ПРИДВІРНІ:

Але цар лише головний утискувач народу. Біда в тому, що з ним господарює і вся його челядь. Єршов малює яскраву картину збирання народу. Утискують не лише селян, а й дворових людей. Як би не працював народ, все одно він залишається жебраком.

Поява «градського загону» на чолі з городничим свідчить про поліцейський режим. З народом поводяться як зі худобою: сторож кричить, б'є людей бичем. Народ, не протестуючи, мовчить.

Городничий, наглядачі, кінні загони, що «розворушують народ» - ось картини кріпосницької Русі, що проступають через ігровий вірш. Веселощі, що спалахнули в натовпі, дуже здивували представників влади, їм незвичний народ, що виражає емоції.

6) Особливості мовної організації твору:

А) мова оповідача:

Але тепер ми їх залишимо, Знову казкою розважимо Православних християн, Що наробив наш Іван…

“Ех, послухай, люд чесний! Жили-були чоловік із дружиною…“

А так само починається розповідь про якісь події з частки ”ну”:

Ну-с, то ось! Раз Данило (У свято, пам'ятатись, то було)…

Ну-с, так їде наш Іван За кільцем на океан…

І як народний оповідач перериває виклад, пояснюючи щось незрозуміле слухачеві:

Тут, уклавши його в скриньку, Закричав (від нетерпіння) ...

Б) синтаксис та лексика:

Кожен вірш є самостійну смислову одиницю, пропозиції короткі, прості.

Мова казки, за підрахунком Л.А. Островській налічує 700 дієслів, що становить 28 відсотків тексту. Дієслова театралізують казкову дію, створюють динамічність, рухи героїв підкреслено сценічні, комічні: "Молодцем із воза стриб...", "з полатей скок...", "затрясши бородою", "швидким помахом кулака". Іноді трапляється цілий каскад дієслів.

Мова персонажів має бути "балаганною", розмовно-просторічною, грубо-фамільярною. Віршова форма наближається до народної, частково раешному (говорному) вірша - з його парною римуванням, з невеликою кількістю складів у цій ритмічній одиниці народно-віршової мови. Лексична "різноголосиця", "зіпсований" синтаксис не тільки доречні, але необхідні як прикмети вільної стихії театральної площі, що грає і зі словом. Сценічність "Коника-горбунка" пояснює, чому багато театрів упродовж сторіччя охоче ставили вистави за цим твором.

В) засоби виразності (мова казки):

Казка пронизана легким гумором, лукавством, здавна властивим російському народу і відбилося у його усній художній творчості.

Як і Пушкін, Єршов не зловживає метафорами, епітетами, що прикрашають слова. Винятки становлять обрядові казкові вирази: «очі яхонтом горіли», «хвіст струмував золотий», «коні буйні», «коні бурі, сиві». Зате опуклому, суто народному образу він вміє дати велике смислове навантаження. Як герой Іван представлений у двох планах, і кожне його слово, фраза двозначні. У його описах нерідко звучить іронія, знущання.

Смішне у казці створюють і прислів'я, приказки, приказки, примовки:

Та-ра-ра-лі, та-ра-ра! Вийшли коні з двору; Ось селяни їх упіймали Та міцніше прив'язали…

Сидить ворон на дубі, Він грає у трубу.

Муха пісеньку співає: «Що дасте мені за звістку? Б'є свекруху свою невістку ... »

Порівняння:кобилиця та була вся, як зимовий сніг біла; змієм голову звила і пустилася, як стріла; пика ніби як у кішки, а очі-то - що ті миски; зелень тут немов камінь-смарагд; немов вал на океані, височить гора; горбунок летить як вітер.

Епітети:ніч ненасна, грива золота, діамантові копита, чудове світло, літніми променями, солодкі мови.

Метонімія:будеш у золоті ходити.

Риторичні питання, звернення, вигуки:Що за диво?

Застарілі слова: сінник (матрац з сіном), малахай (розгильдяй), рогожа (тканина), ражій (міцний, здоровий), прозументи (тасьма, стрічка), шабалка (засіб для дроблення чогось л.), чуб (пасмо волосся, вихор) , бусурман (невірний, нехристиянин), баляси (веселі вигадки).

Фразеологізми: не вдарив у бруд обличчям, микати світло, він і вусом не веде, хоч лоба собі розбий, немов у маслі сир кататися, ні живий ні мертвий, чорти б вас побрали!

7) Ритміко-інтонаційний лад:

У цілому нині казка написана дзвінким четырехстопным хореєм, відрізняється музичністю вірша. Іноді трапляється порушення ритму.

Потрапляються словесні натяжки: «спеки – птахи», «версту, другу пробіг», «мовив ловчий морок зі сміху», «канальськи відзначитися» та ін. оздоблення вірша.

У тексті багато дієслівних рим, майже завжди вони дзвінкі. Слова, що рифмуються, несуть найбільше смислове навантаження. Це допомагає міцніше запам'ятовувати зміст.

Казка «Коник-горбунок» та її ідейно-мистецькі достоїнства

Головною перевагою казки є яскраво виражена народність. Начебто не одна людина, а весь народ колективно складав її і з покоління до покоління передавав усно: вона невіддільна від народної творчості. Тим часом це цілком оригінальний твір талановитого поета, що вийшов з надр народу, який не тільки засвоїв секрети його усно-поетичної творчості, а й передав його дух.

Серед безлічі народних казок подібних «Коньку-горбунку» не зустрічалося, а якщо з другої половини XIX століття фольклористи і записували такі ж сюжети, то виникали вони під впливом єршовської казки. У той же час у цілій низці російських народних казок зустрічаються схожі мотиви, образи і сюжетні ходи, що знаходяться в «Конику-горбунці»: є казки про Жар-птах, незвичайного коня Сівка-Бурка, про таємничі нальоти на сад, про те, як діставали старезному цареві молоду дружину та ін.

Єршов не просто поєднав шматки з окремих казок, а створив зовсім новий, цілісний та закінчений твір. Воно приваблює читачів яскравими подіями, чудовими пригодами головного героя, його оптимізмом та винахідливістю. Все тут яскраво, живо та цікаво. Казка відрізняється дивовижною строгістю, логічною послідовністю у розвитку подій, спаяністю окремих частин одне ціле. Все, що роблять герої, цілком виправдане законами казки.

Подібна інформація.

Ця казка з'явилася в 1834 році, коли своє слово про народність сказали всі видні літератори і критики. Проте «Конек-Горбунок» викликав нову хвилю суперечок на цю тему. В. Г. Бєлінський відмовив казці навіть у достоїнствах «кумедного фарсу», журнал «Вітчизняні записки» лаяв казку за відсутність народності у вигадці, за «рифмовані безглуздості» та «площадні» висловлювання. Цензурі видалося небезпечним сатиричне зображення російського царства. Проте Єршова та її казку підтримали ті, хто розумів народність ширше. Першим визнав «Конька-Горбунка» професор красного письменства (так тоді називали художню літературу) Санкт-Петербурзького університету П. А. Плетньов. Найбільші поети-казкарі підтримали талановитого письменника. Жуковський зауважив, що це не тільки побасенка для дітей, а Пушкін відгукнувся високою похвалою («Ваша казка – справжня скарбниця російської мови!.. ви обрали правильний шлях. Тепер цей рід творів можна мені й залишити… А казку вашу видати для народу. Мільйон книжок!.. з картинками та за найдешевшою ціною…»).

На шляху «Коника-Горбунка» до народу було і чимало перешкод: казка то заборонялася, то вродилася цензурою або виходила в безглуздих переробках, аж до «Коника-летунка», на якому Іван оглядав Країну Рад. Незважаючи на все це, «Коник Горбунок» знайшов дорогу до народу і потрапив навіть до зборів народних казок.

У колі дитячого читання казка з'явилася спочатку як підцензурна переробка, а потім уже у справжньому вигляді. Досі вона залишається однією з найкращих казокросійського дитинства.

№27. Зображення дитини на російській літературі Х1Х – початку ХХ століття.

Х1Х-ХХвв. - час активного розвитку власне дитячої художньої літератури, що поставила в центр розповіді особистість дитини, що започаткувала прояв дитячого «я», сутності дитячої душі, дитячого світосприйняття і контексту власне дитячого життя. Погляд світ змінюється; він перестає сприйматися як «похідний світ дорослих». Відкинувши це сприйняття, доросла людина побачила дитину не собі подібною, а іншим, що має свою психоемоційну специфіку, своє коло інтересів, проблем, уподобань, своє сприйняття дійсності, що разюче відрізняється від дорослого.

Тема дитинства і образ людини, що росте, розглядалися на широкому філософському, соціальному, культурологічному тлі. Дитинство як повноцінний період людського життя намагалися вписати у загальну картину світу, яка без цього періоду уявлялася неповною, дисгармонійною, розірваною, оскільки дитина є спадкоємцем минулого та носієм традицій, зберігачем духовних та матеріальних багатств, накопичених людством.

Величезну роль пізнанні дитини, її душі, її життя, його можливостей, як фізичних, і моральних, психологічних зіграла загальна література рубежу століть (Чехов, Андрєєв, Бунін). Дитина і дитинство у письменників – реалістів стали зображуватися без ідеалізації, перестали бути знаковими постатями, матеріалом для філософських узагальнень.

Іграшка як знак родової приналежності до дитинства у подібній літературі дуже рідкісна. Лялька, яку приносить Вася, не так є іграшкою для Марусі, що вмирає, скільки психотерапевтичним засобом, «першою і останньою радістю її недовгого життя».

Тип дитини - «маленького каторжника», створений літературою рубежу століть, виключав тему гри та іграшки у її первісному значенні. Цей виняток бачиться як своєрідне художнє та соціальне завдання авторів: у світі, де життя дитини стає пеклом, а смерть – позбавленням від нього, не може бути ігор та іграшок, тому що у дітей – «каторжників» відібрано повноцінне дитинство, а іноді й право життя (маленький шахтар Сенька).

«Янголятко» Л. Андрєєва в циклі оповідань про дитинство. Соціальна та художня значимість оповідання.

Іграшка – центр оповідання, один із найяскравіших творів. Герой оповідання – тринадцятирічний Сашка зображений у пору прощання з дитинством, у пору зламу його психічного та фізіологічного стану, незадоволеності життям та зростаючої огиди до людей, які його оточували. Він ненавидів і бив не лише товаришів по гімназії, а й навіть власних батька та матір. Він хотів свободи, якогось рослинного життя, де не потрібно вмиватися вранці, і «боявся одного голоду». Володіючи «непокірною і сміливою душею», він став перетворюватися на вовченя, на кричущого звірятка, якого не могла зупинити, протверезити навіть власний біль. Грубе, тваринне, нутряне почуття переповнювало Сашка. Навіть мати бачить у ньому цуценя.

Сашко – продукт сім'ї, яка п'є, мстить за страждання один одному, що виставляє напоказ «жах людського життя» і водночас важко переживає його. У ній усі вороги. Те, що відбувається з членами сім'ї - розпад родинних відносин, ворожнечу і ненависть, постійне бажання зробити боляче іншому - мати називає недоречним тут словом "статистика", що нагадувала про минуле чоловіка - грамотія і боляче поранив його, що вмирає від сухот.

Ідея приниження, підкорення всіх собі, а може, й помсти «чистеньким дітям», витає над Сашком. Не щадить він навіть маленького Колю Свічникова, який простяг йому іграшкову рушницю. Іграшка в руках Сашки стає осередком зла та помсти, несподіваних для Колі і від того ще страшніших і найболючіших. Ялинка, на яку запросили Свічникову Сашку, яка викликала захоплення дітей, виявилася для нього кордоном між двома світами. Преображення Сашки відбувається тоді, коли він помічає іграшку – воскового янголятка, що висів на ялинці. Тут на ялинці Сашко вперше розуміє, що в нього начебто «є батько і мати, свій дім, а виходить так, ніби нічого цього немає і йому нема куди йти».

І це ще одна межа між світом колишнього Сашки, цуценя, вовченя, що погрожує перетворитися на запеклого звіра, і світом Сашки оновленого, який тепер навіть можливий дотик до крильця ангелочка вважав «шаленою жорстокістю».

У реалістичному оповіданні Андерєєва іграшка стає символом можливості зміни дитячої свідомості, дитячого світосприйняття, дотику до життя чистого, одухотвореного. Ангелятко на мить зупиняє Сашку від остаточного падіння, перетворення на звіра. Іграшка у Андрєєва щось духовне, яке не об'єктивується. Сашко сприймав янголятко не очима, а почуттям. У ньому народжувалося і міцніло неймовірне бажання отримати його, доторкнутися до нього. Заради виконання цього бажання Сашко був готовий на все: покаятися, знову почати вчитися, стати навколішки перед господаркою будинку, терпіти і здаватися добрим доти, доки вона не погодиться дати йому іграшку.

Отримавши янголятко, Сашко зовні стає іншим: «на очах його блиснули дві маленькі сльозинки». Ангелят у руках Сашки – це «короткий момент» «віяння людського щастя».

До тринадцяти років Сашко не знав стану одухотвореності, що виникає в житті чистого та незіпсованого, яке позитивно впливає на психічне здоров'я та розвиток людини. З янголятком він пережив нове для себе почуття короткого єднання з батьком, то почуття «що зливало воєдино серця і знищувало бездонну прірву, яка відокремлює людину від людини і робить її таким самотнім, нещасним і слабким. Відчуття чистого, радісного, світлого життя на мить було даровано не лише Сашці, а й його батькові. Адже янголятко було знято з ялинки і віддано його синові жінкою, яку колись він любив сам.

Але все, що відбувається в Сашку та навколо нього, коротко, миттєво, ілюзорно. Взявши ангелочка, він повертається додому до п'яної матері, до «зробленої з колод стіни», до «брудного столу», до «загиблої людини» - його батькові. Хвилини ненавмисної радості, пережиті разом із батьком, переб'є сон. І восковий янголятко, що розтанув уночі, забере з собою примарну надію на оновлення його буття. З нею закінчиться період, який у людському житті називається дитинством. І замість символу дитинства – іграшки з наступаючим ранком у життя Сашки вривається інший символ – стукіт залізного черпака замерзлого водовозу. Він – свідчення того страшного кола життя, з якого не вирватися Сашці, не втекти від долі батька та матері, не подолати навіть за допомогою тієї звіриної сили та наполегливості, яка зріла в ньому.

Природно, що в тих творах, які були безпосередньо адресовані дітям, немає відчуття трагедії життя дитини. Власне дитяча література, розвиваючи тему гри та іграшки, майже ніяк не стикається з цією темою в загальної літератури. Вона не піднімається до символічних узагальнень, тим більше не пов'язує цієї теми із соціальними проблемами життя Росії того часу. Навпаки, вона повертає її в дитинство, у світ, що спочатку належить їй.

№28. Природознавча дитяча література: історія становлення та розвитку.

Природознавча література для дітей виникла пізно. Наприкінці XVIII ст. журнал І. Новікова «Дитяче читання для серця і розуму» першим став публікувати нариси про природних явищахі навіть вірші, де описувалися почуття, що виникали в ліричного героя від споглядання природи (Карамзін «Весняна пісня меланхоліка»).

Таке пізнє звернення до теми пояснюється відсутністю традиції: адже давня література не знала описів природи, а в разі потреби користувалася стійкими стилістичними формулами, які, швидше за все, свідчили про канон, аніж про індивідуальне сприйняття світу природи.

В усній словесності довгий час існували розповіді про тварин, на зміну їм прийшли казки, багато з яких одразу прижилися у дитячому середовищі та задовольняли дитячу цікавість до світу тварин.

Але в XIX ст. стало ясно, що потрібна дитяча природнича книга. Зауважимо, що у 40-ті роки. 19в.-час активного розвитку дитячої літератури-говориться про науково-пізнавальну книгу. Про художню літературу не йдеться.

У 60-ті роки. 19в.науково-популярних книг стало так багато, що М.Мамін-Сибіряк свідчить про них як про «яскраве знамення часу».

У цей час природничі твори активно затребувані і читачами, і упорядниками хрестоматій. Педагоги та методисти говорять про те, що навчання дитини слід починати з розповідей про пори року, саму людину, домашніх та диких тварин тощо.

Не будучи задоволеним тим, як подавалися «натуральні знання» у дитячій книжці, укладачі хрестоматій самі вигадують дитячі твори. Так з'являються зообелетристика Л.Толстого та К.Ушинського. Розповіді цих авторів, короткі, насичені дією, створювалися насамперед як пізнавальні. Вони знайомлять читача з зовнішнім виглядом, звичками, способом життя тварин і водночас є матеріалом для вправ у техніці читання. Звідси лаконічність, динаміка, простота мови.

Манера оповідання Ушинського казкова, просторічна. Звірі у письменника розмовляють, мають сім'ю, читають книжки. Він часто користується фольклорними художніми засобами"на хвості візерунки, на ногах шпори".

Оскільки твори переважно створювалися як навчальні, автори не забували про повідомлення дітям нових знань, корисних відомостей, придатних у реальному житті. У оповіданні Л.Толстого «Фазани» докладно описується процес полювання собаки на фазана, як він його шукає, заганяє на дерево і мисливець застрелює його.

Шляхетна мета розвитку маленької людинибула важливою для письменників-педагогів. Але й не менш важливими були виховні цілі. Ушинський одним із перших відзначив у дитячій літературі моральний вплив природи на людину («Діти в гаю»). Розповідь психологічно точна, автор одушевлює природний світ, знаючи, що саме таким, живим, подібним до себе, сприймають його діти. Анімізм як особливість дитячого мислення, представлений у цьому оповіданні, стане згодом основним художнім прийомом природничої літератури.

Традиції Толстого і Ушинського швидко прижилися, й у оглядах 80-х рр. XIX ст. природничі оповідання, рекомендовані для читання маленьким дітям, фігурують часто. Їх вигадують і перекладають. Вони відзначається хороше знання авторами природного довкілля, звичок, життя тварин і птахів.

Два шляхи розвитку природничої літератури визначилися в 60-80-ті рр. XIX ст.:
1. Науково-пізнавальна література, пов'язана зі знанням, навчанням дітей, розвитком їхнього інтелекту, допитливості;

2.Художня література, що надає сильний вплив на емоції, що формує моральне ставлення дітей до світу природи, естетичне сприйняття його реальної краси та сили.

Гідну роль у розвитку художньої літератури відіграв Д.Н.Мамін-Сибіряк. «Сіра шия», «Оленушкині казки», де представлений реальний чи казковий природний світ, світ, сповнений драматизму та радості. Він тісно пов'язаний із людським: у природі, як і в людському суспільстві, свої нещастя, біди, проблеми. Так само, як старий, напівсліпий Ємеля, Качка, мати Сірої Шейки, драматично відчуває своє безсилля, неможливість допомогти слабкому, захистити його від небезпеки.

Але твори для дітей, особливо «Оленушкині казки», які, «писала сама любов», незважаючи на драматизм розповіді, сповнені світлої надії на зміну сумного становища героїв, веселощів, сміху, вибуху емоцій мешканців прибережного простору.

Світ природи зображується гармонійним письменником. Персонажі його творів намагаються жити у злагоді один з одним, знаходити компроміси.

Але найголовніше для письменника – це гармонія у відносинах людини та природи. Щоб підкреслити важливість цієї думки, письменник обирає своїм героєм людину знедолену, для якої все живе – насамперед засіб для існування, можливість вижити. Ємелі треба було знайти оленя і вбити для свого онука, т.к. онук не може більше їсти чорний хліб та солону козлятину, тому тягнеться він по тайзі. Коли він знаходить оленя, не може його вбити, т.к. це означає уподібнитися до нерозумної вовчої зграї. Омеля опускає рушницю, а хворий онук розуміє діда і радіє тому, що воно не відбулося.

Починаючи з оповідань Мамина-Сибиряка, тема взаємовідносини людини з природою звучить як глибоко моральна тема. Він говорить про пріоритет розуму у відносинах людини та природи, про розуміння природи як тваринного організму, подібного до людини. У зв'язку з цим основним художнім прийомом він обирає антропоморфізм. Окремі представники світу природи можуть виконувати схожі дії, як в людини, а й мислити, як людина, глибоко мислити, переживати.

Антропоморфічне сприйняття тваринного світу властиво і А.П.Чехову. «Каштанка», «Білолобий». Про розповіді Чехова говорили як про цікаві явища у дитячій літературі. І в той же час не всі рецензенти погоджувалися віднести їх до дитячому читанню"Розраховано не для дитячого розуміння, занадто багато тонкої обробки".

Це була справжня велика література для маленьких. Створюючи їх, автор висував до себе високі вимоги, говорив про те, що писати для дітей важко, працював довго, відточуючи кожну деталь, редагував, обговорював написане з видавцями, спеціально шукав жудожника-анімаліста для оформлення «Каштанки».

Новаторство Чехова полягає у створенні психологічного образу тварини. Його герої мислять, аналізують свої вчинки. Каштанка розуміє, що заблукавши, вона винна сама. Автор описує характер своїх героїв, їхній душевний стан, ті переживання, які долають їх: «Вовчиха була слабкого здоров'я, недовірлива».

Картини життя тварин, які малює сам Чехов, напрочуд точні: тепла пара, запах гною та овечого молока відчуває не лише вовчиця, що розгрібає солом'яний дах хліва, а й читач. Його розповіді пронизані запахами, звуками, він знає звички, спосіб життя, звички тварин (зазвичай вовчихи привчають своїх дітей до полювання, даючи їм пограти зі здобиччю). Завдяки цьому літературний геройна якийсь час стає типовим мешканцем світу природи.

Рубіж століть не вніс будь-яких разючих змін у процес розвитку природничої літератури. Зі створеного велику увагу привертають оповідання Наталії Іванівни Манасеїної. "Бутузка".Автор прагне проникнути в психологію тварини (пісок любить вовняну хустку, яка нагадує йому матір і сприймається як її тепло та ласка). Манасеїна ратує через те, щоб тварини жили природною, тобто. звичною для них, життям: привезений з дачі в міський будинок, Бутузка не може звикнути до правил життя в неволі, засмучує і страждає від цього. Педагог за освітою, автор не забуває дати у своїх оповіданнях зразок дитячої поведінки стосовно природного світу («Жаба»).

Після революції 1917р. у природничій літературі відбуваються кардинальні зміни. Протягом тривалого часу провідною темою стає тема підкорення природи людиною, тема панування людини над природою (В.І.Інбер «Ніч під Москвою»).

Так само круто змінився напрям розвитку літератури. Вона здебільшого стає науково-художньою і продовжує залишатися нею остаточно XXв. Пріоритет її над художньою став можливим тому, що в дитячу літературу, починаючи з 20-30-х рр., приходили письменники, які мають величезний запас професійних знань про природу, мають талант розумного співрозмовника, добре знають вікові особливості дитячого сприйняття. Це Біанки, Якимушкин тощо.

Професійні знання письменників вплинули на своєрідність природничих творів. Це проявляється у поєднанні науковості, достовірності та вигадки, художнього відображення природи. Багато довелося попрацювати Мусі (Біанки «Хвости»), щоб усвідомити: хвіст кожній живій істоті дано для справи, а не для краси, як раніше наївно вважала вона. Усі персонажі цього твору одухотворені, що природно наближає їх до дитини-читача і робить суворі наукові істини доступними йому.

Письменники-природознавці користуються особливим жанром казки-несказки, родоначальником якого є В.Біанкі.Він хотів, щоб у всіх творах все було ясно, щоб у кожному з них було якесь відкриття, щоб читач розумів взаємозв'язок всього живого.

Головною книгою життя Біанки, на думку Сладкова, є «Лісова газета», створена у жанрі енциклопедії, де представлена ​​система знань про пори року. Енциклопедія тематично різноманітна, системна, у ній представлено безліч цікавих відомостей з різних питань.

Іноді енциклопедичні знання підносяться читачеві у формі казки (Шурко «Солечний хлопчик»). Андрюша, майбутній першокласник, повіривши в казку, починає розуміти всі людські мови, мови тварин та птахів і водночас накопичує знання з різних галузей науки.

Крім книг, присвячених природному життю природи, є книги про тварин, які живуть у неволі (Дуров «Мої звірі», Чапліна «Вихованці зоопарку»).

У другій половині XX ст. у природничій літературі помітна спеціалізація авторів. Чарушин писав про тварин-дитинчат, за віком близьких до тих читачів, кому адресована книга. Н.Романова пише про дрібні живі істоти («Ящірка без хвоста»), а її книга «Мурашка Червона точка» - це науково-художній опис експерименту, який проводився автором.

Автор для спостереження позначає мурашки червоною точкою, щоб зручніше було за ним спостерігати. Він знаходить ім'я, автор – можливість спостерігати його. Мурашка має сім'ю, свій будинок, подружку-тлю, яка пригощає його «солодкою краплею березового соку». Експериментатор переживає драматичний момент зникнення мурахи під час дощу та радісну зустріч із ним, хоробрим та сильним. Він осягає таємниці мурашиної природи: виявляється, «мурахи вміють відчувати час», міцно сплять уночі, навіть яскраве світло ліхтарика не буде їх; мають спільних дітей, яких разом годують; торкаючись вусиками один одного, повідомляють новини. Завдяки мурашці з червоною точкою читач не тільки дізнався про мурахи, а й сам захотів бути дослідником.

С.Сахарнов найбільше пише про мешканців моря, оскільки з ним пов'язана його професія («По морях навколо землі» дитяча морська енциклопедія).

Письменники зображують природу повної таємниць. Вони знаходять таємниці там, де, начебто, їх немає, де все давно відомо і ясно. Дмитрієв пише про собак, кішок, коней, тобто. про тих, хто давно вже поряд із людиною.

Але головною проблемоюприродничої літератури є моральна проблема взаємовідносини людини із природою. Всупереч існуючій протягом тривалого періоду (20-90-і рр. XXв.) загальнодержавною установкою про те, що людина є господарем і перетворювачем природи, дитяча література ставить перед собою завдання формування морального ставлення людини до природи, відносини, при якому людина виступає істотою розумним, що береже природу, знає особливості її розвитку, відчуває себе частиною природи, вміє розумно користуватися її багатствами. Особливість розв'язання цього завдання полягає у відсутності примої повчальності, відкритої дидактики, повчання. Щоб моральний зміст розмови став яснішим дитині, письменники вдаються до жанру казки (Біанки «Червона гірка»). У звичайному реалістичному оповіданні також не виключається моральна проблематика(Пришвін "Лосі"). І також використовується уособлення як художній прийом, співзвучний світосприйняттю дитини (Пришвін «Осинкам холодно»).

Моральність природничої літератури полягає також і в особливій любові до природи тих, хто про неї пише, любові щирої, що заражає інших.

Природа письменників – це уособлення Батьківщини. Завдання сучасних письменників- Змінити погляд людини на природу, зробити стійким розуміння кровного зв'язку світу людини і світу природи. Маючи маленького читачаяк об'єкт докладання своїх ідей, дитяча література за допомогою особливої ​​художньої мови говорить з ним про те саме, і чим пристрасно обговорювали Чехов у «Лішому».

Природознавча проблематика в дитячій літературі тісно пов'язана з екологічною: захисту і охорони однаково потребує душа людини і душа навколишнього світу.

Художній напрямокрозвитку літератури про природу представлено іменами Пришвіна, Паустовського, Житкова (цикл «Оповідання про тварин»).

Визначення понять «природнича література», «анімізм», «антропоморфізм».

Теоретично дитячої літератури немає наукового визначення поняття природничий твір. Очевидно, ним можна вважати той твір, де основною темою є сама тема природи, взаємин людини та природи, основним об'єктом зображення – природний світ, основними мистецькими засобами – анімізм, антроморфізм, у науково-мистецькій літературі – науковий опис. Головне завдання – виховувати дух допитливості, збуджувати інтерес до активного вивчення природи (1919). В наш час до цього необхідно додати завдання виховання розумного ставлення людини до всього природного світу.

Анімізм(душа) – це одухотворення тварин, рослин, предметів, наділення їх властивостями та властивостями, властивими людині.

Антропоморфізм(від антропо... і грецьк. morpho - вид), уподібнення людині, наділення людськими психічними властивостями предметів та явищ неживої природи, небесних тіл, тварин, міфічних істот.

В. Бєлінський про природничу дитячу книгу .

Бєлінський вперше зазначив, що потрібна природнича література. Роблячи щорічні огляди того, що видавалося для дітей, помітив відсутність «тлумачних книг», що дає дітям знання про навколишній світ. Критик не тільки говорив про створення науково – пізнавальної та навчальної книги для дітей, а й намітив теми, вважаючи за потрібне «провести дитину по всіх трьох царствах природи». Він підказав основний спосіб зображення природи – одухотворення, антропоморфізм.

Шлях знайомства дитини зі світом природи має бути простим: треба розповісти малюкові про те, що оточує його, про звичайнісіньке і щоденне. Бєлінський неодноразово вказував на те, якою має бути дитяча природнича книжка: це «книжка з картинками», з «простим тлумачним текстом про те, наскільки прекрасна природа», текстом, в якому представлена ​​«наукова систематизація викладеного».

Вірші Михалкова, веселі та уїдливі, ліричні та піднесені, глибоко гуманні та по-справжньому дитячі увійшли до нашого радянського та російського побуту, стали часткою життя нашої країни та нашого народу. Народжені наприкінці 20-х – початку 30-х років, а потім їх діти, онуки та правнуки вбирали і продовжують убирати разом з Михалківськими рядками прагнення до взаємодопомоги, дружби, поважне ставлення до праці та трудящих, неприязнь до егоїзму боягузтво.

Дитячі вірші Михалкова моралістичні. Він малює і похвальні, і погані людські вчинки, навчаючи таким чином дітей розрізняти «добре» і «погано», добро і зло, можна і не можна, стверджує справедливість і закликає протидіяти несправедливості. Все це – у відкрито публіцистичній манері. І – що чудово – дитина, яка зазвичай відкидає будь-які повчання, які намагаються їм «нав'язати» дорослі, приймають добрі поради Михалкова, приймають охоче і з радістю. Довірливо занурюються вони у стихію цієї чудової, світлої поезії, яка, з одного боку, призначена для дітей, а з іншого – показує їм великий та складний «дорослий світ».

Це може здатися парадоксальним, але особливість Михалковського гумору в тому, що автор ніколи спеціально дітей не смішить. Навпаки, його розповідь серйозна, хвилююча. Але юні читачі посміхаються та сміються. Особливо це помітно в тому ж «Дяді Степі», якому, між іншим, не дуже комфортно зі своїм зростанням: і в кіно його просять сісти на підлогу, і в тирі йому доводиться нагинатися. Виступає Дядя Степа і як герой, причому у комічній ситуації: піднявши руку, він виступає у ролі семафору, запобігаючи катастрофі. А після війни Дядя Степа працює міліціонером – шляхетна професія. За що ж так любимо Дядя Степа? Не за свій гігантський зріст, але за доброту, хоробрість і допомогу всім, хто її потребує.

Вірші Сергія Михалкова можна назвати самобутнім і дуже значним явищем російської поезії. Вони являють собою прекрасне поєднання дзвінкості та чистоти дитячого голосу, педагогічної мудрості та такту, дотепності та артистизму. Саме завдяки цим якостям Михалков зміг відродити у російській літературі жанр байки. Варто зазначити, що ці якості притаманні і Михалківській прозі, п'єсам, кіносценаріям.

Михалківські дитячі вірші надзвичайно прості та зрозумілі. Однак за зовнішньою простотою проглядається найбільший талант, життєвий досвід, нелегка праця. З першого дня Великої вітчизняної Михалков працював військовим журналістом – він не з чуток знав, що таке війна. Усі її жахи він бачив на власні очі. Його дитяча поезія, добра, відкрита, сонячна – це заклик до миру у всьому світі, до дружби між націями, захист прав людини і, зокрема, дитини на щасливе життябез війни та інших лих. У повоєнні роки Михалков виступив із книгою «Все починається з дитинства», і навіть написав ряд статей з роздумами у тому, яким має бути виховання у сучасній сім'ї, у шкільництві, з формулюванням своїх власних міркувань із цього приводу.

Відомий Сергій Міхалков та як перекладач. Будучи чудовим майстром вірша, він чудово впорався із завданням донесення до маленьких російських читачів творі поляка Юліана Тувіма та болгарина Асена Босєва. Михалков перекладав і поетів із республік колишнього СРСР. Переклади Михалкова зберігають дух оригіналу, залишаючись при цьому самостійними художніми творами. Цікаво, що переказана ним у 30-х роках знаменита англійська казка про трьох поросят, що отримала у нас величезну популярність, у 1968-му вийшла у англійському перекладіз авторством С. Михалкова.

Творчість С. Михалкова давно відома у всьому світі, перекладена багатьма мовами. Він удостоєний багатьох орденів і нагород, вітчизняних та іноземних, але головна нагорода – всенародне визнання, яке він заслужив завдяки своєму таланту та любові до людей.

Сорокіна Діана, 10 клас

Діяльність шляхом зіставлення казок Пушкіна і Єршова досліджується проблема авторства.

Завантажити:

Попередній перегляд:

МОУ «Коткозерська середня загальноосвітня школа»

Дослідницька робота

по літературі

Пушкін А.С. ? Єршов П.П.

"Коник Горбоконик"

Виконала: Сорокіна Діана

В'ячеславівна,

Учениця 11 класу.

Керівник: Кузьміна Н.М.,

вчитель російської мови

та літератури.

с. Коткозеро 2008 р.

Вступ .

У першій половині XIX століття одними з найвідоміших російських письменників-казкарів можна назвати Олександра Сергійовича Пушкіна та Петра Павловича Єршова. З творчістю цих письменників пов'язана моя дослідницька робота.

Знаменита казка «Коник - Горбунок» належить П.П. Єршову, але є версії, що цю казку написав А.С.Пушкін чи підказав сюжет молодому ще тоді поту. Проблема авторства пов'язує Єршова з Пушкіним.

Єршов до смерті і навіть посмертно перебував під підозрою, що «Конька-Горбунка» написав не він, а Пушкін. Досі критики, письменники, поети повертаються до цього питання, висуваючи свої версії. Наприклад, Є.Євтушенко писав: «Прочитайте вірш Єршова «Самотність» – і ви побачите шедевр, який не можна було б не включити до антології. Пушкін приклав руку до зачину казки Єршова. Але це була вже готова річ .... Припускаю, що варто Пушкіну розкрити рукопис Єршова, - і його відразу полонила граціозність вірша. А коли побачив огріхи в речі, що сподобалася, він напевно відразу міг щось виправити… Він же був ще й природженим редактором». (За матеріалами Інтернет-ресурсів)

А.А.Лацис: « Через свою безталанність Єршов було бути справжнім автором «Конька-Горбунка». Все це зацікавило мене.

Ціль моєї роботи у тому, щоб досліджувати казки А.С.Пушкина і казку П.П.Ершова «Конек - Горбунок». Порівнюючи казки письменників, я мушу виділити в них спільні та відмінні риси. Зрештою має дійти головного висновку:міг чи А.С. Пушкін бути автором казки «Коник-Горбунок»?

Основна частина.

1830-ті роки відзначені надзвичайною інтенсивністю роботи потів у жанрі літературної казки: наприкінці 1820-х на початку 1830-х років публікує свої казки О.М.Сомов, в січні 1832 з'являється «Спляча царівна» Жуковського, за нею й частини «Вірш А.С.Пушкіна» - «Казка про царя Салтана», 1832 р. - «Перший п'ят» казок В.І.Даля, 1833 р. - «Казка про царя Берендея» Жуковського, 1834 року - «Коник - Горбунок» П.П.Єршова.

Російська казка багато разів ставала предметом сумнівів серед пушкіністів та літературознавців. Щоразу твір «Коник - Горбунок» пов'язують з ім'ям А.С.Пушкіна. І хоча явних доказів авторства чи хоча б співавторства класика з Петром Єршовим ні в кого немає, але пропозицій висловлюється безліч: від створення сюжету казки та редактури, до самостійного написання тексту Пушкіним з подальшим продажем Єршову. Гіпотези будуються на кількох припущеннях.

Для досягнення поставленої мети мені потрібно було виконати декільказавдань:

- по-перше, докладно вивчити біографію П.П.Єршова і знайти у ній факти, що доводять його знайомство, співробітництво з А.Пушкіним;

По-друге, в літературі, в мережі - Інтернет знайти матеріали про версії, припущення з приводу авторства казки «Конек-Горбунок»;

По-четверте, попрацювати з текстами цих казок і знайти в них спільні риси, які могли б наблизити мене до відповіді на поставлене запитання.

Геніальні твори, це ті, які не старіють, а від покоління до покоління наповнюються новим змістом, глибиною та злободенністю. До таких сміливо можна віднести і «Конька - Горбунка». Казка справді актуальна, пережила століття, отже, автор – геній. Але геніальність це така річ, яка відкидає тінь на все, що відбувається з людиною. Геній, якщо хочете, це відхилення від норми, причому настільки серйозне, що цілком може цю норму змінити. Я вдивляюсь у кругле, просте та добре обличчя письменника Єршова і не відчуваю особливого інтелектуального потенціалу. Аргумент, звичайно, суб'єктивний, але такі речі, як внутрішнє відчуття людини, нехай навіть і незнайомої для нас, бувають дуже важливими. У всіх талановитих та геніальних письменників є своя інтонація, ритм, особливий пульс фрази. Це, безперечно, присутнє в «Конику - Горбунці», за поетичною розповіддю майже фізично відчувається особистість автора. Особистість пушкінського масштабу. Тоді чому? Чому Пушкін цурається свого чудового творіння? Я глибоко переконана, що у житті є дві основні причини, через які люди роблять принципові, значущі вчинки. Або гроші, або велике почуття. Пушкін, як відомо, все життя гостро потребував грошей. Потреба особливо зросла після весілля на красуні з московської купецької родини Наталії Гончарової. Пушкін одружився 1831 року. Дружина жорстко контролювала фінансові справи чоловіка і щоб мати можливість грати в карти (а Пушкін був великим любителем цієї справи), йому потрібні були «ліві» гроші. Тобто ті, які надходили неофіційними каналами. З видавцем А.Ф.Смирдиным у Пушкіна існували особливі довірчі відносини, і, за визнанням самого видавця, видання пушкінських творів під вигаданими іменами займало них велике місце. Пушкін у таких випадках намагався якнайкраще замістити сліди, щоб Наталя Миколаївна якось не звернулася за належними їй гонорарами. Особисто Єршов отримав від видавця журналу Сенковського, який вперше опублікував «Коника» по рублю за рядок, тобто. 600 рублів. На ці гроші можна було досить довго існувати. Пушкін тоді отримував набагато більше - по 25 рублів за рядок. І йому не становило б труднощів домовитися з видавцем отримати частину неврахованої суми.

Проте не лише фінансові міркування виступають за те, що Єршов не міг бути батьком такої геніальної дитини, як «Коник-Горбунок». У квітні 1834 близький друг А.С.Пушкіна, професор російської словесності Петербурзького університету П.А.Плетньов замість лекції читає студентам першу частину нової віршованої казки «Коник-Горбунок». Казка це щойно опублікована у журналі «Бібліотека для читання» Сенковського. Професор після закінчення прочитання несподівано оголосив, що казку написав їхній товариш, студент Петро Єршов. Студенти були, природно, у захваті від таланту Єршова, який ніколи раніше не був помічений за написанням поезій.

Проти авторства Єршова говорить той факт, що ніколи не було виявлено жодних чернеток, написаних його рукою. Написаний рукою Пушкіна уривок казки перебував у паперах Смірдіна. Видавець назвав його: Пушкін. Назва та посвячення до казки «Коник-Горбунок». Про це пише Вадим Перельмутер у статті «У пошуках автора».

Про вигадування казки нічого не знали його найближчі приятелі по університету. Не виявлено жодного дарчого напису цього автора на першій появі «Коника». Версія про те, що Єршов був справжнім автором, залишається не підкріпленою. Тільки Пушкін користувався трьома крапками, вставляючи їх там, де насправді нічого не було пропущено, але домагався тим самим особливого відчуття загадковості та недомовленості. Той самий прийом ми часто зустрічаємо в казці про Конька-Горбунку! Ще питання. Чому Пушкін, якщо це був він, вирішив видати свій твір не під чиїмось прізвищем, а під прізвищем Єршов? Пояснити це якраз не складно. Ми всі маємо особливу теплоту до тих, хто народився на землі наших пращурів. Сибір був міцно-міцно пов'язані з предками Олександра Сергійовича Пушкіна. Першим з роду Пушкіних опинився в Сибіру, ​​ще за Бориса Годунова, Євстафій Михайлович Пушкін, який був посланий воєводою в Тобольськ. Потім воєводою до Тобольська, після смерті «від незвичного клімату» Євстафія Михайловича, цар призначив молодшого його брата Микиту Михайловича. З того часу чимало Пушкіних побувало на воєводстві Сибіру. У долі письменника Єршова прийнято вважати «головним містом» той самий Тобольськ, де воєводили Пушкіни. Фактично Пушкін та Єршов були земляками. Крім того, Пушкін був дуже чуйною людиною, а родина Єршова в роки його навчання в Петербурзькому університеті втратила годувальника і гостро потребувала грошей.

Усі ці факти відбито у біографії і Пушкіна, і Єршова.

Працюючи над текстами казок Пушкіна та Єршова, я вирішила порівняти початок і кінцівку творів, звернула увагу на віршований розмір казок, на лексичні та синтаксичні форми. Мої дослідження відображені у таблиці порівняння казок.

Таблиця порівняння казок

А.С.Пушкін	Критерій для порівняння	Єршов П.П.
«Казка про мертву царівну» написана хореєм: Цар із царицею попрощався, У дорогу-дорогу спорядився. / - / - / - / - / - / - / - / - «Казка про царя Салтана» написана хореєм: Три дівиці під вікном Пряли пізно ввечері. / - / - / - / - / - / - / - / -	1. Віршований розмір	Казка «Коник-горбунок» написана чотиристопним хореєм: За горами, за лісами, За широкими морями, Проти неба – на землі, Жив старий в одному селі. / - / - / - / - / -/ - / - / - Ці перші вірші з 1915 р. по 1937 р. включалися до зборів творів Пушкіна.
"Я там був; мед, пиво пив – І вуса лише обмочив» "Казка про царя Салтана"	2. Кінцівка казки	«Я там був, мед, вино та пиво пив; По вусах хоч і бігло, До рота ні краплі не потрапило»
«…Їдемо прямо на схід, Повз острова Буяна… Добрий шлях вам, панове, По морю по Океану» "Казка про царя Салтана"	3. Використання власних назв і словесні формули	«…Як на море-окіяні І на острові Буяні » «Нова труна в лісі стоїть У труні дівчина лежить» Строфи з приказки «Коник-Горбунок» взяті із двох казок Пушкіна.
«…Щоб я була цариця, - Говорить одна дівчина, - То на весь хрещений світ Приготувала б я бенкет » "Казка про царя Салтана"	4. Використання однакових словосполучень та виразів	«…Жили-були чоловік із дружиною; Чоловік візьметься за жарти, А дружина за примовки, І піде у них тутбенкет , Що на весь хрещений світ!»
«Лебідь-птах, наказом покарала, сердиться сердиться» "Казка про царя Салтана" « У синьому небі зірки блищать, У синьому морі хвилі хвилюють ... »	5. Повтори лексичні та синтаксичні	«Земля Землянська; Місяць Місяцович; Кіт-Кітович; міцно-міцно; Заливайте! Заливайте!» «Чи треба раковин кольорових? Чи треба рибок золотистих?
«У тій норі, у темряві сумній, Труна хитається кришталевою...»	6. Поетичні образи	«Нова труна в лісі стоїть, У труні дівчина лежить...»
«Військо в гори цар наводить... Бачить шовковий намет. …Раптом намет Розкрився... і дівчина, Шамаханська цариця, Тихо зустріла царя... …І в намет свій повела. Там за стіл його садила, Будь-якою стравою пригощала, Уклала відпочивати На парчове ліжко»	7. Казкові епізоди	«На другий день зранку До золотошвейного намету Цар-Дівчина підпливає, Шлюпку на берег кидає, Входить із гуслями до намету І сідає за прилад. Ось царівна заграла І так солодко приспівувала, Що Іванкові знову Захотілося спочивати »
«Попит не гріх. Пробач ти нас...» «Аль товар не за купцями?..» "Казка про царя Салтана"	8. Фольклорні елементи (прислів'я, приказки)	«Любо-дорого дивитися», «Наче сир у маслі катався», «Поминай його, як звали».

Висновок.

Зрозуміло, всі розмови, які точаться навколо «Коника-Горбунка», це лише здогади, припущення. Офіційно автором казки залишається Петро Єршов. Але наведені мною факти, а саме: молодість Єршова, те, що він ні до, ні після «Коника-Горбунка» не написав жодного твору, який був би на слуху, на увазі у читача, звичка Пушкіна через потребу в грошах приховувати свої доходи за чужими іменами, спостереження над текстами наближають мене до такого висновку: автором казки «Коник-Горбунок» цілком міг би бути Пушкін.

Список літератури

1. За горами, за лісами… Казки русявий. письменників у першій половині 19 в.: для средн. шк. віку / Упоряд., авт. передисл. та комент. В.А.Гріхін; Худож. Р.Ж. Авотін.- М.: Просвітництво, 1988.-351 с.

2. Пушкін, А.С. Твори. У 3-х т. т.1. Вірші; Казки; Руслан та Людмила: Поема / Олександр Пушкін. - М.: Худож. літ., 1985. - 735 с.

3. Мадер, Р.Д. Петро Петрович Єршов та її казка «Коник-Горбунок» / Р.Д.Мадер // Література у шкільництві.- 2001.- №6.- с.20-23

4. http://az.lib.ru/e/ershow_p_p/text_0040.shtml

5.Пушкін, Олександр? Коник-Горбунок: російська казка в трьох частинах / З додаванням твору на ту саму тему, створеного на початку 20 століття С.А. Басовим-Верхоянцевим. - М.: РИК Русанова, 1998. - 254 с.

Підписи до слайдів:

Виконала: Сорокіна Діана, учениця 11 класу МОУ «Коткозерська ЗОШ»
?
Дослідницька робота з літератури чи міг А.С. Пушкін бути автором казки «Коник-Горбунок»?
Цілітиветить на запитання: Завдання: докладно вивчити біографію П.П.Єршова і знайти в ній факти, що доводять його знайомство, співробітництво з А.Пушкіним; в літературі, в мережі Інтернет знайти матеріали про версії, припущення з приводу авторства казки «Коник-Горбунок»; Єршова; попрацювати з текстами казок і знайти в них спільні риси, які могли б наблизити до відповіді на поставлене запитання. Предки із СибіруЗнайомство через професора П.А.Плетньова
Лихий матеріальний стан студента П. Єршова
За і проти… А.А.Лацис: «Через свою безталанність Єршов було бути справжнім автором «Конька-Горбунка».В.Перельмутер: «У дебатах про авторство безумовне підтвердження – рукопис. А рукопису то й немає. Немає чернеток, начерків, варіантів, взагалі жодного додрукарського рядка, написаного рукою Єршова. На зборах творів Пушкіна до 1937 року включалися назва і чотири вірша.». Є.Євтушенко писав: «Прочитайте вірш Єршова «Самотність» - і ви побачите шедевр, який не можна було б не включити до антології. Пушкін приклав руку до зачину казки Єршова. Але це була вже готова річ .... Припускаю, що варто Пушкіну розкрити рукопис Єршова, - і його відразу полонила граціозність вірша. А коли побачив огріхи в речі, що сподобалася, він напевно відразу міг щось виправити… Він же був ще й природженим редактором». Порівняльний аналізтекстів А.С.Пушкіна і П.П.Ершова Цар із царицею попрощався, В дорогу-дорогу спорядився ...
Три дівчини під вікном Пряли пізно ввечері.
«Казка про мертву царівну» написана хореєм: / - / - / - / - / - / - / - / -
Казка «Коник-горбунок» написана чотиристопним хореєм: / - / - / - / - / -/ - / - / -
Віршований розмір «Казка про царя Салтана» написана хореєм: / - / - / - / - / - / - / - / - За горами, за лісами, За широкими морями, Проти неба - на землі, Жив старий в одному селі ... Використання імен власних і словесних формул «Казка про царя Салтана» «…Їдемо прямо на схід, Повз острова Буяна…» «Добрий шлях вам, панове, По морю по Океану…» «Коник-Горбунок» «…Як на море-Океяни І на острові Буяне…» «Тихо море-Океян. На піску сидить Іван…» Використання однакових словосполучень і виразів «Казка про царя Салтана» «…Якби я була цариця, - Говорить одна дівчина, - То на весь хрещений світ Приготувала б я бенкет» «Коник-Горбунок» «…Жили-були чоловік із дружиною; Чоловік візьметься за жарти, А дружина за примовки, І піде у них тут бенкет, Що на весь хрещений світ! Повтори лексичні та синтаксичні «Казка про царя Салтана» «Лебідь-птах», «наказом покарала», «злиться-злиться» «У синьому небі зірки блищать, У синьому морі хвилі хльосять…» «Коник-Горбунок» «Земля Землянська. «Місяць Місяцович», «Кіт-Кітович», «міцно-міцно» «Заливайте! Заливайте!» «Чи треба раковин кольорових? Чи треба рибок золотистих? Поетичні образи «Казка про царя Салтана» «У тій норі, в темряві сумній, Труна хитається кришталевий…» «Коник-Горбунок» «Нова труна в лісі стоїть, У труні дівчина лежить…» Казкові епізоди «Казка про золотого півника» в гори цар приводить... Бачить шовковий намет... ...Раптом намет Розпахнувся... і дівчина, Шамаханська цариця, Тихо зустріла царя... ...І в намет свій повела. Там за стіл його саджала, Всяким блюдом пригощала, Уклала відпочивати На парчеве ліжко» «Коник-Горбунок»«На другий день по ранку До золотавійному наметі Цар-Дівиця підпливає, Шлюпку на берег кидає, Входить з гуслями в намет І сідає за прибором заграла І так солодко приспівувала, Що Іванушці знову Захотілося спочивати» Фольклорні елементи (прислів'я, приказки) «Казка про царя Салтана» «Попит не гріх. Пробач ти нас ...» «Аль товар не по купцях? «Любо-дорого дивитися», «Наче сир в маслі катався», «Помни його, як звали». Кінцівка казки «Казка про царя Салтана» «Я там був; мед, пиво пив – І вуса лише обмочив» «Коник-Горбунок» «Я там був, мед, вино і пиво пив; , те, що він ні до, ні після «Коника-Горбунка» не написав жодного твору, який був би на слуху, на увазі у читача, звичка Пушкіна через потребу грошей приховувати свої доходи за чужими іменами, спостереження над текстами наближають до такого висновку: автором казки «Коник-Горбунок» цілком міг би бути Пушкін. Список литературы 1. За горами, за лісами… Казки рус. письменників у першій половині 19 в.: для средн. шк. віку / Упоряд., авт. передисл. та комент. В.А.Гріхін; Худож. Р.Ж. Авотін.- М.: Просвітництво, 1988.-351 с.2. Пушкін, А.С. Твори. У 3-х т. т.1. Вірші; Казки; Руслан та Людмила: Поема / Олександр Пушкін. - М.: Худож. літ., 1985. - 735 с.3. Мадер, Р.Д. Петро Петрович Єршов та її казка «Коник-Горбунок» / Р.Д.Мадер // Література у шкільництві.- 2001.- №6.- с.20-234. http://az.lib.ru/e/ershow_p_p/text_0040.shtml 5.Пушкін, Олександр? Коник-Горбунок: російська казка в трьох частинах / З додаванням твору на ту саму тему, створеного на початку 20 століття С.А. Басовим-Верхоянцевим. - М.: РИК Русанова, 1998. - 254 с. У презентації використовувалися Ілюстрації художників: Р.Кобзарєва, О.Савіної, Є.Пашкова, Н.Ращектаєва, О.Зотова2. Музика композиторів: С. Рахманінова Н. Римського-Корсакова

Казка П. Єршова «Коник-Горбунок» – як захоплююча, а й повчальна історія. За казковими подіями ховаються цінні уроки та поради, які стануть у нагоді не лише дітям. Життєву мудрість можна знайти як у сюжеті, і аналізуючи образи героїв твори.

У першій частині казки автор показує, що тільки чесною працею можна досягти результату і отримати за нього винагороду. Старші брати думали, що обдурили своїх родичів, насправді вони обдурили себе. Іван чесно стеріг поле, за що й був нагороджений.

У цій частині Єршов ще раз нагадує читачеві, що будь-який обман рано чи пізно проявляється. Брати так і не змогли нажитися на чужому добрі: Іванові вчасно допоміг його друг-коник. Натомість після чесного продажу коней разом із Іваном Гаврило та Данило отримали свою частину грошей і зажили щасливо. Можна припустити, що брати запам'ятали назавжди безцінний урок.

Ми часто міркуємо, якою має бути справжня дружба, яку ми можемо називати справжнім другом. Але ця проблема залишається відкритою. Твір П. Єршова допомагає дати відповіді ці питання. Справжня дружба безкорислива, вона будується на підтримці та розумінні, здатна подолати будь-які перешкоди. У казці така дружба зав'язується між Іваном та Коньком-Горбунком. Приклад справжнього товариша – Коник Горбунок. Він готовий життя віддати за Івана, причому нічого не вимагає натомість.

Читаючи про пригоди Івана, ще раз переконуєшся, що не можна довіряти лише власній думці та впертості. Потрібно вміти прислухатися до порад оточуючих. Якби Ванюша послухався Конька-Горбунка і не взяв перо Жар-птиці, йому не довелося б стільки разів ризикувати своєю головою. Іван не думав про наслідки, про що потім не раз пошкодував.

Повчальним є і образ царя, який загинув через поганий характер. Цей персонаж показує читачеві, як робити не можна. Він жадібний і щоб дістати те, що бажає, готовий відправляти людей на смерть. Напевно, це і стає причиною того, що народ зовсім не засмучується, коли бачить смерть царя. Цар вірить пліткам. Вони разом із жадібністю поступово підводять героя до загибелі.

Подорож за перстнем Цар-дівиці доводить ще одну прописну істину: добро відкриває дверцята до серця і завжди винагороджується. Іван разом із Коньком-Горбунком допомагає Чудо-юдо рибі-киту позбутися страждань, які той терпить уже понад десять років. Величезна риба допомагає дістати перстень із дна океану і обіцяє допомогти, як тільки це знадобиться Іванові.

Казкові події, описані П. Єршовим у «Конику-Горбунці», показують: хоч би як складалися обставини, справедливість рано чи пізно переможе. Головне під час життєвих випробувань дотримуватися законів Правди та Добра і ніколи не кидати близьких у біді. У твір перераховані лише головні «мудрості» казки, думаю, кожен читач винесе з неї свій корисний урок чи підказку, які обов'язково співслужать хорошу службу.